«Літературне кафе» в Сєверодонецьку

Це не інформація про нове кафе у місті, а розповідь про один з епізодів історії культурного життя Сєверодонецька.

В історії з «Літкафе» була й передісторія. Ще в 1966-67 роках поет Йосип Курлат разом з Клубом молодих літераторів «Ровесник», яке скоро переросло в літературне обʼєднання, уже організовували подібні заходи в щойно відкритому кафе «Ровесник». Тоді раз на рік у кафе збиралися творчі люди міста на підведення підсумків літературного конкурсу з врученням літературної премії імені Бориса Горбатова.

До ідеї збирати в кафе творчих людей, яким цікава література, мистецтво, музика тощо Курлат повернувся в часи так званої Перестройки. В радянські часи було чимало різних громадських організацій і товариств. Але діяли вони формально, основна діяльність яких полягала у збиранні внесків. У січні 1987 року відбулася звітно-виборча конференція Товариства книголюбів (Добровільне товариство любителів книги), де Курлат виступив проти формалізму у Товаристві, закликав до живої, реальної роботи. Його підтримали, обрали нове Правління організації, зокрема, відповідальним секретарем Товариства стала Людмила Федорівна Михайловська.

При обговоренні планів роботи Товариства і виникла ідея з «Літературним кафе», яке має бути не просто літоб’єднання і не зібрання книголюбів. У якомусь із кафе міста раз на місяць збиратися тим, кому цікаві літературні й мистецькі новини, де можна придбати книгу в організованому товариством кіоску, та все ж це і не книжкова ярмарка. Можна потанцювати під сучасну музику, хоч це і не дискотека. Це повинно бути щось нове, синтетичне, яке відповідало б культурним запитам тих жителів міста, які не байдужі до книги.

Створили раду літкафе. До неї увійшли відповідальний секретар товариства книголюбів Л. Михайловська, поети Й. Курлат і Т. Литвинова, журналісти С. Перцовський, В. Міхельсон, голова клубу любителів поезії С. Каленюк, може ще когось призабув. Після всебічного обговорення намітили програму і порядок його роботи. Вирішили, що вести програму будемо на громадських засадах. Організатори і учасники програми купують білети по 3 карбованці. Гроші йдуть на оплату спеціально замовлених напоїв і наїдків. Адже кафе, яке прийматиме нас, повинно мати якийсь зиск. Квитки будемо розповсюджувати через первинні осередки товариства, а інформацію про діяльність літкафе надаватимемо через газети.

Отримали згоду у завідуючої кафе «У озера» (зараз – «Дежавю). До речі, кафе знаходилося на околиці міста і напливом відвідувачів не відзначалось. А статус першого в області літературного кафе-клубу підняв його популярність.
Зазначу, що це був ще радянський час, коли усі масові заходи мали відповідати вимогам «обліко-маралє» радянської людини, бути відповідно ідеологічно спрямованими. Тому в програму включали дещо такого, що відповідало б вимогам горкому-парткому, але ж усі ми живі люди і робили те, що було нам цікавим. І головне – була можливість зустрічатися з цікавими людьми.

Йосип Курлат дає автографи, а я беру автограф у Юлії Піляєвої,
на першу збірки якої «По первому снегу» мною була написана перша рецензія.

На зустрічах в літкафе бували і письменники з Ворошиловграда – Микола Ночовний, Іван Низовий, Андрій Медведенко, Григорій Половинко, Ганна Гайворонська, Петро Шевченко...

Запам'яталися виступи викладачів і учнів музучилища. Частим відвідувачем був викладач музучилища, самодіяльний композитор Роман Підгаєцький. Виступали любителі самодіяльної пісні із бард-клубу ПК хіміків під керівництвом Андрія Стояновського та лідер популярної у той час групи «Алоє» Ігор Бичков. Цікавими були зустрічі з художниками-дизайнерами Борисом Романовим і Юрієм Барабановим. Виступав і керівник місцевої секції альпіністів Микола Краснощоков. Усіх зараз вже й не згадаєш.

Традиційними на кожній зустрічі стали виступи місцевих поетів, членів літературного об'єднання Зінаїди Новоточенової, Юлії Пиляєвої, Яни Петренко, Вадима Курлата, Лідії Кругляк, Леоніда Романова, Тетяни Власової, Світлани Крайнової, Світлани Ткачук... І незмінним успіхом супроводжувалися виступи Олександра Фатєєва. Його вірші були насичені реаліями сучасності, співзвучні часу і читав він їх чудово. Тож не дивно, що публіка завжди просила Сашу читати ще і ще.

Настав 1991 рік і все змінилось. Змінилася епоха, зачинилося літкафе. У всіх нас почалося нове життя.
Філософи кажуть, що суспільство розвивається по спіралі. Тож хто-знає, можливо у майбутньому ідея «Літературного кафе» в Сєверодонецьку знову реалізується.