Суб'єктивна оцінка: плюси та мінуси Кременчука

Вранці 13 березня, знайшовши по карті найближчий магазин АТБ, я подався туди за продуктами. Це було перше моє знайомство з містом, до якого приїхали напередодні увечері перед початком комендантської години. Перше, що впало у вічі, це біл-борди. На більшості з них великими літерами та в різних контекстах (російський корабель..., російський танк..., до Росії... тощо) було написано слово, на яке послали російський корабель українські прикордонники на острові Зміїний. За публічне використання цього слова в Україні передбачено адміністративну відповідальність, але в Кременчуці його написали зовсім не хулігани, а київські креативники. Очевидно, для підтримки бойового духу нації.

Суперечку щодо цих плакатів я спостерігав лише один раз, у тролейбусі, за кілька днів. Хлопчик-дошкільник, який за допомогою мами готувався до школи, під час зупинки тролейбусу почав вголос читати написане на такому біл-борді. Мама його швидко зупинила: "Все, все, все, не треба читати". Після чого почала голосно обурюватися літня пасажирка: «Чому навчають дітей!». На захист плакатів висловилася інша жінка, молодша:

- Діти і без плакатів ці слова знають.

Тролейбус поїхав і суперечка припинилася.

Весь час перебування у Кременчуці я постійно порівнював його з довоєнним Сєвєродонецьком. І багато в чому моє місто значно поступалося. Насамперед, у рівні комунальних послуг. Тут я вперше в житті користувався підземним контейнером для збирання твердих побутових відходів, він був поряд із будинком, у якому ми жили. Це грушоподібна ємність великого об’єму, більша частина якої була під землею. Зазвичай заповнювалася вона протягом двох-трьох днів, після чого ТПВ з неї вивантажували. У Сєвєродонецьку ми лише планували закупити подібні контейнери, але завадило запровадження військово-цивільної адміністрації.

В іншому напрямку від нашого будинку було організовано роздільне збирання сміття, на майданчику були встановлені баки для скла, для пластику, для паперу та два баки для змішаних відходів. Люди до цього вже звикли і складали відходи у баки згідно з написами на баках. Мені особисто це було зручно.

У Кременчуці не було старих тролейбусів, усі тролейбуси були нові, низькопідлогові. Здається, що всі одного типу – «Богдани». Тролейбусних маршрутів багато, є навіть маршрути на правий берег Дніпра, у Крюково. Туди не прокладено тролейбусні лінії і там застосовували тролейбуси з автономним ходом. Інтервал руху електротранспорту невеликий. От тільки пенсіонерів у Кременчуці «образили», безкоштовний проїзд для них лише до 15 години.

У Кременчуці дуже доглянуті сквери і мені довелося бачити, як вранці відносно невеликий сквер імені Бабаєва прибирали одразу троє працівників – за кожним із них була закріплена своя територія скверу. Інші добре впорядковані об'єкти, де я побував – це міський сад із штучним озером (репліка харківського парку Горького) та пляжі на Дніпрі.

А ось у чому Кременчук серйозно поступався нашому колишньому Сєвєродонецьку, то це у плануванні міської забудови. Тут вона хаотична, безладна. На відміну від суворої паралельно-перпендикулярної забудови Сєвєродонецька.