Андрій Юрченко про майбутнє звільнення Луганщини: "Роботи буде дуже багато, але ми готові!"

4 березня минулого року Голова Луганської обласної військової адміністрації у зв'язку зі зникненням Сергія Хортіва з Рубіжного визначив голову Сєвєродонецької РДА Романа Власенка особою, відповідальною за місто. Відомо, що Хортів зрештою перейшов на бік окупантів. Вже 31 березня Президент України Володимир Зеленський своїм указом призначив Андрія Юрченка начальником Рубіжанської міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області.

Андрій Юрченко – професійний військовий. На той момент він був командиром стрілецького батальйону 15-го Слов'янського полку та боронив державу саме на Луганському напрямку, у Рубіжному. Для нього призначення стало несподіванкою та новим викликом.

За цей рік Рубіжанська громада пройшла героїчний шлях. Їхній хаб визнали одним з кращих як за рівнем забезпечення, так і за якістю послуг, що надаються на його базі. А наразі стартує проєкт з будівництва модульного житла для переселенців на Закарпатті.

Про цей складний рік Андрій Юрченко погодився розповісти «Сєвєродонецьк онлайн».

 - Розкажіть про те, який шлях пройшла громада за це рік?

 - Я скажу як військовий, як керівник військової адміністрації – громада пройшла героїчний шлях. Попри те, що мер-колаборант і керівництво міської ради кинули людей напризволяще, залишили їх сам на сам з ворогом, вони дійсно героїчні вчинки робили, об’єднувалися, допомагали один одному. Ми як військові (я тоді ще командиром батальйону був) теж допомагали їм і продуктами, і водою, і всім, чим могли. Після того, як у місто почали заходити підрозділи «лнр», так званих республік, то люди були сам на сам з ними. Деякі виходили, їх ранило, але вони продовжували надавати допомогу. Багатьом людям вдалося перейти на підконтрольну територію України, коли це було можливо. На жаль, для Рубіжанської громади вдалося зробити тільки одну офіційну евакуацію. Другу, на жаль, не вдалося організувати через щільні ворожі обстріли. Люди вибиралися з міста самі, хто як міг. Це, повторюся, героїчні люди, які змогли опинитися на підконтрольній Україні території, попри такі складні обставини.

Рубіжне

 - Наразі є цифри по людях, хто де перебуває?

 - Відповідно до статистичних даних, з урахуванням того, що перепис населення офіційно не проводився дуже давно, у громаді проживало орієнтовно 40-50 тис. людей. На сьогодні нам вдалося фактично вручну розшукати 5 тис. 813 рубіжан, які зареєструвались та отримали довідку ВПО на підконтрольній Україні території. Зрозуміло, що реєструються не всі – комусь не так потрібні кошти, хтось боїться за своє майно, що залишилось у Рубіжному й не хоче «світитися». Таких приблизно теж до 5 тисяч. Але ж ми розуміємо, що офіційної статистики, на жаль, ніде немає.

Найбільша кількість мешканців нашої громади зараз проживає на Київщині – понад 1700 переселенців, потім у Дніпропетровській області - понад 1300 ВПО.

Ми й сьогодні продовжуємо пошук наших земляків, бо вважаємо своїм обов’язком надавати допомогу та тримати рубіжан разом.

 - Пам’ятаєте своє призначення?

 - 31 березня мене призначили, а 1 квітня з’явилися перші публікації про це. Попри Указ Президента, я знаходився у Рубіжному фактично до самого його захоплення. Сили оборони перебували у надскладній ситуації, практично у повному оточенні. Ми вистояли 77 днів у Рубіжному. Серед моїх хлопців тоді були й строковики. Це окрема тема. Це герої всієї України. Понад 80% відсотків з них були з тих регіонів, які попали в окупацію в перші 3-4 доби. Це Херсонська, Миколаївська, Сумська, Запорізька та Луганська області. Їм настільки було тяжко. Треба було бачити ці очі. Але вони зібралися, згуртувалися. Особливо, коли наприкінці лютого приїхав очільник області й привіз нам 4 броньовані машини. Бійці відчули, що вони не кинуті, що вони не самі.

 - Ви очікували того, що вас призначать керувати громадою?

 - Для мене це було неочікувано взагалі. На той час я був командиром батальйону. Лягав, як зараз пам’ятаю, відпочивати о 5 годині ранку. Обстріли в росіян починалися десь о 9-й, вони любили поспати, мабуть. У них була перевага артилерії у 25-30 разів. На 25 їхніх прильотів ми мали можливість запустити «відповідь» 1-2 рази. Це не Бахмут сьогодні, коли є міжнародна військова допомога. Тоді ми справлялися самостійно, своїми силами, як могли. О 8 годині в мене мала бути нарада, о 7-й мене розбудив заступник та зачитав Указ Президента. Я кажу – «Олександр Олександрович, це ви мене з першим квітня вітаєте чи як?» А він відповідає: «Андрій Федорович, я цілком серйозно кажу, що ви – керівник військової адміністрації».

 - Не радилися з вами напередодні?

 - Ні, не радились. Мені подзвонили 31 числа з області та попросили автобіографію. Говорю – для чого це? Відповідають – ви розглядаєтеся на посаду керівника адміністрації. Я кажу, що поки ж тут, на війні, а мені відповідають, що це буде не скоро, документи по пів року розглядаються.

 - Пройшло понад рік. Зараз можете сказати, де легше?

 - Скажу відверто, коли я прийняв адміністрацію то зіштовхнувся з проблемами, з якими до цього не стикався. Зокрема, викликом стало те, як розпочати роботу без жодного документа та співробітника. Військовій справі я навчався, у мене дві вищі освіти, магістратура за плечима, все знайоме. А місцеве самоврядування - це зовсім інша специфіка.

Проте, на мою думку, ми впорались. Вже сьогодні маємо результат – два діючі заклади охорони здоров’я, що надають безкоштовні послуги нашим людям, взірцевий гуманітарний хаб, єдиний функціонуючий у Луганській області дитячий садочок, п’ять шкіл, у яких сьогодні навчається 2250 учнів, дитяча школа мистецтв та інші. Звісно, що це все поки в онлайн-форматі.

Ми стабільно виплачуємо заробітну плату працівникам бюджетної, бо розуміємо що збереження кадрового потенціалу - одне з пріоритетних наших завдань. Тому що ніхто крім нас не відновить нормальне життя у деокупованій громаді у майбутньому. Я щиро вдячний всім, хто не залишив Рубіжанську громаду та готовий повертатись попри все. Додам, що таких абсолютна більшість.

З приводу легше – на будь-які посаді є свої труднощі. Тут геть інший напрямок. Безумовно, працювати треба 24 на 7. Не можу сказати, де легше. Але є одна спільна риса - як там, на війні, ти береш на себе відповідальність за людей, так і тут - за громаду. Проте громада, звісно, більша за підрозділ. Відповідно – й відповідальності більше.

 - Як ми знаємо, Рубіжне дуже пошкоджене. Надходять заяви про знищене житло?

 - За останній місяць з 4,5 тисяч заяв, які були подані, 1,5 тисячі ми вже зареєстрували у встановленому законом порядку й надали відповідні роз’яснення. Робота не припиняється.

 Рубіжне

 - Відомо, що Червоний Хрест України підписав Меморандум про співпрацю із Луганською та Закарпатською облдержадміністраціями, а також Рубіжанською міською військовою адміністрацією, згідно з яким у І півріччі 2023 року почнеться будівництво тимчасового (модульного) житла для ВПО з Луганщини, які переїхали до Закарпатської області. Розкажіть про це.

 - Так, дійсно, земельну ділянку вже виділили та отримали дозвіл на схему розміщення об’єктів. Це проєкт Червоного хреста та їхні кошти, сума дуже суттєва – 2 млн доларів. Орієнтовно наступного тижня представники організації відвідають населений пункт Батрадь Батівської громади та проведуть технічний огляд. Військова адміністрація свої зобов’язання за Меморандумом виконала у повному обсязі. Ми обстежили 10 земельних ділянок та обрали найкращу. Початок робіт очікуємо у червні, всі питання, пов’язані з реалізацією Меморандуму, на жорсткому контролі.

Модульне житло

 - Це тимчасове житло? Як воно виглядатиме?

 - Проєкт передбачає розміщення двох двоповерхових будівель, у яких буде всього 32 кватири, а саме - 24 однокімнатні квартири площею 28 квадратних метрів та 8 двокімнатних квартир площею 38,55 квадратних метрів. Це не капітальне будівництво, а тимчасове модульне житло, тому термін експлуатації, звісно, відрізняється.

Ми розраховуємо створити повноцінний та максимально комфортний простір для проживання, тому на території передбачені парковки, вуличне освітлення, ігровий та тренажерний майданчики, тротуарна плитка, майданчик для збирання ТБО. У кожній квартирі будуть меблі, спальна кімната з ліжком та матрацом, облаштована побутовою технікою кухня, санвузол.
Реалізувати проєкт у повному обсязі ми розраховуємо десь через 4-5 місяців.

 Модульне житло

 - Чи багато представників вашої громади на Закарпатті?

На сьогодні ми маємо інформацію про 100 осіб з нашої громади, які офіційно зареєструвались як внутрішньо переміщені особи.

 - На вашу думку, чи поїдуть туди жити люди?

 - Я впевнений, що будуть ті, хто захоче там жити, бо ми зробимо все можливе для безпеки та комфорту наших людей. Визначення категорій осіб, яким буде запропоноване житло, відбуватиметься виключно відповідно до процедури, встановленої чинним законодавством. Прозоро та справедливо. У першу чергу, це, звісно, будуть категорії, що віднесені до соціально незахищених.

 - Тобто квартири ще не розписані?

 - Взагалі ні. Ми здійснимо прозорий відбір спільно з Луганською ОВА, яка також є стороною Меморандуму.

Модульне житло

 - Ви єдині з громад, хто реалізував подібне?

 - Якщо говорити про те, щоб реалізувати повністю з нуля - ми точно єдині у Луганській області.

 - Чи є ще проєкти по житлу?

 - Так, звісно, вони є. 28 квітня я мав робочу зустріч з генеральним директором Червоного Хреста. Можу сказати однозначно - їм подобається наша прозорість. Якщо до жовтня цей проєкт виконаємо, то зарекомендуємо себе надійними партнерами. І тоді, сподіваюся, у нашу громаду прийдуть й інші можливості.

Проте у людей єдине бажання - повернутись додому. І я впевнений, що так і буде.

 - На Закарпатті бачите перспективу?

 - Попри те, що Закарпаття - це специфічний регіон, сьогодні Україна єдина як ніколи. Безпека - то є найбільша перспектива. Окрім того, є дуже гарна комунікація із місцевою владою. Це дозволяє оперативно вирішувати багато питань, пов’язаних із наданням всебічної допомоги нашим людям.

 - А як там з роботою?

 - Я особисто минулого року, коли вперше поїхав на Закарпаття, побачив, що проблем з робочими місцями немає. Особисто був свідком телефонного дзвінку очільника Закарпатської області до Центру зайнятості, на той момент було десь близько 10 тисяч вакансій. Після повернення я доручив управлінню соціального захисту населення проінформувати людей та надати мені інформацію, щодо охочих працювати на Закарпатті. Зокрема, на одному із підприємств із безкоштовним проживанням у гуртожитку та заробітною платнею десь 18 тисяч. Охочих не знайшлося. Точно можу сказати: той, хто бажає – без роботи не залишиться.

 - А професії жіночі чи чоловічі переважно? Бо ми ж розуміємо, чому чоловіки, наприклад, не хочуть офіційно працевлаштовуватися.

 - І жіночі, і чоловічі. Так, ми розуміємо. Минулого тижня, наприклад, уклав Меморандум з директором одного з асфальтних заводів, який працював до окупації на півдні України. У нас хаб у Вінниці, так сталося, що там і познайомилися. Він мені зателефонував, та запропонував 15-20 робочих місць із зарплатнею 17-20 тисяч гривень та офіційним працевлаштуванням. Охочих серед нашої громади не знайшлося. Така ж пропозиція є і по Миколаївщині. Якщо ми не знайдемо бажаючих серед рубіжан, будемо шукати серед інших громад.

 - З чим пов’язуєте, що люди не поспішають працювати?

 - Тут може бути декілька факторів. Перший – дійсно, можливо люди не хочуть офіційного працевлаштування, обліку, щоб їх хтось десь бачив. Чоловіки з одних причин, жінки - з інших. Можлива й інша причина – людям це просто не потрібно, бо є інший дохід.

 - А місцеві не скаржаться, що роботу пропонують ВПО, а не їм?

 - Місцеві – хто хоче, працює, таких конфліктів я не чув.

 - Яка наразі ситуація у хабі? Сергій Гайдай свого часу наводив Вінницький хаб як приклад.

 - Я дуже ціную таку високу оцінку нашій роботі. І без прикрас можу сказати, що це - результат постійної роботи співробітників адміністрації та наших установ. Вони самі є такими ж внутрішньо переміщеними особами, тому як ніхто розуміють людей. На сьогодні наш хаб має достатню кількість гуманітарних наборів, нам вистачить мінімум на 3 місяці. Водночас ми проводимо додаткові заходи з пошуку благодійників задля отримання не тільки продуктів харчування, а й засобів гігієни, ковдр, подушок. Окремим напрямком є надання фінансової допомоги. Так, наприклад, завдяки нашій співпраці з одним із благодійних фондів, за останні 9 місяців ВПО з числа рубіжан отримали фінансової допомоги більш ніж на 11 млн грн.

По суті, наш гуманітарний хаб у Вінниці є місцем, де переселенці зі всієї Луганщини можуть отримати максимум послуг. Це правова допомога фахових спеціалістів, медична. У хабі працює як первинна, так і вторинна ланка. Відвідувачі можуть проконсультуватися у сімейного лікаря, отримати безкоштовні ліки, направлення на прийом до вузькопрофільних спеціалістів. У приміщенні хабу приймають невролог, психіатр, акушер-гінеколог, онколог, а також лікар УЗД, який безкоштовно проводить обстеження внутрішніх органів, легенів, суглобів, щитовидної залози, лімфатичних вузлів.

Не забуваємо й про культурні послуги, організовуємо безкоштовні майстер-класи для малечі, відвідування дитячого розважального центру, театрів та філармоній.

Хаб у Вінниці

Дуже приємно, що на базі хабу переселенці мають дружній простір для спілкування один з одним, безкоштовний доступ до ПК та інтернету із можливістю роздрукувати необхідні документи або зняти копії.

Тож ми практично не маємо проблем або дорікань по роботі хабу.

 Хаб у Вінниці

 - А які проблеми є загалом?

 - Я навіть не знаю (сміється - ред.). Були моменти, коли люди пильно розглядали склад гуманітарної допомоги. Фотографували, виставляли та критикували, що не така, мало. Є такі люди, які вважають, що ми цю гуманітарку повинні закупляти. Але я скажу так – ні копійки на гуманітарну допомогу військова адміністрація не витратила. Тому що я вважаю, що ці кошти нам будуть потрібні після деокупації.

 Хаб у Вінниці

 - Є інформація з окупованої території?

 - З гуманітаркою там особливих успіхів немає. Окупанти закопалися по всьому місту. Живуть у будинках наших жителів. Так, світло, вода у них є. Тут питань немає. У тих, в кого вціліло майно. Зв'язок, інтернет відсутні. Приватний сектор - я ще тоді це бачив – практично стертий з лиця землі. 90-95 відсотків. Багатоповерхові будинки – відсотків на 40-50% зруйновані. Там дійсно гуманітарна катастрофа й просто неможливо налагодити нормальне життя.

 - А інформація від партизанського руху надходить?

 - Особисто мені така інформація не надходить. Є військові, а в них служби, розвідки – я думаю, що вони працюють з тими партизанами. Я не вважаю, що військові повинні своєю інформацією ділитися з суспільством. Тому що це для того партизанського руху, який у містах, є вкрай небезпечним. Це може, на жаль, вартувати життя.

 - Вже думали над кроками після деокупації?

 - Ми розробили план деокупації та постійно працюємо над його удосконаленням, нещодавно провели спільну нараду з правоохоронцями. Є чітке розуміння, як ми будемо діяти. Від розмінування до стабілізаційних та фільтраційних заходів. Наразі працюємо над формуванням матеріального резерву.

 - А що буде зі зрадниками? Бо Рубіжне у цьому показове, на жаль.

 - Що буде зі зрадниками - це питання чинного законодавства та правоохоронних органів.

 - Ви ж теж постійно чуєте думку, що ЗСУ на Луганщині зустрічати буде нікому. Як ставитеся до таких слів?

 - Я в це не вірю. У кожному місті, кожному селищі нашої країни є люди, які люблять нашу землю і чекатимуть та зустрічатимуть наших військових. Щоб хто про Рубіжне не казав, будуть такі люди – і ви їх побачите. Впевнений у цьому на 100%.

 - Сподіваєтеся на міжнародну допомогу у відновленні?

 - Однозначно перше в плані після розмінування, стабілізаційних та фільтраційних заходів – відновлення критичної інфраструктури. Вода, світло, газ та теплопостачання. Тому що ми розуміємо, що без води далі рухатися важко. Ми передбачаємо й те, що воду доведеться підвозити. Потім – захист критичної інфраструктури. Також плануємо обладнати та модернізувати наявні бомбосховища, які по суті повинні стати своєрідними пунктами незламності. Я вважаю і як військовий, і як керівник адміністрації – людина повинна в першу чергу знати, куди їй піти при обстрілі, щоб зберегти життя.

На сьогодні проведено багато перемовин, ми беремо участь у міжнародних конференціях та нарадах, тренінгах та форумах задля напрацювання дорожньої карти дій та переліку партнерів. Всі міжнародники кажуть – звільніть і ми вам допоможемо. Буде обстеження зруйнованих об’єктів, потім проєктно-кошторисна документація. Бо без цього не буде фінансування. Для цього ми накопичуємо відповідні кошти. Бюджет громади збільшився, а з тих коштів, що були у наявності станом на день мого призначення – жодна копійка не витрачена на утримання адміністрації. Все, що ми сьогодні витрачаємо, – кошти нових платників податків.

 - А немає втоми від війни в них?

 - Особисто я бачу виключно бажання та готовність допомагати.

 - Чи реально повернути життя на Луганщину?

 - На мою думку, реально. Тому що люди хочуть повернутися. Це найважливіше. Зустрічаюся постійно з громадою і питання одне – коли ми додому?

 - При звільненні поїдете одразу у Рубіжне?

 - Навіть не обговорюється – ТАК! Скажу більше - як тільки Кремінну чи Лисичанськ звільнять, я поїду туди разом з військовими, щоб підготувати «ґрунт» для організації роботи міської військової адміністрації у деокупованому Рубіжному. Роботи буде дуже багато, але ми готові.