Луганський проєктант після роботи на звільненій території: «Іноземні донори та інші держави не залишать нас»

Юрій Сіденьков — двічі переселенець. У 2014-му році успішний підприємець був змушений залишити рідний Луганськ. До Сєвєродонецька переїхав у 2015-му році. Він — директор приватного підприємства “ЮНІВЕР”, яке разом з донькою створив ще у 2008-му році. На Донбасі займалися проєктним будівництвом. Старобільщина, Міловщина, Сєвєродонецьк, Рубіжне, Кремінна, Добропілля, Попасна, Станиця Луганська, Маріуполь — неповний перелік міст та селищ, над благоустроєм інфраструктури яких працювала команда підприємця.

Повномасштабне вторгнення зупинило роботу проєктантів майже на рік. Наразі вони допомагають відбудовувати звільнені території. Цей досвід надихає їх на майбутню роботу на Луганщині. Юрій вірить, що світова спільнота не залишить Донбас без допомоги при відновленні.

Про перспективи повернення до Сєвєродонецька, зусилля щодо його відбудови та віру в перемогу “Сєвєродонецьк онлайн” розпитав Юрія Сіденькова.

Вдруге біженці

“Ми з дружиною не думали, що станеться великий наступ”

Юрій Сіденьков. Фото з особистого архіву

Але 23-го лютого о 10-й вечора подзвонив наш головний інженер і сказав: “Юрій Михайлович, мій давній приятель з Первомайська, тобто з боку так званої “лнр”, зателефонував і спитав про те, де я знаходжуся. Коли я відповів, що в Сєвєродонецьку, він крикнув: ”Вшивайся звідтіля, ми вранці почнемо по вас бахкати!” А я йому кажу: “Ну що ти таке мені розповідаєш? Тільки-но виступав Володимир Олександрович (Зеленський - ред.) та запевняв, що війни не буде!” “Ой, дивіться, моє діло — попередити”, - зітхнув колега.

Ну, і що ви думаєте? Рано-вранці, 24-го, ми з дружиною прокинулися від першого вибуху снаряда, який розірвався під нашими вікнами, за заправкою “ОККО” біля Чистого озера. Я так зрозумів, що то було влучання по Сєвєродонецькому аеропорту. І одразу навіяло спогади. Ми пережили найстрашніші військові дії 2014-го на дачі в Луганську… Коли в ніч на 15-те серпня на наш кооператив впало 40 російських снарядів від установки “Град”. Тому коли 24-го лютого був перший вибух, я зіскочив з місця і сказав дружині: “Збирай речі, а я побіг на стоянку за машиною”. Потім стався другий вибух. І коли ми бігли з двома сумками вже з будинку, а жили ми на Науки, 5, в орендованій квартирі, — шарахнув третій. Так, що ми заскочили в автівку й помчали в бік Рубіжного.

Ми дуже довго повзли у черзі машин по Сєверодонецьку, починаючи від вулиці Заводської, потім по Рубіжному, аж до самої Кремінної, поки не звернули на об’їзну дорогу. Мабуть, їхали години чотири. І вже коли проїхали Лиман, знову зателефонував мій головний інженер, який після нашої розмови поїхав до себе на дачу під Ізюмом. Я розповів йому, що з дружиною рушили до дітей в Кременчук. На що колега сказав: “Не надумайте тільки їхати через Харків, бо там на повну йдуть бої”. Тож ми вирішили прокласти маршрут через Краматорськ, Добропілля, Новомосковськ, Дніпро. Ось так ми зустріли цю кляту війну…

Повернення до роботи

Ми прожили у дітей в Кременчуці до початку травня. Потім мені зателефонували знайомі, запитали, як справи, чим займаємося. Сказали: “Досить байдикувати, збирайте свою команду та приїжджайте до Ірпеня”. На той час місто вже визволили від російських загарбників, було багато зруйнованих споруд. Тож існувала потреба у технічному обстеженні будівель. Тоді ми уклали договір та за літо зробили десь 130 об'єктів. На прохання влади та мешканців розробляли робочі проєкти для пошкоджених та зруйнованих споруд. У Бородянці для районного архіву, наприклад, зробили необхідні розрахунки за одну гривню, тобто на волонтерських засадах. Потім розробили проєкт облаштування укриття у кількох дитячих садочках Подільського району в Києві. Працювали й в Українці Житомирської області, куди нас запросив наш колишній земляк. Тобто робота велася і ведеться дуже плідна.

Команда Сіденькова спочатку проводить обстеження об'єктів. На фото — Новопокровська громада Чугуївського району Харківської області

Повертатися чи ні? Перспективи після деокупації

Я виріс і жив у Луганську. Але звідти я виїхав у 2014-му році й ось зараз думаю і роблю висновок: до Сєвєродонецька я хочу повернутися, а ось у рідне місто мене чомусь зовсім не тягне. По-перше, може тому, що Луганськ не настільки пошкоджений, як Сєвєр. А це я бачу з фото у ”Фейсбуці”, які там руйнування. Знайомі висилають фото та відео. При цьому кажуть: “Михайлович, ти людина емоційна, тільки не плач. Вашому будинку, де був ваш офіс, повний… кінець. П’ять снарядів прилетіло, а потім все згоріло”. Що тут скажеш…

“ У мене крутиться така думка, не в тому річ коли повернуться ЗСУ до Сєвєродонецька чи Луганська, дай Боже, а в тому, скільки людей, які залишалися там, будуть зустрічати наших хлопців з українським прапором”

А ще мучить питання, а скільки нас, тих хто виїхав, біженців, як нас називають, з українським прапором повернуться у місто? Оце — болюче питання. Я вважаю, для будівельників і для нас, проєктантів, роботи буде дуже багато. Але у мене знов питання: а що будуть робити дорослі чоловіки, які повернуться, яким ніде буде працювати? “АЗОТ”? Кажуть, що його розмародерили. І Роман Власенко (голова Сєвєродонецької РА - ред.) писав, що власники й не думають його відновлювати, бо мають аналогічний в Черкасах. Тож нащо він їм? Дівчатам буде, де робити. Перукарні, школи, лікарні які відновлять, кафешки, ще щось. Для комунальників теж буде робота. А інші? Де працювати? На мою думку, наша влада за допомогою іноземних донорів повинна продумати питання, як все ж таки туди заохотити повернутися бізнес. Можливо, якісь преференції в оподаткуванні, допомога, щоб зацікавити. Ось це — завдання.

Завдання “з зірочкою”: кроки по відновленню Сєвєродонецька

“Насамперед до відбудови пошкодженого житла потрібно реанімувати інженерну інфраструктуру міста”

Щоб відновити будинок, слід попіклуватися, аби були підведені водопостачання, каналізація, електрика, газ. А потім вже міркувати, що з ним робити далі. Щодо рішення, чи зносити сильно пошкоджені домівки — можуть дати відповідь, наприклад, експерти нашої команди. Ми так вже робили у визволених містах — проводили повне технічне обстеження та давали висновки: ось цю будівлю можна відновити, а ту — ніяк. Дивилися, у якому стані були стіни, фундамент та інші опорні конструкції. На підставі висновків далі вже місцева влада прийматиме рішення про знос будівель. Хочу сказати, що в жодному разі не можна повторити ту ситуацію, яка була в Бучі, де влада поставила для людей без житла модульні будинки. То були такі вагончики без жодних умов, крім поспати. Коли мама з малюком о другій ночі, в холод, повинна бігти в інше місце, щоб змінити йому памперс, бо тільки там умивальник з водою — то неприпустимо. Потім вже, після цієї ганьби, почали робити модулі з маленькими кухнями та вбиральнями.

Бомбосховище в садочку. Один з багатьох об'єктів команди Сіденькова

Додам ще, що ті об’єкти, які повністю зруйновані — потребують багато роботи з їх демонтажем. І обов’язково виникне задача, як і в тому ж Ірпені: дім розібрали, але залишилися купа будівельного сміття. Куди його дівати? От у французів є такі заводи з переробки, потім на виході — вторинні матеріали для виготовлення бетону чи асфальтобетону. Тож, думаю, потрібно запрошувати та залучати іноземних донорів.

Ось зараз ми безпосередньо плідно працюємо з міжнародним БФ “Карітас Україна”, який допомагає мешканцям Київської області відновити квартири та приватні будинки, на десь 3000 осіб. На моє питання керівництву фонду: “Ну ось буде визволення Луганської та Донецької областей чи будете брати участь у відновленні?”, - відповіли: “Без вагань! Як тільки пройдуть роботи з розмінування, ми кинемо туди всі гроші та сили на допомогу”.

Ще з січня ми почали працювати з “Chemonics International Inc” - компанією, яка втілює в життя проєкт “Партнерство за сильну Україну”. У цьому фонді донори: Великобританія США, Канада, Швейцарія, Швеція та Фінляндія. Перед нами поставили завдання розробити проєкт для 140 об'єктів на технічне обстеження, відповідну документацію, а потім ще провести авторський нагляд за роботою будівельників. Переважно це деокуповані території Київської, Чернігівської, Сумської та Харківської областей. Так ось представники кажуть: “Готуйтеся, як тільки території окупованих областей звільнять, всі наші сили ми перекинемо туди”. Тож я вважаю, що іноземні донори та інші держави не залишать нас просто так. Адже вже бачу, скільки йде допомоги від ЮНІСЕФ, ПРООН, Червоного Хреста, агенції USAID тощо.

“Також дуже важливим моментом є відновлення доріг. Щоб можна було їздити та доставляти будівельні матеріали в місто”

Бо часто виникало питання, навіщо нам це? А я пам’ятаю, коли не було нормального сполучення Сватове — Куп’янськ жах був повний. Та й напрямок Кремінна — Лиман.

Потім вже, коли люди повертатимуться, треба відновлювати житло. Паралельно відбудовувати школи, дитячі садочки, де є — університети, лікарні, ЦНАПи.

Про перемогу

Сєвєродонецьк, 2021-й рік. День Незалежності

Я чекаю на перемогу. Коли ми визволимо свої території, притягнемо до відповідальності усіх, хто цю ганебну війну вчинив, тільки тоді можна буде сказати, що Україна перемогла. І не тільки ми, а й вся світова спільнота. Ще важливий момент справедливості — коли вже сконає путін… Це принципове питання, молимося за здійснення мрії. Ну, а так ми сподіваємося та віримо в скорішу перемогу, а працювати буде кому, повернемося і все відбудуємо.