Йоготерапевтка Тетяна Нещерет: "У нас було дуже красиве місто. Важко зрозуміти, що так вже не буде"

Сєвєродончанка Тетяна Нещерет - тренерка з йоги та йоготерапії. Разом з чоловіком вони відкрили клуб оздоровчих практик “Тонус” у Сєвєродонецьку. Наприкінці березня 2022 року жінка вимушено переїхала з рідного міста у Київ, де довелося починати життя спочатку. Тетяна розповіла нашій редакції, як відновила свою справу у столиці, чим  корисна йога та за що найбільше любить Сєвєродонецьк.

“У нас вдома був маленький перукарський салончик, де я займалася жіночими стрижками. Також ми мали спортивний зал, де чоловік тренував людей, а я проводила заняття з йоги та йоготерапії. До нас приходили люди з важкими випадками — артрозом, сколіозом, коксартрозом та плоскостопістю. До широкомасштабного вторгнення життя було насичене та цікаве”, — ділиться Тетяна.

Тетяна Нещерет

Жінка пам'ятає 2014 рік, коли у країні почалася війна. Сєвєродонецьк тоді окупували на кілька місяців. Але для її рідного міста все закінчилося звільненням.

“Ми почали жити далі й, коли цього разу все повторилося, ніхто не хотів у це вірити. Потім думали, що от-от і закінчиться, скільки ж може тривати. Трішки постріляють, як у 2014, і все, але бої почали доходити до нас”, — розповідає Тетяна.

На початку широкомасштабного вторгнення у підвалі їхнього будинку перебувало 60 людей. Згодом зруйнованих будинків ставало все більше, тому люди приходили з сусідніх у пошуку укриття.

“На той час уже не завжди була вода, газ та електрика. Люди боялися знаходитися в будинку, приходили в підвал з собаками, кішками, а виходили лише поїсти. У нас було справжнє бомбосховище, яке будували ще німці, але під час обстрілів двері качалися”, — каже Тетяна.

Жінка згадує дивовижну історію, яка трапилася 8 березня 2022 року в підвалі їхнього будинку.

“Я спускаюсь в підвал, а там у банках стоять тюльпани. Не передати словами відчуття, коли жінкам приносять квіти під час обстрілів. А ще кажуть, що у нас чоловіки не такі”, — ділиться йоготерапевтка.

Рішення виїхати з Сєвєродонецька жінка приймала доволі довго. Врешті-решт виїхала аж наприкінці березня.

“Коли бої дійшли до міста, почалися постійні обстріли. Я боялася, що вже не виїду. Чоловік ще до широкомасштабного вторгнення поїхав у Київ допомагати доньці робити ремонт у квартирі. Я думала, що скоро все закінчиться і він приїде додому, але прийшлося мені виїжджати. До автобуса через усе місто вивіз сусід, з яким сиділа у підвалі. Пощастило, що затишшя було десь 30 хвилин”, — розповідає жінка.

Тетяна взяла з собою ноутбук та один спортивний костюм. Сподівалася, що за місяць-два повернеться додому.

“У Києві мені вже не хотілося займатися перукарством, а якось допомагати людям тим, чим можу — йогою та йоготерапією. У Сєвєродонецьку я проводила заняття з двома дітьми: дівчинка 12 років зі сколіозом 4 ступеню та хлопчик, який не ставав на стопу однієї ноги”, — каже Тетяна.

За 14 занять хлопчик почав ставати на п’ятку, хоча з народження не міг. А у дівчинки сколіоз став майже 3 ступеню. Також на йогу до Тетяни приходила жінка з коксартрозом. На початку вона ледь могла повертати ногою, а після роботи ситуація значно покращилася.

Тренування

“Йога — дуже корисна, після неї тіло стає вищим, підіймається грудна клітка, вивільняється більше місця для органів, тіло підтягується та омолоджується. У такий час головна цінність — це ми, наше здоров'я, а потім усе інше”, — ділиться йоготерапевтка.

Літом Тетяна не могла знайти роботу, тому вирішила проводити йогу в парку “Перемоги”. Друзі доньки приходили займатися, щоб підтримати жінку. А восени з’явилася вакансія в клубі “Арена спорт”, куди Тетяна пішла працювати. Вона проводить групові та індивідуальні заняття з йоги та йоготерапії. Її чоловік - реабілітолог, вони разом складають комплекс занять для людини. Це не тільки йога, а й фітнес, розтяжка, витяжка.

“Я почала ходити на групові заняття з йоги у 20 років, тоді моїй мамі у 40 рекомендували нею займатися. Мені сподобалося, тому поїхала навчатися у Харківську академію йоги. Провчилася там два роки, але через сімейні обставини повернулася в Сєвєродонецьк. Знову почала цікавитися йогою, коли стала зрілою жінкою. Я вивчила всі деталі впливу йоги на організм, пройшла багато додаткових курсів, щоб проводити заняття”, — розповідає Тетяна.

Тренування

Йоготерапевтка включає в програму привітання, щоб людина поринула в добру атмосферу. Далі розтяжка, укріплюючий комплекс, витяжка й заспокійливі вправи. Також всередині програми вона дає декілька маленьких медитацій. Вони непомітні, але людина відпочиває і поринає в процес. Тетяна наголошує: дуже важливо робити вправи правильно, щоб собі не нашкодити.

“Йога мені дуже подобається, я відчуваю себе корисною та потрібною. Моя робота приносить сили жити та радіти. Я хочу закупити більше матеріалів для йоготерапії, щоб розширити групи та допомагати більшій кількості людей”, — ділиться жінка.

Вона вірить, що чоловік невдовзі теж займатиметься улюбленою справою.

“Зараз чоловік працює не за професією. Він хотів влаштуватися реабілітологом, але не знайшов вакансії, а за квартиру в Києві потрібно платити. Раніше працював тренером та у залі кінезотерапії в Сєвєродонецьку. Він досі мене тренує, я із задоволенням займаюся в нього. Чоловік у дечому розуміється більше, ніж я, тому допомагає мені складати програму занять. Я думаю, що за деякий час він буде працювати у своїй сфері”, — каже йоготерапевтка.

Тетяна Нещерет

Тетяна з чоловіком у Сєверодонецьку брали участь у фестивалях. Вони проводили різні майстер-класи: чоловік по скандинавській ходьбі та гімнастиці, а жінка — з йоги.

“Нам дуже подобається спорт. У Сєвєродонецьку ми допомагали людям чим могли. Про мого чоловіка знало все місто, до нього приїжджали тренуватися з відусюди. З часом усе поступово налагодиться…”, — вірить жінка.

Тетяна поділилася, за чим найбільше сумує, згадуючи рідне місто.

“Я народилася у Сєвєродонецьку, там виросли наші діти, усе своє життя провела у місті. Дуже хочеться поїхати додому, але я розумію: там розруха. У Сєверодонецьку був чудовий парк, палац культури та спорту “Хімік”, шикарний льодовий палац, повсюди висаджені троянди. У нас було дуже красиве місто. Важко зрозуміти, що так вже не буде. Місто буде, але інше, зі своєю атмосферою. У першу чергу, туди потрібні будуть будівельники, щоб відбудувати місто, тоді якісь базові послуги. Поки ми з чоловіком залишимося в Києві й чекатимемо відновлення Сєверодонецька”, — розповідає Тетяна.

Вона продовжує тренувати людей у Києві та з нетерпінням чекає звільнення рідного Сєвєродонецька, щоб допомагати людям тим, що вміє найкраще — йоготерапією.
 

Юлія Варчук