День Гідності та Свободи. Спогади луганчан

21-го листопада Україна відзначає День Гідності та Свободи. Саме цього дня, з проміжком у дев’ять років, розпочалися дві надважливі для нашої країни події: Помаранчева революція 2004-го та революція Гідності 2013-го років. Безперечно, саме вони стали поштовхом до самоідентифікації українців, пробудили свідомість та бажання жити у вільній країні. Тож цього дня ми вшановуємо пам’ять людей, які стали на захист прав і свобод наших громадян та європейського вибору України. “Сєвєродонецьк онлайн” розпитав луганчан, які були свідками та учасниками знакових подій, про те, як Луганщина виборювала своє демократичне майбутнє.

Дві революції. Як Україна обирала шлях демократії

Помаранчева революція

Під час президентських виборів 2004-го року в Україні почалися перші акції протесту. Приводом стало оголошення 21-го листопада Центральною виборчою комісією попередніх результатів другого туру. Перемогу в президентських перегонах тоді здобув Віктор Янукович. Відверті масові фальсифікації під час голосування та підрахунку голосів обурили та підняли українське суспільство. Тож прибічники іншого кандидата – Віктора Ющенка, 22-го листопада вийшли на мітинги незгоди.

Київ. Помаранчева революція. Фото: maidanmuseum.org

Протестувальники вийшли на масштабні акції в усіх найбільших містах України. Центром зібрання активістів став Майдан Незалежності у Києві.У наслідок протестувальники добилися повторного другого туру президентських виборів. Новообраним президентом став Ющенко, який у листопаді 2005-го року заснував свято – День Свободи. Але у грудні 2011-го чинний на той момент президент України Віктор Янукович скасував його та об’єднав з Днем Соборності.

Революція Гідності

Фото: DT.UA

21-го листопада 2013-го року на Майдані Незалежності у Києві розпочалася доленосна для України акція протесту проти рішення Кабінету Міністрів України щодо призупинення підготовки до підписання Угоди про асоціацію з Євросоюзом. На вулиці міста вийшли декілька сотень людей, але вже 24-го листопада Майдан підтримали понад сто тисяч прихильників євроінтеграції.
29-го числа на Євромайдані відбувся мітинг із закликом до відставки уряду та дострокових парламентських виборів, після чого влада застосувала силу. 30-те листопада стало трагічною датою в історії країни — вночі відбувся кривавий розгін майданівців. Українці зрозуміли — країна йде хибним шляхом авторитаризму. Протести згодом перетворилися з проєвропейських на антиурядові.

18-20 лютого – відбулися сутички в центрі Києва, підпалили Будинок профспілок, а снайпери вбили понад 70 майданівців, які стали Героями Небесної сотні.

Вночі 22-го лютого Янукович втік з України. Відбулися позачергові президентські вибори. Україна довела, що готова відмовитися від тоталітарного, комуністичного минулого та йти шляхом демократії.

Відстоювання власних свобод коштувало Україні багатьох життів патріотів.
13-го листопада 2014-го року президент України Петро Порошенко підписав Указ “Про День Гідності та Свободи”. Метою встановлення такої пам’ятної дати стало вшанування патріотизму й мужності громадян, які стали на захист демократичних цінностей, прав і свобод людини, національних інтересів держави та її європейського вибору.

Луганський спротив. Спогади очевидців

Революція Гідності охопила багато міст України. Луганщина також приєдналася до акцій протесту. Нашим землякам довелося руйнувати стереотипи про “проросійський Донбас” та доводити, що наш вибір — європейське майбутнє.

Юлія Кішенко:

“У 2013-2014 роках в Луганську був також Євромайдан і я була серед його громадянського сектору. Це група небайдужих активних людей, які виходили на мирні акції : різноманітні заходи, мітинги, хода, різдвяний вертеп та кінопокази. Ми брали в них участь протягом всієї зими та весни 2014-го, до тих пір, поки було можливим. 28-го квітня в нас було останнє мирне зібрання, після цього вже такої можливості не стало, адже почалися активні погрози в бік активістів, почали діяти силовими методами проти нас, проти українських мирних людей"

"Революційний вертеп" на луганському Євромайдані. Світлина: fb/yulia.krasilnykova

"Пам'ятаю, що в нас був великий 30 метровий прапор України, з яким ми виходили, тримали його. Це був символ нашого єднання та спротиву. Одна зі знакових подій того часу - 9-те березня, день народження Тараса Шевченка. Була акція з цього приводу біля його пам'ятника. Того дня на мітинг напали проросійські сили: побили наших людей, активістів. Потім згодом вже захопили й ОДА. Завезли автобусами людей з росії, які влаштовували масові проросійські мітинги"

Проросійський мітинг у Луганську 5 квітня 2014 року, за день до захоплення будівлі СБУ. Світлина: Roman Pilipey/EPA

“У Луганську Євромайдан був активний. По чисельності важко сказати, це було неоднорідно, бо виходили іноді 50 людей, іншим разом — кілька тисяч. Мені шкода зараз, що тоді в Луганську було не так багато активних людей і більшість мешканців казали, що вони нейтральні. Можливо, не розуміли, що взагалі відбувається. Були ті, які наче й за Україну, але не хотіли виходити та відстоювати свої права та свободи. Я мрію, що ми повернемося в Луганськ, інтегруємо наших людей, повернемо наші території, об'єднаємо знову нашу Україну, вийдемо на площу біля Тараса Шевченка та станемо там з нашим прапором”

Олександр Волчанський:

“Коли ми всією родиною прийшли на перше недільне віче 24-го листопада 2013-го року, я навіть не думав, що я буду фільмувати події Луганського Євромайдану до самої останньої акції. Я навіть не планував фотографувати, а запропонував донці, яка на той момент навчалась у ЛГАКІ на фотографа, познімати на мітингу. Але після Віче була домовленість збиратись кожного дня о 18:00 біля пам’ятника Шевченку. І я став відвідувати якомога більше акцій. Став одним з тих, хто ввійшов у Громадський сектор Луганського Євромайдану. Коли фотографував і публікував фото в соцмережах, думав тільки про те, щоб Україна бачила: Луганськ теж виходить на мітинги та акції в підтримку євроінтеграції, тут є проукраїнськи налаштовані люди"

Фото: Олександр Волчанський

"Пізніше я зрозумів, що мої світлини також є запорукою безпеки та задокументованим фактом у разі порушень прав людини під час проведення акцій. Згодом, вже після виїзду в Київ з родиною на початку липня 2014-го, я побачив, що в мережі на новинних сайтах дуже багато моїх фото з Луганська 2013-2014-х років. У мене почали запитувати світлини з тих подій. Їх почали використовувати люди та організації у своїх публікаціях та різних матеріалах”

  
Фото: Олександр Волчанський

“Люди почали зауважувати, що я зафіксував історію Луганського Євромайдану, що мої фото — це історія України. І я дуже тішусь тим, що зміг показати та зафільмувати проукраїнський спротив на Луганщині. Я і далі намагаюсь показати людям, що Луганськ був, є і буде українським. І нагадую про це постійно, з’являючись на різних заходах, одягнений в футболку “Луганськ — Україна” 

Тетяна Марусіна:

“До волонтерського руху на Майдані я долучилася не з перших днів. Але одразу розуміла, наскільки все, що відбувалося, є важливим дійством для нашої країни, ось така євроінтеграція. Коли все почалося, мені дуже кортіло туди піти — і я наважилася. Одразу почала шукати своїх побратимів-земляків, хотіла зустріти свою луганську душу, наших мешканців сходу. Шукала відповідні намети. Просто гуляла Майданом, спілкувалася. І так підійшла до арки Архангела Михаїла та побачила намет. Він був тоненький та хлипкий, а було вже достатньо холодно. На піддонах лежали хлопці. Я підійшла до них та спитала, звідки вони. Виявилося, що молодики з Луганщини. Я була просто щаслива! Здебільшого це була молодь 18-25 років. Через деякий час почали з'їжджатись з Луганщини й інші, доросліші чоловіки, жінок я теж бачила, але все ж таки ночували та жили постійно на майдані саме хлопці. Я запитала, чим можу допомогти. Але вони й самі не знали, що мені по пунктах розказати, бо допомога потрібна була з усіх боків — одяг, їжа, ліки”

15 грудня 2013 року. Автор фото: Максим Білоусов

“Так і почалась моя робота на майдані. Я просто приходила та робила тут і зараз те, що могла. Я за фахом актриса, мій імпульс завжди направляє мене в якусь активну діяльність. Я весь час “вибивала” якісь конкретні речі, які нам були необхідні, одяг, домовлялась за їжу. Це було захопливо — відчувати ту єдність, бути корисним, бути волонтером!”

Робота польової кухні на Майдані 2013 рік. Фото https://credo.pro/

“А ще я дуже пишаюся тим, що на Майдані різала капусту, бо хотіла долучитись не тільки до функціювання нашого намету. Біля профспілок стояла кухня і там наші хлопці мали чергувати: нарізати, варити їсти. Був, звичайно, кухар, але допомагати на кухні треба. Мені не так легко різати капусту, як “простій” людині. У мене немає однієї руки і я вчепилась в неї, почала “кромсати”, нарізала величезну купу. Це не те, що в себе на кухні маленьку мисочку приготувати, потрібно дуже-дуже багато. Я, напевно, й за все життя стільки не різала, як тоді: цибулю, моркву терла… Капусту — її найскладніше, бо в мене протез, його я не знімала, через куртку одягала великі чисті пакети, щоб можна було за овоч триматися і шинкувати. І ось, якщо чесно, зі всіх своїх переваг я вважала це своєю “медалькою”, що я це змогла зробити. До речі, довгий час ніхто не знав, що я не маю руки. У мене був на Майдані друг Сергійко, з 2014-го року він — учасник бойових дій, молодий вісімнадцятирічний хлопець. І так сталося, що він бачив мене в різних ситуаціях, пишався мною, що я така маленька й така бойова. І він був настільки здивований, коли дізнався про мою ситуацію. Казав:“ Як ти, “сестрьонка” (так він мене називав), це робиш?”. Тож на Майдані було багато різного життя, цікавих речей, і мені це було настільки важливо, приємно, що мене ніяка робота не могла злякати. Я пишаюся своїм волонтерством, що долучилась до того, щоб наш луганський намет стояв на Майдані”

Український народ гідно пройшов крізь непростий шлях революцій. Розпочав надважливі процеси декомунізації, євроінтеграції, розвитку громадянського суспільства. Майдан став потужним поштовхом створення волонтерського руху та чисельних громадських організацій. Суспільство об'єдналося та визначилося з подальшими планами на демократичне минуле. Віримо, що завдяки цьому досвіду українці вистоять ще в одній боротьбі — проти російського загарбництва та геноциду!