«Я не можу дозволити собі таку розкіш – відпочинок. І не хочу», - Альона Рязанцева

Письменниця з Сіверськодонецька Альона Рязанцева минулого року випустила свою першу книгу «Афера. І нічого зайвого». У нашій розмові вона розповідала про плани на 2025 рік, і ось вони вже почали втілюватися. Цього року вийдуть дві нові книги авторки, їхні назви ще не затверджені. Одна з робочою поки що назвою «БДСМ», а друга – про життя переселенців з рідного міста у селі на Хмельниччині. Частково Альону надихнула власна історія. Адже їй теж довелося мешкати деякий час у Кунчі – селі, де відбуваються події.

Студенткою Альона жила у Харкові, де спочатку навчалася, а згодом працювала журналісткою на «Суспільному». Після повномасштабного вторгнення їй довелося спочатку пожити у селі на Хмельниччині, а згодом переїхати до Львова, де вона мешкає і зараз. І ще тоді вона вирішила змінити життя – звільнитися з роботи та почати активно писати. І втілити свою заповітну мрію – стати письменницею.

Про нові книги, приквел «Афери», якого вимагають читачі, роботу вже з двома видавництвами та бажання писати, попри все, Альона розповіла в інтерв’ю SD.UA.

 - Навіть не знаю, з якої книги почати розмову. Давайте з тієї, що має таку яскраву, поки що робочу, назву «БДСМ». Назва не канонічна?

 - Ні, не канонічна. Там така гра слів – будь доброю, слухняною та милою, це розшифровка. Але в книзі, безумовно, будуть присутні елементи БДСМ. Я не обманюю читачів, бо, мабуть, коли вони беруть до рук книгу з такою назвою, то вони очікують якогось такого підтексту, таких епізодів. І вони там будуть. Тому тут 50 на 50 – і канонічне, і не канонічне.

 - Я бачила у діалозі з читачами, що вони відверто питали – чи буде там жорсткіше, ніж в «Афері»…

 - Коли я занурилася у спілкування з читачами, з письменниками, то зрозуміла, що є багато моментів стосовно зображення еротичних сцен. Виникає багато питань. Чи потрібні вони. Якщо так, то наскільки. Бо бувають сцени графічно змальовані, а є лаконічно написані. Кожен жанр вимагає свого. Деякі люди, які замовляли «Аферу», так і питали – чи є там сцени 18+. Я чесно відповідала. Бо є люди, які хочуть таке бачити, а є які – принципово ні.

 - Проте зараз, як на мене, все ж таки еротика має попит. І в книжках, і в кіно. От на байопік про Марію Каллас навіть одного ряду зайнято у кінотеатрі не було, а на «Погану хорошу дівчинку» - треба було квитки заздалегідь тільки брати. Тож все ж таки заборонений плід має місце…

 - Воно й не заборонене, але й не таке, щоб про це так активно говорили, дозволяли. Дуже важко писати такі сцени, бо ти ж хочеш це зробити і красиво, і реалістично, і щоб не було, як каже молодь, крінжово. Це така тонка матерія. Коли я писала «Аферу», робила такі сцени обережно, боялася помилитися. А в наступних книгах – «БДСМ» та книзі про переселенців – я дозволила собі трошки більше. Тим паче редакторка «Темпори» відмітила, що мені вдається писати такі інтимні сцени. Я зарядилася її емоційними промовами й запровадила трохи більше цих сцен.

 Альона Рязанцева

 - Ви проїхали з промоцією «Афери» по Україні, активно спілкуєтеся з читачами на своїй сторінці. Як гадаєте, у нас зашорена аудиторія у цьому плані чи вже стає розкутіша?

 - Я думаю, що Україна тільки так відкривається потроху. Бо я трохи перебуваю у своїй інформаційній бульбашці, з читачами, письменниками, такими відкритими людьми, які споживають багато контенту, і мені здається – що ми можемо читати та писати більш еротичні книги, твори з представниками ЛГБТ, до прикладу. Але нещодавно зайшла на пост, де Безугла каже, що ЛГБТ-спільнота не нормальна, і багато коментарів були в її підтримку. І тоді я подумала, що українське суспільство ще не настільки у цьому плані прогресивне, як мені здається. Знову ж таки, на зустрічі, на презентації у містах приходять люди, які або читали книгу, або їм подобається такий жанр. І вони лояльні. З читачами, які не лояльні, я рідко зустрічаюся. Тому думаю, що Україна рухається у напрямку прийняття. Видавництва починають активно видавати таку провокативну літературу, ті ж даркромани з важкими сексуальними сценами. Кудись ми однозначно рухаємось, але не дуже швидко, я так думаю.

 - На книгу у вас пішло десь пів року. Це я про написання. А скільки виношувався задум?

 - Перед тим, як написати, я завжди виношую книги. Не хочу порівнювати з дітьми, але схожість є. Спочатку зароджується ідея. І це не завжди однаковий процес. «Аферу» я побачила через кульмінацію, останню сцену. Я вирішила нашарувати цю історію. Так само вийшло з «БДСМ». Я йшла та побачила картинку, як палає церква й поряд з нею стоїть дівчина. Їй хтось телефонує і щось каже. Я подумала, що це буде шикарним початком історії. І від цього я стала складати сюжет. Кілька місяців ходила, думала. А потім сіла та написала план.

Коли я думала про переселенців, у мене не було картинок перед очима, але було бажання передати почуття. Тому тут різні підходи.

Тож спочатку ти ходиш, думаєш, щось вигадуєш, потім складаєш план і починаєш писати. І саме написання вже йде швидше. До того ж «БДСМ» буде коротшою за «Аферу».

 - Який це буде жанр?

 - Я поки що позиціоную його як любовний трилер або любовний роман з елементами трилеру. Це історія про дівчину, яка пов’язана з бійцівським клубом. У ньому колись проводили підпільні бої. Все починається з того, що таємничо зникає її начальник, керівник цього клубу. Вона починає його шукати. Тут є елементи детективу, любовно-психологічного трилеру, тому що події тримають у напрузі. Вона намагається проводити розслідування. Натикається на різні епізоди, які викликають у неї і спогади, і біль. Це призводить до різних подій. Книга, як на мене, жорсткіша за «Аферу».

 Багато хто казав, що в «Афері» їх вразив фінал, я не впевнена, що в «БДСМ» все буде аж настільки несподівано, але тут буде більше цієї напруги, більше «скла».

По стилю вони теж різні. «Афера» написана у минулому часі, історія розповідається, використовуючи дієсловами минулого часу. «БДСМ» більш динамічний і написаний у теперішньому часі. Він більш лаконічний. Я переживаю, що людям, яким сподобалася «Афера» за таку легкість, жартівливість, «БДСМ» здасться складнішим та похмурішим. Але книга вже написана і я не можу себе змусити писати інакше.

 Альона Рязанцева

 - Раз ми вже торкнулися «Афери» і трохи порівнюємо їх, то давайте спитаю вже прямо – буде приквел?

 - Якщо казати про приквел до «Афери», про історію Маркула та Марти, я розумію, що не зможу повторити стиль «Афери». Вона буде інакшою. Не такою легкою оповіддю Марти.
Читачі дуже підтримують. Кажуть, що будуть чекати. Хочуть сиквел, приквел. Я кажу їм про свої страхи. А вони відповідають – пиши, нам все сподобається. Хочемо повернутися до улюблених персонажів. Не думала, що отримаю таку підтримку.

У 2025 році я її напишу, а вийде, скоріше за все, у 2026 році. Поки що це натяки, дуже приблизний план.

 - А коли чекати «БДСМ»?

 - Сподіваюся, що «БДСМ» вийде перед Книжковим Арсеналом. Початок літа. Але ми ще не почали редагування. Проте у видавництві кажуть, що намагатимуться випустити до цього періоду.

 - «БДСМ» виходить у тому ж видавництві, що й «Афера», - у «Темпорі». А книга про переселенців – у «Лабораторії». Чому?

 - Так, «БДСМ» виходить у «Темпорі», там, де й «Афера». Так сталося, що я закінчила ці дві книжки майже одночасно. Трошки раніше я закінчила історію про переселенців. З погляду логіки я подумала, що було б краще, щоб ця книга вийшла одночасно з «БДСМ». Але в одному видавництві це неможливо. А я не люблю чекати. До того ж хотілося розділити теми – хай у «Темпорі» я буду авторкою кримінальної літератури, любовних трилерів, а інші книги – як от про переселенців, яка така більш мила, оптимістична – буде в «Лабораторії». Я давно дивилася на них. Мені подобається їхній підхід до авторів, до просування. Їхня атмосфера всередині команди. Я рада спробувати видаватися у них також.

 - А вам хотілося б бути авторкою одного жанру чи поки що намацувати своє?

 - Так, справді, я ще намацую. Напевно, мені б хотілося бути авторкою одного жанру. Наприклад, це авторка трилерів чи ромкомів. І тоді в тебе буде така цільова аудиторія, зрозуміла, стабільна. Але я вже спробувала себе в кримінальному жанрі, романтично-комедійному – а це досить різні направлення. І зрозуміла, що не зможу бути письменницею одного жанру, і доведеться мені диференціювати цю аудиторію. Хоча мені не хочеться цього робити.

Альона Рязанцева

 - Але ж є і вдалі приклади – та ж Джоан Роулінг, яка після Гаррі Поттера писала кримінальні романи…

 - Але вона робила це під псевдонімом. Можливо, я спробую себе ще в якомусь жанрі. Не хочеться заганяти себе в рамки одного.

 - А видавництва як ставляться до того, що вони у вас не єдині?

 - Немає такого, що ти авторка тільки в одному видавництві й не можеш нікуди йти ще. Ні. Сподіваюся, що ніхто на мене не ображається. Я люблю поєднувати діяльність. Наприклад, коли я працювала на «Суспільному», то була і в новинах, і ведучою ранкового шоу. Я працювала редакторкою новин і редакторкою та ведучою аналітичних програм. Це різні формати.
Начебто, ніхто не ображається. Насправді історію про переселенців я подавала у декілька видавництв. І мені прийшли позитивні відповіді від декількох. Я обрала «Лабораторію», бо хотіла саме туди. Але було дуже приємно, що її оцінили також інші.

Альона Рязанцева

 - Після першої книги приходить певний досвід?

 - Можливо, здається, що після виходу книги все йде легше. Нічого подібного. Ти так само хвилюєшся, пишеш синопсис, надсилаєш видавництву, її довго розглядають. Ти нервуєшся. Якщо й стало легше, то зовсім трохи. Завжди є страх письменника перед читачами. Завжди є хробачок сумніву.

 - Книга про переселенців. Власну історію поклали туди? Адже у 2022 році ви теж жили у Кунчі

 - Це два в одному. Скоріше, я надихнулася і вирішила написати історію про переселенців, які приїжджають у сільську місцевість, з Сіверськодонецька на Хмельниччину, опиняються у маленькому селі Кунча, як і я. Живуть пів року там. Оповідь про 25-річну дівчину, яка опинилася без роботи, бо вдома, у Сіверськодонецьку, вона працювала тату-майстринею. Власне, у селі ніхто не хоче бити тату, працювати дистанційно, як її родина, вона не може. І вона намагається переосмислити своє життя. Це видається складним. Історія починається взагалі з того, що у будинок навпроти заїжджає родина її колишнього. А у нього є дуже стервозна мама, недосвекруха, як її називає головна героїня. І тут вже це й історія про нове життя, і історія про кохання – колишнє та майбутнє. А ще це історія про мрію. Мені здається, багато людей після повномасштабного вторгнення переосмислювали своє життя, доходили якихось висновків. Думали про реалізацію своїх мрій. Життя коротке. Коли, як не зараз.

 - Гумор у книзі буде на подоланні стереотипів?

 - Так, власне, коли героїня жартує зі своїм другом, що не бити ж тату у селі, а він їй каже – а чого ні. І вона про це замислюється. Відкриває салон у райцентрі, близько до села. Звісно, вона проходить тернистий шлях від думки відкрити до втілення у життя. Історія романтична, емоційна. Про добро. І там хороший кінець.

 Альона Рязанцева

 - Це ромком?

 - Ми з видавництвом зараз не можемо точно сформулювати. Я його називаю – романтична коміко-трагічна історія. Романтична трагікомедія. Але наскільки це правильно, я не впевнена. Як авторці, мені важко подивитися на історію здалеку. Тут є чутливі теми про ВПО, сум за окупованою домівкою. Тому це не той ромком, де все зрозуміло. Тут і смішна, і болюча, і мотиваційна історія.

 - Я бачила, що ви дякували тату-майстрині за поради при написанні книги. Розкажіть про це

 - Так, створюючи цю історію, я консультувалася з Марією, тату-майстринею з Харкова. Вона й мені робила тату. Вона досі залишається вдома, волонтерить. Знаючи її історію, досвід, звернулася до Марії.

Також один з героїв має ампутацію, отриману ще за період АТО. І мені було важливо правильно зобразити стосунки з людиною з інвалідністю, з молодим хлопцем. Я консультувалася зі знайомим, колишнім військовим, у якого також є ампутація. Намагалася зробити це коректно.

 - Книгу чекати цього року?

 - Так, сподіваюся, що вийде протягом року. Коли точно - важко сказати.

 - Ви живете одразу у стількох світах…Це важко?

 - Я вмію перемикатися. Це з’явилося, як на мене, завдяки журналістиці. У мене є ще 2 роботи, дуже різні. Тому мультизадачність у мене добре розвинена.

Альона Рязанцева

 - На перепочинок не хочеться?

 - Ні, ви що. Я не можу дозволити собі таку розкіш – відпочинок. І не хочу. Пишу, поки пишеться. Навіть, коли я не пишу чи не працюю над планом, сумління каже мені – а ти могла б цей час використати інакше. Ось, до речі, письменникам варто приділяти увагу просуванню, соцмережам. І коли у мене є вільна годинка, я витрачаю її на написання рукопису, а не на створення контенту. Не знаю, наскільки це правильно. Але часто думаєш – що краще, зняти відео чи написати пост для просування своїх книг, чи сісти написати 500 слів нової історії.

 - Оце дисципліна! Завжди здавалося, що письменники ведуть інакше трохи життя. Читаючи їхні мемуари чи біографії…

 - Це і є робота. У сучасному світі так і є. Це раніше, коли читаєш про життя письменників, могло бути інакше. Читаю і дивуюся – як вони могли собі таке дозволити. Треба розуміти, що й інші реалії. Я дивилася відео літературної блогерки, яка аналізувала життя письменників. Так от у їхньому розпорядку не було приготування їжі, прибирання. І от у якоїсь письменниці оце все було – хатні справи. Тому підтримка близьких, фінанси – це впливає. До того ж, якби автори могли б жити на гонорари від своїх книг, можливо, це б збивало дисципліну. А так ти пишеш у вільну хвилинку.

Паланік пише у післямові «Бійцівського клубу», що отримав смішні гроші - навіть соромно йому казати про це. І мова про 6 тисяч доларів. Сучасні письменники в Україні живуть інакше та трохи, зовсім трошки, заздрять закордонним письменникам.

 - Не можу не спитати про плани…

 - Я працюю над класичним ромком. Це буде історія про фотомодель, яка презентує нижню білизну у розмірі plus size. Про дівчину з ремісією розладів харчової поведінки. Там буде кохання, психологія. Бо багато людей зустрічається з РХП. Це впливає на самооцінку, життя. І мені хочеться саме розповісти історію дівчини. Тут не було картинок, захотілося передати характер цієї дівчини.

Ну, і буде пріквел до «Афери», історія про кохання Марти та Маркула.