Безпека для жінок. Зламати стереотипи, допомогти захищатись

Де, як не у громадах Луганщини, найважливішим для тисяч жінок і дівчат є питання безпеки? Питання здається риторичним, та насправді тема безпеки гостро звучить не лише поблизу лінії розмежування. Адже в нашій європейській країні в ХХІ столітті часто досі живі стереотипи типу «б’є – то, значить, любить». З ними бореться Коаліція «Луганщина. Жінки, мир, безпека».

Що значать цифри «1325»

Назва Коаліції «Луганщина. Жінки, мир, безпека» походить від назви Резолюції Радбезу ООН №1325. Попри те, що рік тому був затверджений Національний план дій з виконання цієї резолюції, багато хто навіть не знає, що це таке і як воно стосується життя кожної родини.

– Для багатьох і сьогодні 13-25 це лише час на годиннику або номер автобуса чи, може, телефон. Ми намагаємося донести до якомога ширшого кола людей інформацію про дійсне значення цих цифр, – каже лідерка Коаліції Оксана Луньова.

Резолюція Ради безпеки ООН 1325 «Жінки, мир, безпека» прийнята ще у 2000 році і тоді ж ратифікована Україною. Та особливого значення вона набула для нашої країни у 2014 році, з початком збройного конфлікту на сході, адже окремі її пункти стосуються безпеки жінок під час конфлікту та після нього. Документ передбачає чотири головні напрямки: попередження насильства стосовно жінок, участь їх у вирішенні важливих питань суспільства, захист та відновлення прав.

– У 2018 році ми створили коаліцію «Луганщина. Жінки, мир, безпека». Ми змогли об’єднати однодумиць із усієї луганської області. Поступово до нас долучилися біля 8 організацій з різних населених пунктів Луганської області. Приєдналися департамент патрульної поліції і обласний департамент соцзахисту, – розповідає активістка.

Одна з акцій Коаліції – щоб пригорнути увагу до проблеми, на головну площу Сєвєродонецька вийшли з барабанами

За підтримки Українського жіночого фонду Коаліція повела цілу комунікаційну компанію. З цих заходів люди дізнавалися власне про Резолюцію 1325, її напрямки, в чому полягає її важливість. Були численні зустрічі, ігри, перегляди фільмів з обговореннями, які покликані здолати стереотипи про жінку як виключно «хранительку вогнища».

Підійшли креативно: в Рубіжному і Сєвєродонецьку з’явилися тематичні мурали, до яких додали QR-код із посиланням на текст Резолюції 1325, щоб з нею міг ознайомитися будь-хто.

Захистити права жінок в сільських громадах

У жовтні 2020 уряд України затвердив Національний план дій з виконання Резолюції «Жінки, мир, безпека» до 2025 року. Тим же розпорядженням Кабмін доручи обласним держадміністраціям створити місцеві плани дій, а органам місцевого самоврядування – рекомендував це зробити. Якщо Луганська облдержадміністрація виконала вимоку уряду, то у громадах виникли певні складнощі.

Йдеться про нові об’єднані громади. Багато з них з’явилися лише щойно, перші вибори там пройшли минулого жовтня, і самоврядування на місцях лише стає на ноги. Тож опікуватися втіленням Резолюції 1325 у громадах подекуди призначали людей не надто фахових. Тобто вони не дуже представляли, що мають робити і з чого почати.

З червня 2021 Коаліція почала навчання спеціалістів у нових ОТГ. Ми охопили навчанням Новоайдарську, Щастинську, Гірську, Станично-Луганську, Нижньотеплинську, Широківску і Міловську громади.

– Ми надавали їм експертну підтримку в написанні місцевих планів дій з виконання Резолюції 1325. Новоайдар, Станиця і Гірське вже прийняли ці плани у вересні, що нас дуже тішить, – не дарма ми працювали. У Щасті прийняли такий план до початку сумісної роботи, але потім за участі нашої експертки були підготовані пропозиції, їх, сподіваюся, приймуть до роботи, –розповідає Оксана Луньова.

Поширені помилки при укладанні планів, зазначає вона, – це невизначеність із виконавцями. Наприклад, у громадах не завжди прописували, хто саме відповідатиме за втілення окремих положень. Якщо нема відповідального – то й роботи не буде. Стикалися і з випадками, коли відповідальні на папері призначені, а насправді ці люди й гадки не мають про це.

Це не єдина робота організації. Наразі Коаліція перетворилася на справжню мережу з відстоювання прав жінок, яка охоплює майже всю підконтрольну урядові територію Луганщини. Тепер до її складу входить 28 громадських організацій з різних населених пунктів, включно з віддаленими від обласного центру.

Особливість Луганщини – складна логістика. До деяких населених пунктів дістатися важко, туди автобуси ходять раз-два на добу зранку. За цих умов дуже важливо, що є активістки на місцях.

Ігри, які вчать виживати

– Завдяки нашій мережі ми показуємо, що є багато активісток, які в своїх громадах можуть впливати на прийняття рішень. Вони мають право голосу і ведуть за собою інших жінок, змінюють громаду, роблять життя краще, зручніше, безпечніше. Водночас вони доносять нам інформацію, чого не вистачає на місцях. І ми намагаємося хоча б частково покривати їх заходами, – каже лідерка Коаліції «Луганщина. Жінки, мир, безпека».

Нині велику увагу в Коаліції приділяють роботі з молоддю. У школах та інших навчальних закладах проводять гру «Бути жінкою», спрямовану на боротьбу зі стереотипами, і ще одну – «Коло безпеки», де розбираються моделі поведінки і йде спілкування про попередження насильства.

Дуже важливо, щоб уже зі шкільного віку діти усвідомлювали, що є насильством, і – до кого вони можуть звернутися, коли зіткнуться з ним. Після зустрічей, організованих Коаліцією, діти знають: якщо батьки б’ють, вони можуть звернутися до соціального педагога в школі, до класного керівника підійти з цим, і це не стидно.

– До однієї з колег після заняття підійшла дівчинка, каже: «Батьки б’ють, і до сьогодні я боялася – не знала до кого звернутися». І потім почали розкручувати цей клубочок, працювати і з дитиною, і з батьками. Я реально бачу результати нашої роботи в цьому напрямку, – говорить Оксана Луньова.

Не кожна дитина підійде і скаже, що її вдома б’ють. Але коли педагог має знання і може розпізнавати ознаки домашнього насильства, то за 2-3 питання до дитини він бачить, що відбувається щось не те, і може надати дитині допомогу. Потім справа передається до служби у справах дітей, працюють психологи.

Інколи доводиться чути, ніби «раніше насильства було менше». Насправді, переконана активістка, справа в іншому. Просто раніше навіть жертви сприймали подібні ситуації як нормальні, та й скаржитися було не прийнято – куди було звертатися. А тепер люди викликають поліцію, телефонують на гарячу лінію, звертаються до соціальних робітників. І це ще одна ознака того, що ми стаємо цивілізованим суспільством.