Вчителька Майя Рибнікова: “Хочеться дочекатися, коли наш ліцей знову запрацює в українському Сіверськодонецьку”

Вчителька математики Майя Рибнікова виїхала з окупованого Луганська у серпні 2014 року. На наступні вісім років домом для неї став Сіверськодонецьк.

Там пані Майя влаштувалася на роботу до багатопрофільного ліцею, де продовжує працювати й дотепер. Її вихованці – учні старших класів. Саме того віку, на який припадає активна підготовка до випуску. І кожного року серед них є ті, хто складають НМТ з математики на максимальні 200 балів.

Одна з найбільших мрій педагогині – дочекатися часу, коли всю Луганщину звільнять, а ліцей знову запрацює в українському Сіверськодонецьку. Тому вона затято виступає за збереження “дистанційки” у школах з окупованих територій.

Ще Майя Рибнікова – Заслужений вчитель України. У розмові з “Сєвєродонецьк онлайн”  напередодні  Всесвітнього дня вчителя, який в Україні та світі святкують 5 жовтня, вона розповіла, що означає для неї це звання, як налагоджувався процес онлайн-навчання у ліцеї, та чому падає загальний рівень знань з математики у молоді.

 – Пані Майя, ви – луганчанка. Розкажіть, як опинилися у Сіверськодонецьку?

 – Я – вчителька математики, маю 28 років стажу. Жила у Луганську і не збиралася звідти їхати, поки мене не прийшли “визволяти” у 2014 році. Ми довго сподівалися, що Луганськ звільнять. Тому залишили місто вже у серпні, коли варіантів виїхати залишалося небагато. Машина, якою вибиралися, прямувала до Сіверськодонецька.

Так я опинилася у Сіверськодонецьку вперше за свої на той час 38 років. Приїхавши туди, чекала до 1 вересня, що, можливо, звільнять Луганськ. А коли зрозуміла, що, на жаль, місто не звільнили, пішла шукати роботу. Мені запропонували у міському управлінні освіти на вибір 4 школи.

Я пройшла їх всі. І не знаю чому, але зупинилася на останній.

Це була 20-та школа. Я там пропрацювала рік. Після цього перейшла до ліцею багатопрофільного. Так само випадково зустрівшись з учителькою, яка до нас у Луганськ приїжджала на різні олімпіади. Ми були знайомі. Вона мене запросила до цього закладу. Таким чином цьогоріч у мене було десяте перше вересня у Сєвєродонецькому багатопрофільному ліцеї.

Будівля Сєвєродонецького багатопрофільного ліцею

 – Можете вже сказати, що цей заклад став для вас рідним?

 – У мене три записи у трудовій книжці. Перший – школа № 1 у Луганську, де я працювала 19 років. Чесно кажу, не збиралася її ніколи змінювати, поки не сталося так, як сталося у 2014 році.

Другий – 20-та школа, якій я вдячна за рік досвіду й теплий прийом. Я тоді прийшла до директора й сказала, що попрацюю у них кілька тижнів, адже ходять чутки, що Луганськ все ж таки звільнять. Він сказав, що нічого страшного – бере.

Третій – це багатопрофільний ліцей, у якому я вже пропрацювала значну частину свого життя. Звісно, він мені вже рідний! Це дуже потужний заклад, який дійсно відрізняється якістю освіти від усіх інших шкіл Сіверськодонецька. І я рада бути причетною до його досягнень. 

 – Хочу обговорити з вами тему “дистанційки”. Про те, що луганським школам загрожує закриття, “Сєвєродонецьк онлайн” вже писав. А пригадаймо 2022 рік? Той момент, коли треба було виїжджати з Сіверськодонецька, і не зрозуміло було, що далі буде. Як налаштовувався тоді та як налаштований на 2024 рік процес онлайн-навчання?

 – У 22-му році я поїхала з міста у лютому одразу. Навчена подіями у Луганську, коли ми довго чекали, що нас звільнять, і мій батько не хотів виїжджати, а потім довелося їхати першою ліпшою машиною.

Тому я одразу розуміла, що ні, чекати, як у Луганську, я вже не буду. І ми виїжджали 26 лютого, поки є транспорт та можливість. І багато дітей з мого класу поїхали з Сіверськодонецька, це я точно знаю. Було 5-6 дітей, які залишилися у місті. Поки був зв'язок, ми з ними переписувалися, я кожного дня питала, де вони, як вони.

Офіційно ми повернулися до роботи у квітні. Але я та деякі мої колеги – вчитель історії, вчитель англійської мови – почали раніше, з 1 березня. Зробили перекличку: хто є в Україні, хто за кордоном, хто готовий працювати. Раз на тиждень проводили заняття.  Були діти, які з підвалу у Сіверськодонецьку писали, що не можуть приєднатися. Запитували, що їм робити.

Я розуміла, що дітям це потрібно. На мою думку, добре, що школи взагалі відкрилися у квітні, але це було пізно. Якби ми відкрилися у березні, то, скоріш за все, більше дітей залишилося б одразу на наступний рік. Діти б просто розуміли, що ми відкриємося, будемо працювати. А так – вони поїхали, ми мовчимо, а вчитися ж треба!

Тому багато дітей від нас пішли одразу у місцеві школи. Особливо 11-ті класи: щоб бути впевненими, що отримають атестат. Потім декотрі з них писали, що це зовсім інша система освіти, що у нас було набагато краще. І приєднувалися навіть на уроки до нас. І хоча ми вже знали, що діти від нас пішли, але ми готувалися до тестування разом.

З іншого боку, звісно, я розумію, що війна – це досвід, якого ні у кого не було. Навіть 14 рік – це не те ж саме, що 22-й. Ми всі були у розпачі та мали право пережити шок. Але, повторюся, краще було б, якби ми відкрилися б з березня.

Але сталося так, як сталося. Навчена Луганськом, я виїжджала з грошима й з ноутбуком. Все інше мені не важливо було. Були ті, хто виїхали без нічого. Тому і діти, і вчителі виходили онлайн, хто як міг. У мене було 9 уроків на тиждень у фізмат-класі, тож тричі на тиждень я з ними спілкувалася. Так, це третя частина, але все ж таки краще, ніж нічого.

А вже з 1-го вересня 2022 року наш навчальний заклад працював нормально. Ми оговталися та чітко зрозуміли: тепер, якщо ми хочемо, щоб у нас діти залишилися, то повинні бути кращими, ніж школи Києва, Харкова, Дніпра. Тоді нас виберуть.

Оцей славнозвісний наказ МОН № 850, який намагалися затвердити цього літа. Як сказав міністр, вони з його допомогою прагнули створити належні умови для онлайн-навчання тим школам, які хочуть працювати. Це неправда, у нас належні умови! Ми їх самі собі створили з 1 вересня 2022 року. Ми - ті школи, які хотіли працювати і які розуміли, що нічого найближчим часом не буде іншого.

Міністр нам нічого не створить, я впевнена. Пан Артем Лисогор правильно сказав, що не треба ламати те, що працює. Мені дуже сподобалася ця фраза. Краще б міністр просто поцікавився тими школами, які дають результати. Їх не так багато. Поцікавився б системою, за якою ми працюємо. І, можливо, порадив би цю систему іншим школам.

Я не кажу, що було легко, і не кажу, що було все правильно. Я й зараз не можу сказати, що все правильно, вже попрацювавши три роки онлайн. Але я чітко розумію, чому минулого року було щось краще, а в цьому році щось гірше чи навпаки. Тож як міністр, який жодного дня не працював у таких умовах, може мені щось там створювати? Створювати треба було у березні 2022 року.

Дистанційний урок

 – Мені здається, що той онлайн, який був “при ковіді”, і той онлайн, який ми зараз маємо, - це ж зовсім різні речі. Чому навчилися за ці три роки?

–  Дійсно, онлайн при ковіді був взагалі іншим, тому що він був тимчасовим. Знаєте, часто в житті таке буває: “Я не буду зараз нічого робити, тому що за два дні мені треба кудись їхати”. Отаким і той онлайн був. Ми щось робили, але розуміли, що можемо через тиждень відкритися. Тому виходило щось таке посереднє.

До того ж ми всі були в одному місті. Я могла задати завдання і попросити, щоб діти його написали й залишили зошити у чергового. Зараз я розумію, що дитина з Франції мені не привезе зошити нікуди. І я не знаю, де сама буду.

Зараз кардинально змінилися умови онлайну. Звісно, що не може людина працювати онлайн три роки та нічого не вдосконалювати. У мене зараз урок відрізняється від звичайного тільки тим, що я не можу доторкнутися до дитини. Ми нормально спілкуємося, ми нормально працюємо на екрані, як на дошці. Ми відповідаємо, ми пишемо контрольні роботи.

Є деякі незручності у плані техніки. Є, на жаль, зараз великі проблеми зі світлом в Україні. Вони шкодять нам. Не кожного разу дитина може приєднатися. Але з технічного погляду ми навчилися всього. Було б бажання!

 – А що зі списуванням? Як перевірити якість знань, якщо ти не поруч з дитиною?

 – Ніяк не перевірити. Тому треба формувати таке відношення дитини, що якщо вона спише, їй це не буде на користь. І формувати це не тільки у дитини, а й у батьків. Тобто академічну доброчесність треба виховувати. Я проводжу контрольні роботи тільки з увімкненою камерою. Діти пишуть так, щоб камера була спрямована на зошит і на руки. Це ускладнює процес списування зазвичай.

В офлайні теж є багато способів списати. Тобто той, хто хоче списати, він спише де завгодно. Коли я набираю нових дітей, вони спочатку не задоволені, що їм не дають списувати. Але до 11 класу приходять до того, що краще цього не робити. Не всі, звичайно. Деякі кажуть, що ні, мені краще списати.

На жаль, це те, що дуже відрізняє наших дітей від закордонних. За кордоном не списують. Я це вже чула і від своїх дітей, які зараз за кордоном, і від друзів, які вчилися за кордоном. Я не знаю, як це робиться, чесно. Але чомусь діти за кордоном не списують. Там це є образою для самого себе, перш за все. А у нас це є нормою.

 – Думали вже над тим, що робити, якщо школи з окупованих територій закриють?

 – Я зрозуміла, що я вже не зміню свою лінію. Вчителювання – це моє. Зараз я живу за кордоном. Не знаю, як складеться з наступним роком. Дійсно, наше міністерство може закрити школи. Тоді я буду працювати десь за кордоном, можливо. А може буду повертатися до України й влаштуюся в офлайн-школу.

Але хотілося б все ж таки продовжити. Я для себе вирішила так: поки у нас буде можливість працювати, я з ліцею нікуди переходити не буду. Мені хочеться дочекатися, коли він знову запрацює в українському Сіверськодонецьку. Якщо нам міністр заважати не буде, то ми зробимо все, щоб повернутися!

Майя Рибнікова (праворуч) з колегою

 – Чому ви стали вчителем математики? Це випадковий вибір був?

 – Напевно, не випадковий. Ви знаєте, я не казала своїй родині, що буду з вами спілкуватися. Але якось так вийшло кілька днів тому, що мама почула мій урок і сказала: “Я дивуюся з тебе: ти чомусь завжди хотіла бути вчителем математики”.

Я й сама не знаю чому, але мені це подобалося. Ще з дитячого садочка знала, що буду вчителем. У мене не було жодних вагань.

Спочатку планувала вступати до московського університету. Але коли я закінчувала школу, Україна вже була незалежною країною. І було прийнято рішення не їхати до росії. Тому я вступила і закінчила наш Луганський педуніверситет. І не жалкую: у нас була сильна кафедра під керівництвом Льва Лоповка, де давали гідні знання.

 – Пам'ятаєте свої перші роки у школі як вчителя?

 –  Перші свої роки вчителем я дійсно не очікувала, що це на все життя. Мій колега (з яким я працювала у луганській школі, і який залишився другом на все життя), коли ми тільки познайомилися, сказав: “Я тут працюю 8 років”. А я відповіла: “Не можна на одному місці працювати стільки. Це якось дивно”. А далі 19 років промайнули, як і не було. І зараз ми з ним вже знайомі більше років, ніж не знайомі.

Періодично виходять на зв’язок мої випускники минулих років. Ось днями я спілкувалася з хлопцем з першого випуску, йому зараз 36. А мені було 29, коли я їх випускала.

Ми декілька днів переписувалися, багато згадували. І я дійшла висновку, що діти змінилися за ці роки. Ті діти були інші. Як він мені написав: “Математика – це було святе. Кожного дня у нас були якісь бійки в класі. Але спочатку треба зробити алгебру, потім фізику, а вже потім – бійка. І так кожний день”.

Він зауважив, що спілкується з багатьма людьми свого віку, які кажуть, що вони школу не люблять. І написав мені: “А я школу люблю попри все. Йшов туди кожного дня з радістю. І це ви робили так, що нам було комфортно”.

Після цих слів я зрозуміла, що мені дуже пощастило з першим випуском. Якби був інший, можливо, я б пішла зі школи. Не скажу, що мені було легко. Але точно було цікаво.

Ще мій випускник сказав: “Як після вина залишається посмак, так і після школи він має бути. Головне – те, що залишилося у пам’яті”. Ця фраза припала мені до душі, повністю з нею погоджуюся.

 – Були такі моменти, коли ви хотіли кинути все й піти?

 – Чесно, вигорання було. Коли просто все набридло. Але кидати – ні, такого не було жодного разу. І я часто сперечаюся на цю тему з колегами. Як на мене, коли вчителю приходить думка, що треба йти, то дійсно треба кидати та йти, тому що це не твоє.

А не хочу щось робити – таке трапляється. І йде, на щастя, не від дітей. На жаль, часто – від батьків, які краще знають, як треба вчити. Але набагато частіше від міністерства, від вищого керівництва.

Вони, буває, вигадують таке, від чого опускаються руки. І ти не розумієш, чого ж від тебе хочуть. Наприклад, поки я працюю, вже декілька разів був такий період, коли діти мали закінчувати 12 класів. І жодного разу не закінчували. Ми доходимо до 10  класу, знаємо, що попереду два роки – а потім все скасовується. І в один рік втискуються два!

Майя Рибнікова

 – Що вас змушує у такі моменти продовжувати працювати? За що любите свою роботу?

 – Напевно, за такі моменти, як я розповіла вище. Коли тобі пише доросла вже дитина й каже: “Майя Романівна, я навмисно вас шукав, щоб сказати, що ви – найкраща”.

За результати, безумовно. Коли діти складають ЗНО на 200 балів – це дуже приємно. Я не кажу, що це мета головна, але це приємно. Або заходити в клас, коли діти посміхаються.

Ви ж розумієте, що не за зарплату я вибрала свою роботу? На жаль, наша зарплата – це антиреклама професії вчителя. Я не можу сказати, що вона маленька. У нас середня зарплата для країни, не низька. Коли кажуть, що вчителі жебраки – ні, це не так. Але все ж таки наша зарплата не є тим стимулом, щоб в освіту приходили люди.

Особливо, коли ти бачиш зарплати на виробництвах чи керівників якихось там державних структур. Ти розумієш, що твоя зарплата дуже дивна.

 –  Ви згадали вже трохи про 200-бальників на НМТ. Якщо я не помиляюся, цьогоріч ваш учень склав на 200 балів математику. І у минулому теж був такий учень. Як досягаються такі результати?

 – НМТ вже проводиться три роки поспіль, замінивши після повномасштабного вторгнення ЗНО. У 22-му році двоє моїх учениць з нематематичних класів отримали по 200 балів. Минулого року – шестеро дітей з математичного класу. І цьогоріч – одна дитина з математичного класу. Чому такий розбіг в кількостях? Напевно, різний рівень НМТ у першу чергу. Задання різні. Не можна сказати, що одні діти дурніші за інших.

Що є умовою такого результату? У першу чергу – це праця дитини. Я ж займаюся зі всім класом, але чомусь минулого року із 24 людей 6 склали на 200 балів, а 18 – на менші бали. Тобто це, у першу чергу, дитина. Яка хоче працювати, і розуміє, що це треба робити.

Потім це, звичайно, любов до математики. Можна навчити математики будь-яку людину, але це не буде максимальний рівень, якщо вона не полюбляє її. Щоб було 200 балів, це дитина повинна цим жити, правда!

Минулого року ми давали спільне інтерв'ю з Арсенієм Виборновим – це наш випускник, який набрав на НМТ 600 балів (склав три дисципліни по 200 балів). І він казав, що я скромна. Мовляв, роль вчителя теж велика. Звичайно, якщо вчитель не подобається, там не буде гарного результату. Або якщо педагог слабкий. Але тоді я кажу, що не розумію батьків. Якщо ви бачите, що вчитель не відповідає вашим вимогам до рівня викладання, чому ви залишаєтеся з цим вчителем? Чого ви чекаєте? Що вчитель раптом в 11 класі почне щось робити, чого не робив 3-4 роки до того?

На мій погляд, вчитель має бути таким, щоб дитина не ненавиділа математику, скажімо так. Вчитель повинен прищепити любов до свого предмета. Тоді й учень буде працювати.

200-бальники з НМТ-2023

 – Маєте свої методики, як викладати математику і як готувати до НМТ?

 – Зараз щоб казати про те, що це власна методика, її треба реєструвати. Тому офіційно власної методики у мене немає. Але як у будь-якого нормального вчителя, який пропрацював у школі 28 років, звичайно, є правила та прийоми, які дають результати.

Наприклад, якщо ми говоримо про підготовку до випускних тестів, то до них треба готуватися не у квітні останнього року, а починаючи з 5 класу.

Другий момент. Зараз усюди кажуть, що математика – головний предмет, його треба рушити вперед, але натомість скорочують нам кількість годин. У 10-11 класі, якщо він не математичний, маємо три години математики на тиждень. Три години фізкультури та три - математики. При обов'язковому ЗНО з цього предмету! Так от, попри кількість годин, завжди треба знаходити час на повторення. Так мозок у нас влаштований, що без повторення ми частину матеріалу забудемо. Традиційно існують теми, яких немає в ЗНО. Тому можна трошки опустити їх і забрати ці години на повторення.

Далі. Дитина має розуміти, що математика – не відокремлена якась дисципліна, а частинка загальної науки. Математика, фізика, хімія – це все те, що дозволяє описати всесвіт, який нас оточує. І математику ми вчимо не для того, щоб десь там у житті нам знадобились логарифми. Не знадобляться логарифми нам у житті. А от робити ремонт, скоріше за все, ми будемо.  Навіть якщо просто на кухні  ми щось готуємо, там є мінімальне знання математики.

Тому математика має давати якісь практичні навички. Не можна обмежувати себе фразою “Я гуманітарій, я нічого не зможу”. Гуманітарії повинні повірити в те, що вони можуть розуміти математику. Я завжди кажу, що математику треба просувати в маси. Показувати дітям на кожному життєвому моменті, де вона їм може знадобитися.

До речі, це дуже поширено за кордоном. У них практична математика. Це я бачила особисто у підручниках закордонних. Вони не вчать багато формул, як ми у 10-11 класі, але швидше можуть розрахувати, на скільки часу крапельницю треба поставити. Я була здивована таким задачам. Та у наших дітей голова паморочиться від таких завдань! А це звичайний підручник математики. Вважаю, що нам теж треба запозичувати такий підхід.

Подарунок від учнів

 – До речі, нещодавно почула думку якраз щодо підручників математики. Що нам варто придбати ліцензії у закордонних авторів, перекласти підручники й публікувати у нас.  Як ви думаєте, це було б нормально?

 – Ні, я проти. Тому що все ж таки ми живемо в інших умовах. Я бачила підручник американський, підручник з Франції, підручник з Ізраїля. Все ж таки, там є ситуації, до яких наші діти просто не готові.

Ми живемо зовсім в іншому побуті, ми живемо зовсім в іншому менталітеті. Трохи ні, це погана ідея, мені здається. Ми повинні під наше життя зробити якісні підручники.

Взагалі у нас непогана система освіти, якщо чесно. Я не знаю, чому ми зараз починаємо казати, що у нас все погано. Що фінська система освіти краща, ще якась. Ні, у нас гарна система освіти, тільки треба подивитися критично на те, що вже застаріло, і його переробити з урахуванням сучасних реалій.

 – А що, на ваш погляд, застаріло й точно треба змінювати?

 – Перестати красти та почати працювати на свою країну. Це перше. Дуже бентежить, що той підйом патріотичний, який я бачила у 2022 році, зараз знову спав. Ми вкотре скотилися на якісь відкати, кумівство, блат. При нашому Міністерстві освіти з'являються некомпетентні люди. Це демотивує.

Ну, якось же змогли країни Європи, того ж самого соціалістичного табору, це перестрибнути. А у нас одне й те саме: як не вкраду, то щось вигадаю, якусь вигоду додатково отримаю.
Тобто у нас всюди продовжують намагатися щось протягнути із радянського союзу, хоча ми кажемо про декомунізацію. Все одно притягуємо щось з минулого. Дуже сумно.

 – У вересні оприлюднили рейтинги з НМТ. Там з математикою, як вже доволі давно, все погано. Найнижчий середній рівень балів. Найменша кількість дітей, які пройшли тест. Я чула багато версій, чому так відбувається. У першу чергу звинувачують у всьому онлайн-освіту. Також кажуть, що це вигідно вчителям, які займаються репетиторством. На ваш погляд як вчителя математики, що відбувається?

 – Я 28 років працюю вчителем і 32 роки - репетитор. Почала займатися репетиторством з першого курсу. У мене лише одна дитина отримала 200 балів, з якою ми займалися позаурочно. Всі інші досягнення – там, де у дітей я була просто вчителем. До репетиторів зазвичай приходять ті, кому батьки дозволили 10 років нічого не робити. А тепер репетитор, як чарівник, повинен за один рік чомусь дитину навчити. Тому з власного досвіду: щодо репетиторів – це притягнуто за вуха.

Зазвичай онлайн-освіта тут теж ні до чого. Я працювала і в онлайні, і в офлайні – результати не змінювалися. Є рейтинг областей за результатами НМТ. Так от Луганська область – на 4 місці. Попереду Львівська, Київська та Волинська.  Всі інші, більшість яких повністю в офлайні, – нижче за рейтингом.

Для якості навчання важливо тільки те, чи я працюю, чи не працюю. Якщо я приходжу в офлайні в клас і нічого не роблю, то результат буде такий самий, якщо я в онлайні нічого робити не буду, а буду виставляти домашнє завдання в Вайбер.

Що впливає? Моя особиста думка, що ніякого ЗНО, крім української мови, не повинно бути обов'язково. Математика вже 10 років – обов'язковий предмет. Добре. Якщо вона обов'язковий предмет, то має, перш за все, перевіряти якийсь мінімальний рівень знань. Враховувати те, що діти могли не вчитися через бойові дії. Те, що діти могли вчитися у сільських школах, де викладає 5 предметів один вчитель. На жаль, таких завдань там немає. ЗНО трьох останніх років не відповідає цьому. Тобто це рівень НМТ такий, у першу чергу. Він не адаптований під реалії.

По-друге, не може бути обов'язковим ЗНО для предмета, під який відвели три години на тиждень. Як я вже казала: три години математики та три години фізкультури. Ну, давайте фізкультуру зробимо обов'язковим предметом? За три години на тиждень на обов'язковий рівень ЗНО навчити неможливо. Дитина, яка вчиться три години, вона, чесно кажучи, відсотків 50 матеріалу НМТ просто не бачила в очі.

Ну, і є розуміння того, що математика не потрібна дітям. Можу сказати, що в нас падає математична освіта, це правда. Зараз я набрала новий 10 клас і дивуюся з того, що діти не знають того, що мають знати у 5 класі.

Але це системна проблема. Постійно у нас не вистачає годин у математиці у 5-7 класі. І діти не розвинені математично. Немає тих конкурсів, які раніше були.

Плюс зараз війна йде, людям складно. Раніше дитина вчилася, а батьки заробляли гроші. А зараз я по своєму класу бачу: у мене 50% дітей працює. Як я можу з нього вимагати щось, якщо я знаю, що він до 8-ї вечора працював вчора, а сьогодні прийшов до мене на урок без домашнього завдання? Це моя ситуація от буквально днями.

Усі, хто за кордоном зараз, вони працюють. Дві мої дитини, які отримали 200 балів, теж працювали. Вчили математику вночі. Інша дитина, яка отримала 600 балів у позаминулому році, вона пів року просиділа в Пунктах незламності на уроках. Світла немає повністю добу. Ми повинні це враховувати? Звичайно.

Але я й не буду сперечатися, що є діти, які не хочуть вчитися.

Майя Рибнікова

 – Що можна зробити, щоб дитина захотіла вчити математику?

 – Не буває такого, що раптом у 10 класі дитина перехотіла вчитися і все забула. Зазвичай перші сигнали, коли дитина не хоче вчитися, з'являються у початкових класах. І у цей момент велика відповідальність лежить на батьках.

Не треба змушувати зубрити правила, сидіти весь вільний час над уроками, і, боронь Боже, бити. Але можна знайти спосіб показати дитині, що неосвіченим людям жити гірше. Зараз і вигадувати нічого не треба – дуже багато відео в інтернеті з методиками правильного психологічного підходу до цих питань.

Буває, дитина каже, що у небажанні знати той чи інший предмет винна школа. Я не працювала у таких закладах, але мені відомі такі випадки. Коли дитина боїться виходити до дошки, відповідати. Тому що її цькували й, крім того, що вона дурна й нічого не вміє, дитина від вчителя нічого не чула.

З такими випадками треба обережно працювати. Треба спокійно починати з простих завдань, хвалити та давати можливість дитині побачити, що вона може! Ось тут, я вважаю, може знадобитися репетитор, який навчить дитину вірити в себе. І цей момент теж треба не проґавити близьким.

 – Часто чую й таке, що дітей демотивують вимоги початкової школи до оформлення зошитів, прикладів, задач. Цьому приділяють багато уваги й за це знижують оцінки. Що робити батькам тут?

 – Так, це часто помічають вчителі, які працюють з 5 по 11 клас. Особисто я ніколи не розуміла цю позицію початкової школи. Така задача: “Є 3 ящики яблук по 4 кілограми. Скільки всього кілограм яблук у ящиках?” У початковій школі вчать, що треба ящики множити на кілограми. І не навпаки. Чому? “Тому, що у нас у правилах так написано. У нас методика така”. Я кажу: “Зрозумійте, що дитина, коли стане дорослою, вчить перемісний закон множення. Вона зрозуміє, що можна і так, і так”. Ні!

От чесно кажу, мені пощастило працювати з гарною початковою школою у фізмат-школі. Наші “початківці” на нарадах казали: “Наша задача – навчити дітей шанувати математику. Всьому іншому ви навчите їх самі”. Вони не дотримувалися методики, що писати треба тільки на п’ятій клітинці, множити ящики на кілограми, а не кілограми на ящики.

Дійсно це проблема початкової школи. Вона вчить не думати, а виконувати.

Що я можу порадити батькам?  Якщо вчитель цього дотримується, то ви нічого не зміните. Але треба завжди казати дитині, що вона молодець. Що вона розв'язала задачу правильно й швидко. Пояснити, що, ну, на жаль, зараз від них вимагають писати так. Тому давай, будемо намагатися зробити, як просить вчителька.

З випускниками

 – Ви вже згадували про ваших випускників. Мені цікаво, куди вони йдуть далі? Чи багато з них пов'язують своє життя з математикою?

 – Так, багато. Відсотків 90 пов'язують з математикою життя. Зрозуміло, це так у мене склалося, бо я в основному працюю у математичних закладах.

Багато хто йде у програмування, у навколо математичні дисципліни. Потім по-різному. Буває, кидають, стають бізнесменами. Але економіка – це також математика. Проте всі випускники більш-менш успішні.

Вважаю, це моя особиста думка, що математика формує якийсь певний склад розуму, який дозволяє вижити, викрутитися у складних ситуаціях. Я люблю вираз: “Якщо одну й ту ж роботу дати математику і не математику, математик зробить краще”. Мені здається, що це правда!

У мене вже було вісім випусків, починаючи з Луганська. І жодну людину з них не пам’ятаю, яка б не знала, як їй заробити гроші, чи скаржилася, що постійно не вистачає грошей. Хоча багато хто з мого першого випуску все втратив у 2014 році. Але вони піднялися за 10 років, ніхто не рахує копійки.

Ну, правда: математика формує логічне мислення. Тому я своїм учням кажу: "Діти, навіть якщо це не ваше, займайтеся математикою. Математика каже, що немає задач, які не можна розв’язати. Треба тільки пошукати способи це зробити".

 – У вас є звання Заслуженого вчителя України. Що воно для вас означає?

–  Точно не крапка. Ще є, куди рухатися. Не хочеться, щоб були поразки, хочеться бути в формі. Мене, наприклад, засмутило, хоча я очікувала на це, що 200-бальних результатів цьогоріч набагато менше, ніж минулого року. І наче ти розумієш, що це не твоя провина, але завжди точить думка, що ти міг зробити краще.

Це звання ніколи не було моєю метою. Це точно не папірець, яким я буду всюди махати.  І воно не має відношення до якості моєї роботи. Я і без звання працювала, і з ним працюю однаково. Але чесно – це приємно!