«До дому залишалось 16 кілометрів»: історія сіверськодончанина від фронту до керівництва коледжем на Одещині

Андрій Кононенко родом з Сіверськодонецька. Він воював у складі підрозділів спецпризначення під Києвом, Харковом та на Луганщині, де отримав поранення. Нині чоловік очолює Дунайський фаховий коледж в Ізмаїлі на Одещині.

Історію сіверськодончанина розповіло Суспільне Одеса.

Під час першої окупації Сіверськодонецька чоловік вивіз батьків та дитину до Бердянська, а сам повернувся. Згодом переїхав до Києва, став аспірантом Інституту професійної освіти Національної академії педагогічних наук України та захистив дисертацію. Повномасштабне вторгнення застало його у столиці.

"Я бачив цей хаос, коли черги виїздять з Києва, це не проїзні черги. І десь до вечора в гуртожитку, де я мешкав, я залишився практично сам. Я посидів, зібрав невеличкий рюкзачок і подався безпосередньо до військкомату. Так, одразу, маючи бойовий досвід, тим паче десантник, я заступив звичайним командиром відділення роти спеціального призначення", — сказав чоловік.

Андрій Кононенко брав участь у боях за Київ, Бучу, Ірпінь. Після звільнення Києва його перевели до першої бригади спеціального призначення імені Івана Богуна.

"Це був такий легендарний батальйон, батальйон добровольців з перших днів. Це 518 батальйон "Дике поле". Ми пройшли шлях, починаючи з Харківщини, Волчанська, звільнення Гусарівки, Куп'янська, Грушівки. Після Вовчанська був Лиман, Невське та Червона Попівка. І це був останній населений пункт, за мої півтора року війни", — підкреслив він.

Напередодні Нового року захисник отримав поранення. За його словами, це не дозволило йому проходити подальшу службу:

"Ми заходили зачищати "зеленку". На Новий рік я отримав від росіян такий подарунок. Мене поранили. Я був евакуйований, лікувався в госпіталях, а потім повертався. Але здоров'я не дозволило проходити подальшу службу. Додому мені залишалось по карті рівно 16 кілометрів. Вже мріями я був практично вдома. 16 кілометрів — це не так багато, це 3-4 години пішки йти й ти вдома. Ти розумієш, що ти побачиш своє місто, свою домівку, домівку батьків”.

 Після лікування чоловіку запропонували посаду директора Дунайського фахового коледжу Національного університету "Одеська морська академія" в Ізмаїлі. Наразі чоловік вже третій рік очолює цей навчальний заклад.

"Мені запропонували спробувати посаду виконуючого обов'язки директора, придивитися до дітей, як вони живуть. І от третій рік я на посаді директора, і мій маленький колектив такої великої сім'ї, яка називається Національний університет "Одеська морська академія", виріс з 70 курсантів, коли я прийшов, до 799", — розповів Андрій Кононенко журналістам.

Він додав, що головне завдання для нього — створити дітям затишок, щоб вони не думали про війну.

“Хочеться створити їм оселю, затишок, для того, щоб ці діти не думали про війну. Про війну красиво не розкажеш. Війна - це завжди кров, сльози, втрати, краще нехай про неї не знають, нехай цим займаються дорослі дядьки, а у них перш за все, повинно бути дитинство".

До війни Андрій Кононенко виграв конкурс Microsoft "Вчитель-новатор" і створив електронний підручник з будови автомобіля та автомобільної діагностики, які отримали гриф міністерства. Каже, по ньому займалася вся Україна.

Повний сюжет про Андрія Кононенка можна подивитися за посиланням. 

Читайте також: втратила у вогні колекцію вишитих полотен: історія 84-річної переселенки з Сіверськодонецька, яка пережила дві війни.