Засновниці сєвєродонецького салону краси "Муза" відкрили в Івано-Франківську новий простір краси

У листопаді минулого року в Івано-Франківську власниці сєвєродонецького салону краси «Муза» Оксана Домну та Ольга Хома відкрили новий заклад – «СІМ-СІМ». Майстрині розповідають, що приміщення знайшли за два дні, переїжджали ще тиждень. Повноцінна робота почалась у грудні.

Для відкриття салону грантів не залучали, програмою релокації бізнесу не скористались, бо було просто не до цього. Проте для покупки інструментів та доглядових засобів отримали грант з відновлення підприємницької діяльності від Данської ради. Бо вивезти вдалося не дуже багато. Тож потрібно було докупати нове. Але у справі краси – це постійний процес, зізнаються жінки.

Для обох з них це не перший досвід війни. Перукарка Оксана Домну у 2014 році переїхала з рідного Луганська до Києва, а вже у 2017 році – до Северодонецька. У 2018 році Оксана прийшла працювати у салон сєвєродончанки Ольги Хоми «Муза». Тоді ще він був розташований на вулиці Вілєсова. Візажистка Ольга Хома теж добре пам’ятає 2014 рік. Тоді вона не евакуювалася з міста, коли його захопили. Тож і сьогодні згадує, як все було.

У кінці 2019 року жінки дійшли висновку, що треба розширювати кордони й переїхали в інше приміщення на проспекті Гвардійський. Тоді майстрині стали працювати вже як партнерки. Їм вдалося створити особливий простір краси у Сєвєродонецьку.

24 лютого 2022 року цьому етапу настав кінець. Жінкам довелося роз’їхатися, салон було пошкоджено. Майже 9 місяців знадобилося їм, щоб почати все знов.

Про цей складний рік, відновлення, пошук нового міста та філософію закладу майстрині розповіли «Сєвєродонецьк онлайн».

Про лютий 2022 року: «Всюди спостерігалася тривожність. Здається, вона у повітрі була»

Жінки зізнаються, що у лютому минулого року в них було передчуття біди.

«Передчуття було. Але ж мозок - він цікавий. Наче серцем відчуваєш, а мозок каже – все буде добре. Всюди спостерігалася тривожність. Здається, вона у повітрі була. Багато клієнтів про це говорили, всі переживали», - каже Оксана.

Оксана Домну

Ольга більше згадує відчуття приреченості.

«У мене не було відчуття тривожності. Я відчувала, скоріш, приреченість, що зміни неминучі», - каже вона.

Ольга Хома

Проте зима, а особливо святковий період – це завжди цейтнот для майстрів. Тож перейматися було й ніколи.

Салон "Муза" у Сєвєродонецьку

«Для мене ось саме приреченість відчувалася останні 2 дні. До цього всі навкруги казали, що щось буде. Грудень – для майстрів дуже насичений. Фізично навіть не було часу гортати соцмережі, читати новини. У січні ми з дітьми поїхали до Львова на кілька днів. Хотіли зустрітися з подругою у Києві, не вийшло. Потім вона мені каже телефоном, що росія буде нападати. Я не вірила. Не приймала цю інформацію», - згадує Оксана.

Але ситуація навколо не могла не відображатися на емоційному стані.

«Потім жила, настрій падав. Наче все добре, а в душі щось коїться. Але новин все одно не чуєш. За тиждень до нападу ми ходили грати у «Quiz». Тоді вже земля здригалася. Чоловік запропонував написати теоретичний список того, що треба взяти. Пригадую, як я їду після гри у таксі, дивлюся на будинки, як світяться вікна…У мене навертаються сльози, бо я розумію, що  поїду з Сєвєродонецька», - розповідає Оксана.

Вона зізнається, що за ці роки він став їй справжнім домом.

«Так, він став мені домом. Коли я вже виїхала з Сєвєродонецька, то зрозуміла, що це були найщасливіші роки мого життя. Я подумала, що ж робити з клієнтами. Я навіть не уявляла, що буде все отак. Що всі бігтимуть», - каже Оксана.

Салон "Муза" у Сєвєродонецьку

21 лютого вона прийшла на роботу з навчання. Чоловік тоді запропонував їй поїхати на деякий час з дітьми. Коли вона не схотіла, то він настояв, що треба хоча б зібрати речі.

«Тоді до мене прийшла приреченість. Я підійшла до організаторів навчання за сертифікатом, а в мене сльози. Всі запитують, що відбувається. Я кажу – війна. Ніхто тоді не вірив. Я йшла на роботу. В мене ллються сльози. Прийшла й почала збирати речі. Оля підійшла, я їй кажу – все, треба збиратися. І ми це зробили. 22-23 лютого вийшли працювати. Тоді ж і самі підстриглися, пофарбувалися», - згадує Оксана.

23 лютого вона забрала речі зі студії.

Салон "Муза" у Сєвєродонецьку

Коли жінки виходили з роботи, Ольга запропонувала обійнятись.

«Я тоді на сходах розуміла, що ми побачимось дуже не скоро. Всі ці дні я відчувала, що це кінець. Оцей відрізок мого життя скінчився. Що буде далі – невідомо», - згадує Ольга.

Оксана виїхала зранку 24 лютого до Сваляви. А Ольга ще залишалася у місті.

«Я не розуміла, як я поїду, а Оля залишиться. Але і не поїхати не могла через сім’ю. А тут наша справа…Коли я виїхала, кажу – Оля, їдь», - розповідає Оксана.

Ольга ж розуміла, що приміщення орендоване – тому речі треба вивозити, щоб його звільнити. Бо роботи не буде – це вже було зрозуміло.

«Я цілий день складала все. Дві сумки зібрала, щоб це вивезти. Таксі викликати було вже нереально. Я не знаю, як їх вивезла. Потім вдома намагалася підняти – не змогла навіть одну. А тоді дві несла. Того дня прилетіло, коли я йшла. Земля здригнулася. Я сумки поставила і стою. Не впала на землю. Ступор якийсь. У 2014 році я теж не виїздила з міста», - згадує Ольга.

Цього разу вони з мамою все ж таки поїхали 6 березня.

«Хотіла раніше. Але шукала транспорт, щоб виїхати нормально. Бо я б не змогла викинути інструмент, а люди залишали сумки, щоб влізти у транспорт. Маршруткою доїхали до потягу. До Дніпра приїхали хворими. Бо у підвалі у Сєвєродонецьку було холодно. Побули день і сіли на евакуаційний потяг. Великі черги. Як кадри кінохроніки, тільки у кольорах. Військові з автоматами. Всі бігають з великими очима. Мамі погано. В мене руки вже як «пльоточки». Залізли до потягу. Маму підсадила на другу полку. Доїхали до Львова. Там теж був колапс на вокзалі. Три дні там побули, у Львові в мене син. Потім дісталися Польщі, а звідти полетіли до Греції, в мене там сестра», - розповідає Ольга.

Сєвєродонецьк

Вона підкреслює, що їхала не назавжди.

«Я дуже практична людина. Перш за все, треба було розставити пріоритети. Я розуміла, що мені не було страшно. Хоча все нагніталося. Всі ці розмови про третю світову війну. Страшно було те, що я у Греції в разі чого буду ціла, а всі мої тут під загрозою. Оце було страшно. Який сенс тоді жити? До того ж, я від початку розуміла, що я їду не назавжди», - каже вона.

Про новий салон: "Наш салон – він із нами"

Більше пів року жінки підтримували зв’язок, доки не дійшли висновку, що треба починати все знов.

«У Сваляві життя завмерло. Там я себе морально збирала до травня. Потім почала розуміти, що треба щось робити. Це був якийсь день бабака. Так, я фарбувала, стригла. Але масштаби не ті. Та й, скажу чесно, мені цього не хотілося. Я робила це тому, що був матеріал, дівчата просили. В мене ж було бажання, щоб мене ніхто не чіпав. Як у мушлі було. Потім повернулася до життя і зрозуміла, що його треба будувати заново. Роздивлялися Ужгород, Київ та Івано-Франківськ. В останньому були у 2019-му, нам сподобалося. Цього разу вирішили зупинитися на ньому», - розповідає Оксана.

Оксана Домну

Салон орендували вже з готовою назвою – «СІМ-СІМ». Вирішили її залишити. Заклад пропрацював тільки кілька місяців перед війною.

Цінності, які жінки продовжують нести – не змінилися.

«Цінності, які ми закладали в нашу справу, наше відношення до цієї роботи – вони нікуди не поділися. Ми продовжуємо працювати саме з тими цінностями та тією ідеєю, які були завжди. Вона для нас «Муза». А вивіска «СІМ-СІМ», - каже Оксана.

Салон "СІМ-СІМ"

«Я не можу сказати, що «Муза» кудись переїхала. Не можу сказати, що це продовження. Коли ми знайшли приміщення і це було «СІМ-СІМ», то я розуміла – тут не «Муза». Не той простір. Для нашої «Музи» тут дуже практично, прямолінійно, ясно. «Муза» - це про інше. Для мене рішення залишити назву було складне. Мабуть, найскладніше. Тому зараз це просто інша історія, яку ми (люди) самі пишемо», - каже Ольга.

Майстрині зізнаються, що конкуренція в Івано-Франківську велика. Більша, ніж у Сєвєродонецьку. До того ж, клієнтська база напрацьовується не менше пів року. Та й свій відбиток накладають  проблеми зі світлом.

«У Сєвєродонецьку не було проблем зі світлом, проте були інші. Але то було твоє місто. Тут люди інші. У нас був інший підхід. Наші жінки розбалованіші. Бо в нас було багато салонів. Тут теж багато, але тут європейський підхід. Тут не занурюються саме в особистість. Не приділяється цьому увага», - вважає Ольга.

Ольга Хома

«Тут немає індивідуального підходу. У нас було більше про особистість. Ми намагалися зрозуміти потреби людей», - доповнює Оксана.

Оксана Домну

Наразі у «СІМ-СІМ» працюють дві перукарки, візажистка та майстрині з шугарингу та масажу. Всі вони переселенки. Як і більшість клієнтів.

«70% і навіть більше клієнтів – переселенці. Наші та з інших областей. До нас приїжджають з інших міст, наприклад зі Львова», - каже Ольга.

Салон "СІМ-СІМ"

Майстер-класи, зустрічі - як то було у Сєвєродонецьку - наразі не проводять. Зізнаються, що не вистачає ресурсу.

Проте нещодавно жінки організували фотодень краси. Він пройшов дуже вдало, тому в планах розвивати цей напрямок.

Говорити про можливе повернення до Сєвєродонецька наразі не практично, кажуть жінки.

«Треба думати про те, що ти хочеш бачити на виході. Є певний рівень. Місто жило своїм життям, Потім прийшла війна. Багато смертей, втрат. Багато негативних сторін. Одразу після звільнення навряд чи можна туди їхати працювати», - вважає Оксана.

До того ж, орендоване приміщення салону у Сєвєродонецьку пошкоджено обстрілами.

Салон "Муза" після обстрілів у Сєвєродонецьку

«Наш салон – він із нами. Приміщення приміщенням, але що воно без тих людей, без концепції, ідеї?», - вважають майстрині.