“Пишаюсь тим, що у мене жодного "200" з "300" у швидкій”: гінекологиня з Луганщини рятує життя у війську

Гінекологиня з Луганщини 20 років пропрацювала у цивільній лікарні, а нині — служить бойовою медикинею у 111-й окремій бригаді Сил територіальної оборони ЗСУ.

Історію військової на псевдо “Бусінка” розповіло Суспільне.

До повномасштабної війни медикиня очолювала лікарню. На фронті вона — вже три з половиною роки.

"20 років у мене — посада жіночого лікаря. Народилося більш як 5 тисяч малюків. За 20 років стажу один з акушерських показників — це материнська та пренатальна смертність. Я не мала таких показників. Вони були нульові, і я цим пишаюсь! Пишаюсь і на цій війні тим, що у мене жодного "200" з "300" у швидкій. Всі були доставлені живі до стабілізаційних пунктів", — розповідає лікарка журналістам.

Зараз "Бусінка" рятує бійців, які стоять в обороні Костянтинівки.

"Я надаю екстрену медичну допомогу. Це — як швидка допомога для цивільних. Мінно-вибухові травми саме від FPV від КАБів. Також розкидають по шляхах логістичних, по шляхах евакуації міни, тобто частий наїзд на міни. Це опіки, це ампутації, вогнепальні осколкові сліпі поранення кінцівки, грудної клітини", — розповідає медикиня.

Найважчими для неї, каже жінка, були дні на Покровському напрямку.

"Я як лікар-хірург звикла, що я заходжу в операційну, я не бачу обличчя пацієнта. Але для мене цей випадок, трохи мене якби збентежив. Я була збентежена, коли у нас був важко поранений військовослужбовець-розвідник. І тут у мене на моєму столі у швидкій я бачила обличчя пацієнта, я бачила кишківник пацієнта, я бачила цю аорту, що пульсує і розуміла, що в тих умовах я не можу йому повністю надати повний об'єм медичної допомоги", — згадує "Бусінка".

Сама медикиня — з Луганщини, її мала Батьківщина — під окупацією. Але жінка не втрачає надії на повернення додому й до мирного життя.

"Чим я займаюсь вільний час? Я вчуся. У мене лозунг по життю: навчання — завжди позитив. Я купляю собі конференції, навчальні тренінги. Я постійно навчаюся по професії саме цивільній, як жіночий лікар. Багато військових знає про те, що я не маю домівки власної. Після війни всі обіцяють удочерити, усиновити, прихистити, знайти місце життя", — каже вона.

Читайте також: Історія 36-річного підполковника морської піхоти Максима Авраменка з Луганщини, який понад десять років воює за Україну.