Вистачає на комуналку та їжу: як переселенка з Луганщини живе у колишньому ФАПі на Волині

66-річна переселенка Ірина Плотнікова з Новодружеська нині живе у приміщенні колишнього фельдшерсько-акушерського пункту у Троянівці на Волині. З рідного міста жінка евакуювалася влітку 2022 року, маючи 130 гривень у кишені.

Її історію розповіло “Суспільне”.

Ірина Плотнікова колись працювала на шахті, потім на хімічному заводі. Жінка пригадує, що у 2014-му про евакуацію не задумувалася, інтенсивність обстрілів була іншою, ніж у 2022.

"Я, знаєте, навіть не думала спершу виїжджати, але коли фронт прийшов, стали стріляти, то виїзд був уже важкий. Пряма дорога на Бахмут була перекрита, там був обстріл. Машини лежали побиті, горіли, трупи лежали. І вони звернули зразу в посадку, і ми полями виїжджали", - говорить пані Ірина.

За декілька днів обстріли дісталися Бахмуту. Жінка каже: люди ховалися у підвалах і боялися, що їх засипле. Виїхати з прифронтової території пенсіонерці допомогли волонтери. Жінка зізнається: тоді нічого не знала про Волинь.

"Коли ми виїжджали, то нас питали: куди, чи є у вас родичі, знайомі, чи друзі? Ну, в мене нікого не було. Їхати було нікуди. Куди запропонували, туди й поїхали. На Волинь, значить на Волинь. Цілий вагон людей був", - пригадує переселенка.

Спершу жінка приїхала у Маневичі, звідти потрапила у Троянівку. Пенсіонерку безплатно поселили у приміщенні колишнього ФАПу. Облаштуватися допомогли небайдужі: несли їжу, постільну білизну й речі першої потреби.

"У мене речей ніяких не було. Їхала в одному спортивному костюмі з маленькою сумочкою, у кишені було 130 гривень. А тут в Маневичах в церкві я змогла взяти й взуття, й одежу, й пальто зимове”, - додала Ірина Плотнікова.

З попереднього життя у жінки не лишилося світлин. Чи вцілів її дім на Луганщині та хто там тепер живе - не знає.

"Там води нема, газу, топити нічим. Там печі у нас в основному на вугіллі. Шахти розбиті, затоплені, розумієте? Там нічим жити! Я не знаю, хто там остався, як вони живуть? Ну це ж неможливо жити без нічого", - каже пенсіонерка.

Нині жінка живе на пенсію 2700 гривень і допомогу від держави у розмірі 2 тисячі гривень. Цього, каже, вистачає на оплату комунальних послуг і їжу для себе і кішки, яку прихистила та назвала Кицюнею.

До життя на Волині, каже переселенка, вже звикла.

"Я вже тут прижилася і ви знаєте, вже їхати ніколи нікуди не хочу. Люди тут хороші. Я і не помітила, як три роки минуло. Таке почуття, знаєте, що я тут давно вже живу. Тут свої, рідненькі", - додає Ірина.

У вільний від хатніх справ час жінка займається рукоділлям і перешиває придбані на секонд-хенді речі та одяг.

Раніше SD.UA публікував історію сіверськодончанки Олександри Надільки, яка мешкає у шелтері на базі Дніпровського підприємства українського товариства сліпих.