Як у Польщі повернули зір родині, що постраждала від ракетного удару РФ

Після стабілізації стану в місцевій лікарні Олена Селіжанова із синами вирушила у небезпечну подорож у 1300 км - із Сєвєродонецька до Львова.

Там окуліст Наталя Прейс усвідомила серйозність їхнього стану й організувала переїзд до Польщі, до міста Люблін, де сім'ю зустрів провідний хірург-офтальмолог Роберт Рейдак. Він негайно розпочав лікування.

Коли ВВС вперше зустрілася з родиною на початку квітня, усі троє щойно перенесли операцію з порятунку зору, яку професор Рейдак і його команда провели у незалежній громадській клінічній лікарні №1 при Люблінському медичному університеті.

Якби Олена та її хлопці приїхали до Любліна на кілька днів пізніше, наслідки були б жахливими.

"Вони б втратили зір повністю, вони прибули буквально в останній момент, коли можна було зробити операцію. При травмі ока час має вирішальне значення", - пояснював професор Рейдак.

"Дуже жваві хлопчики"

"Хлопці почуваються добре, - каже Олена. - На обличчі ще видно шрами від уламків, але вони - дуже жваві. Люблять гратися з іншими дітьми".

"Сини відносно легко заводять друзів і стають більш довірливими. Це дає мені надію, що ми зможемо впоратись з нашим важким досвідом".

Окрім психологічної підтримки, родина отримала й практичну допомогу - у Любліні їм надали муніципальне житло та грошову допомогу.

Кілька операцій

Усій родині знадобилася серія складних операцій.

Назар унаслідок російського ракетного удару втратив праве око. І професор Рейдак імплантував йому сучасний протез американського виробництва, який рухається так, що його важко відрізнити від справжнього ока.

За словами лікаря, це було необхідно для запобігання деформації обличчя хлопчика у міру його зростання. Ліве око Назару також прооперували, тепер у нього ідеальний зір.

Його брату Тимуру оперували обидва ока. Праве було дуже пошкоджене. Його врятували, але гострота зору цього ока наразі лише 10%.

Ліве око Тимура після поранення мало посттравматичні ускладнення - катаракту. На ньому вдалося відновити 60% зору. Зараз хлопчик змушений носити окуляри. Однак професор Рейдак вважає, що зір дитини покращиться настільки, що з роками Тимур зможе відмовитись від окулярів.

Мамі близнюків професор Рейдак вийняв уламок скла з ока. Зараз зір Олени відновився повністю.

Зламана нога жінки загоїлась. Їй видалили кілька зубів, пошкоджених внаслідок вибуху, і запропонували пластичну операцію, щоб позбутися шрамів на обличчі та шиї. Олена взяла на себе всю силу вибуху, захищаючи своїм тілом синів.

Вона каже, що повністю довіряє професору Рейдаку і його команді та не може висловити, наскільки вдячна багатьом людям, що підтримали її родину. Все, чого вона хоче, - щоб її діти одужали і жили мирним життям.

Шлях до Польщі

Травматичний досвід родини Селіжанових відкрив шлях для інших українців, що отримали травми очей під час війни. Тепер вони можуть поїхати до Медичного університету Любліна для лікування.

Його ректор, професор Войцех Залуска, дозволив приймати пацієнтів, особливо дітей, після первісного обстеження в Україні.

А професор Рейдак наголошує, що пацієнтів з України лікують у медичних закладах по всій Польщі.

Історія порятунку Селіжанових унікальна ще й тим, що показала, як горе проявляє людські зв'язки, адже це стало стартом для співпраці між професором Рейдаком та його колишньою ученицею з України, Наталією Прейс, що працює у Львівській обласній лікарні.

Після порятунку Олени та її синів Роберт Рейдак, який є президентом Асоціації польських хірургів-офтальмологів, привіз до Львова медичне обладнання на суму 1 млн злотих (215 тисяч доларів).

Чекає на реалізацію й новий проєкт з використанням високоякісних камер, які дозволяють лікарям в Україні знімати травми навіть під час вимкнення електрики й відправляти відео польським фахівцям, які зможуть порадити необхідне лікування, і навіть дистанційно керувати операціями.

Так, рятівна подорож Олени та її маленьких синів дала надію, хоч і дорогою ціною для цієї родини.

Олена Селіжанова поки що не може повернутися у рідний Сєвєродонецьк, адже він перебуває під російською окупацією. Вже два місяці вона не має зв'язку з батьками, що лишилися у місті, - і лише сподівається, що вони й досі живі, і що ця війна закінчиться.

А зараз її життя сповнене повсякденних турбот батьків з маленькими дітьми.

"Близнюки - справжні ласуни, особливо полюбляють молочний шоколад! Я хвилююся за їхні зуби, але всі, хто підтримує нас, - такі добрі. Вони люблять пригощати хлопців, щоб порадувати їх".

BBC News Україна