«Війна – дуже різна, і мені здається, що ми це зафіксували». Слава Бо щодо створення журналу про культуру під час війни

Луганчанин В’ячеслав Бондаренко, він же відомий як Слава Бо, до початку війни у 2014 році успішно працював журналістом у рідному місті. Потім проросійські бойовики полонили чоловіка під час виконання редакційного завдання, катували, але згодом вдалося досягти його звільнення.

Після цих подій В’ячеслав евакуювався до Києва. Вже у столиці він заснував та створив друкований журнал про культуру Донбасу «+/-Нескінченність». Як каже сам В’ячеслав, майже рік було витрачено на написання заявок про фінансову підтримку, але з часом ініціативу підтримав Фонд Конрада Аденауера в Україні.

Станом на сьогодні надруковано три с половиною тисячі примірників вже третього випуску, і є сподівання, що його отримають читачі не тільки в Україні, а й у Європі. Третій номер журналу став переможцем конкурсу «Найкращий книжковий дизайн» від Книжкового Арсеналу в номінації «ЕКСПЕРИМЕНТ».

Так зване «міністерство освіти та науки лнр» додало перший випуск журналу у свій «чорний список», як літературу «екстремістського характеру». «Сєвєродонецьк онлайн» поговорив з В’ячеславом Бондаренко про нюанси підготовки третього номера в Києві під час початку повномасштабного вторгнення у лютому 2022 року, пошук авторів з усієї країни та творчість українських бійців на передовій.

 - Третій випуск твого журналу створювався у перші два місяці від початку повномасштабного вторгнення…

 - Робився він трошки довше, але це саме твори, які написані у перші два місяці війни.

 - На час початку повномасштабних боїв ти перебував у Києві? Як все відбувалось? Який у тебе досвід спостереження цих подій на власні очі?

 - 24-го ми лягли спати десь під ранок, вже вночі, очікували на щось таке. 23-го ввечері виступив «ботоксний» і десь тільки о третій годині я ліг спати. О п’ятій подзвонив наш друг, луганчанин, і каже: «Все почалось». Він збирався вивозити друзів та родини. І нам запропонував зробити теж саме. Я питаю у сина та дружини: «Поїдемо?» Вони кажуть: «Та нє». От так і вирішили залишатись у Києві. Далі дружина пішла на кухню варити борщ, а я сів продовжувати робити третій номер. До речі, він планувався зовсім інакшим. Спочатку це була тема «особливості Донбасу в мистецтві та культурі», і на третину номер був вже готовий. Але ж водночас втратив актуальність, бо, як я кажу, вся Україна «перетворилась на Донбас». Десь тиждень я ще по інерції продовжував робити його, може, сподівався, що все швидко закінчиться, дописував матеріали. Потім зрозумів, що ні, треба змінювати концепцію цього номеру. Редакція у нас дуже невеличка. Я і дизайнерка з великої букви «Д» - Катя Дрозд.

Ми порадились і оголосили опенкол для митців з усієї України. Спочатку не дуже багато відгуків було: хто по підвалах без інтернету, хто в евакуації, а потім приблизно 200 заявок було.

 Журнал «+/-Нескінченність»

 - Тобто не ти шукав авторів, а вони знаходили тебе?

 - Спочатку я шукав. Писав своїм друзям та знайомим. Здебільшого з Луганщини та Донеччини. Тим, кого я знаю особисто. У принципі, ми розуміємо, що людям з Луганщини було точно не до того на той момент. Перше коло – мої друзі. Потім вже почали з усієї України надходити пропозиції. Багатьох з авторів я особисто не знаю. У нас так вдало вийшло, що зараз є автори відомі, художники та поети з іменами, а є люди, для яких це взагалі перший досвід. Один художник, наприклад, казав нам: «Я зараз не можу малювати, тому написав вірша». І навпаки було – люди раніше писали поезію, а тепер вирішили намалювати свої думки та почуття. Стало зрозуміло, що така рефлексія авторів дуже важлива, це з одного боку, а з іншого – дуже важливо, що ми це зафіксували саме на початку цієї війни. Зараз наша дизайнерка Катя Дрозд дивиться на готовий номер журналу і каже, що тепер це інакше сприймається. Війна продовжується, але ти дивишся на це не просто, як на графіку та живопис, а як на якісь документальні свідчення.

 Слава Бо

 - У цього, третього номера, яка мета та ціль? Я правильно розумію, що вони відрізняються доволі сильно від попередніх двох?

 - Саме так. Перший та другий номер, якщо брати глобальні цілі, то це розповідь про той Донбас, який ми знаємо та любимо. Бо сам Донбас, на жаль, не завжди знає, який він є. Що стосується війни, то це приблизно те ж саме, бо для когось війна – це сховатись в укриття та берегтися від смерті, для когось – взяти до рук зброю, а для когось – взяти до рук планшет та малювати. Війна дуже різна, і мені здається, що ми це все зафіксували. Сподіваюсь, що цей номер побачать не тільки в Україні.

 - Номер вже надрукований?

 - Так, ми його вже отримали. Три с половиною тисячі примірників маємо.

Розворот журналу «+/-Нескінченність»

 - Де та як будеш розповсюджувати?

 - Як і раніше - з рук в руки на презентаціях та поштою. Люди пишуть, я всім охочим надсилаю. Журнал, завдяки нашим партнерам, безкоштовний, але ми не проти донатів, якщо хтось вирішить нас підтримати (до речі, скачати або замовити журнал можна за оцим посиланням, а задонатити за цим номером карти 5168 7554 5824 8479 ПриватБанк).

 - Розкажи про Німеччину: що за партнери, як само вам допомогли?

 - Фонд Конрада Аденауера. Вони підтримують нас з найпершого номера. Він був вже повністю готовий в PDF, але грошей на друк не було. Ми з дизайнером зробили його на ентузіазмі. Хоча ні… були донати аж на три тисячі гривень. А потім з’явились німці та запропонували свою підтримку.

 - Ну, вони ж не з повітря впали, я так розумію, що ти їх сам знайшов?

 - Ні (посміхається - ред.). Це вони знайшлися. Моя подруга розповіла про нашу роботу своїй, а та у свою чергу кинула інформацію через свої контакти фонду. Тобто до того часу я довго шукав підтримку, писав купу заявок грантових. Десь рік я на це змарнував. Іноді були дуже дивні відповіді. Мені пропонували матеріали журналу друкувати в умовних «інших місцях». Такі собі «геніальні» відповіді.

Але ми були налаштовані робити свій журнал. Потім у нашому житті з’явився харківський офіс Фонду Конрада Аденауера й досі тепер вони – наші головні партнери. «Media development faundation» також долучились.

Журнал «+/-Нескінченність», перший номер

 - Які подальші плани?

 - У цьому році ми хочемо випустити більше журналів. Я спочатку хотів чотири номери.

 - Маєш на увазі чотири номери на рік?

 - Так, на рік. Спочатку я взагалі планував шість. Тобто у мене тем просто купа, але зараз, по-перше, друк достатньо дорогий. Чотири номери, я сподіваюся, та все для цього роблю, у нас вийде. Принаймні зараз ми готуємо два номери одночасно. Четвертий номер планується про творчість військових. Це дуже цікава тема. Вона настільки сильно розкриває особистості наших захисників – хлопців та дівчат. Вже пройшов опенкол, отримали приблизно 40 заявок саме від бійців.

 - Ти кажеш про творчість наших бійців саме під час війни на передовій?

 - Так. Зараз воює багато творчих людей. І так виходить, що багато з них просто не встигають щось творче зробити. Але, так чи інакше, там наші поети, художники, музиканти. А є навпаки, коли люди раніше цим не займалися, а зараз, в окопах, рефлексують таким чином. Наприклад, один із авторів журналу працював до війни на залізниці, а зараз пише класні оповідання. Я навіть сам не уявляв, що ми отримаємо стільки неймовірних робіт, деякі з яких створені безпосередньо на передовій.
 

Артем Брюханов