Магістр плавання в Сєверодонецьку

Ми вже звикли до щорічних повідомлень про переможні результати сєверодонецьких плавців-підводників на різних міжнародних змаганнях. У Сєверодонецьку склалася така незвична, нехарактерна для, можна сказати, сухопутного міста школа з підводних видів плавання. Звідки це пішло, як сталося?

Здається, знайшов відповідь у книжці Юрія Метаєва “Спортивный Северодонецк”, яка вийшла у вже далекому 1964 році.

Як до всього, що відбувалося в Сєверодонецьку середини минулого століття, так і тут не обійшлося без Петра Пилиповича Новікова – керівника тресту “Лисхімпромстрой”. Ми всі знаємо, що він запросив у тодішній Лисхімстрой із Донецька скульптора В.І.Пухальського із його учнями, що оздоблювали і прикрашали місто, яке будували будівельники під керівництвом Новікова. Дехто знає, що за його ініціативи було створену футбольну команду “Хімік” і збудовано однойменний стадіон, а потім і стадіон “Будівельник”. Він сам у молоді роки був футболістом, грав за московський “Локомотив”. Тепер же він запросив сюди своїх давніх друзів-футболістів, які і стали основою футбольної команди “Хімік”.

Але ми не знаємо, що і до спортивного плавання теж дотичний Новіков. Він уперше в Україні в 1957 році побудував при новій восьмирічній школі № 3 басейн, де й було закладено початок сєверодонецькій школі підводного плавання. І почав навіть будувати триповерховий Палац спорту з прибудованими критими кортами. На першому поверсі цього Палацу спорту теж мав бути басейн. Але в цей час Хрущов прийняв ухвалу «Про усунення надмірностей в проектуванні і будівництві» і об’єкти соцкультурного будівництва стали “надмірностями” – усі ресурси мали йти на будівництво житла. Тому з Палацом спорту вийшла заминка, а басейну у ньому і зовсім не відбулося. Будівлю через деякий час побудували, але довелося спростити проєкт.

Басейн при школі і перспектива басейну в Палаці спорту привернули увагу одного із старійшин тренерського цеху СРСР, магістра плавання Івана Яковича Семенова. Це заставило його переїхати на постійне проживання у Сєверодонецьк. Він більше півстоліття віддав любимому виду спорту.

Ми тільки зараз звикаємо до такої кваліфікації як магістр, в радянські часи про таке й мови не було. А у Івана Яковича в дипломі каліграфічним почерком із витими завитушками було виведено: “Магистр плавания Его Императорского величества”.

Це звання Іван Семенов отримав у першому спортивному центрі плавання в Росії, яким була “Шуваловська школа плавання Російського товариства рятування на водах”. Ця школа була створена в 1908 р з ініціативи доктора В. М. Пєскова в передмісті Петербурга (містечко Шувалове) на Суздальському озері. У школі була споруджена на палях велика водноспортивна база, що включала 32-метрову підковоподібну купальню, 50-метровий басейн для тренувальних занять і змагань, дерев’яний басейн для навчання плаванню, вишки і трампліни для стрибків у воду, криті трибуни на 200 місць і ряд підсобних приміщень.

Протягом літнього сезону в школі займалося до 400 осіб. Училися плавати, складали іспит і могли отримати звання магістра і кандидатів плавання, виконавши 12 досить важких вправ. Так, “магістр плавання” повинен був виконати нормативи з дванадцяти дисциплін, у тому числі проплисти 3000 м брасом, 1500 м на спині, 1350 м в одязі, 30 м з каменем вагою не менше 2 кг, стрибнути у воду з 7-метрової вишки, продемонструвати прийоми порятунку потопаючих. У вихідні дні там проводилися свята за участю кращих учнів і вчителів, з фігурним водним парадом, демонстрацією різних способів плавання і пірнання, стрибками у воду з трампліна і вишки, змаганнями в швидкості плавання і вправності при порятунку "потопаючих", "битвами" на човнах зі збивання противника жердиною у воду.

Магістри Шуваловскої школи склали кістяк російської збірної плавців, що дебютувала на Олімпіаді 1912 у Стокгольмі.

Звання магістра плавання, отримане випускниками школи, давало можливість учити плаванню на всій території Російської імперії.

Іван Якович Семенов багато років працював тренером у Ленінграді, де підготував багатьох відомих плавців, потім кілька років у Львові. А басейн при Сєверодонецькій школі і перспективи водного спорту у молодому місті змусили покинути обжите місце і перебратися сюди. Він все життя мріяв про можливість готувати плавців з малих років. І ось тут мрія здійснилася – тепер можна працювати не лише з дітьми від першого до восьмого класу. Він набрав навіть з десяток дошкільнят. А по середам Іван Семенов проводив заняття для молодих тренерів з плавання.

Методика навчання Семенова ґрунтувалася на показі, а не на словесних поясненнях. А ще він був прихильником басейнів з “плескалками” для дітей. Він говорив: «Один великий басейн без “плескалки” глибиною у 20-25 см – лінкор без супроводу, або п’ятиповерхівка без сходів. У глибокому басейні важко навчатися новачку, бо сковує страх захлинутися. А в плескалці всі вказівки тренера сприймаються легко, а виконуються просто. Освоїть новачок азбуку рухів, тоді просимо на глибину». Ці ідеї було закладено і в проєкті зимового басейну у Палаці спорту, який, на жаль, не відбувся.

Свій досвід Іван Якович передавав випускнику Київського інституту фізкультури Станіславу Зубкову, який був першим організатором громадської дитячої школи плавання в Сєверодонецьку. Їх юні вихованці у 1963 році на змаганнях спортивного товариства “Авангард” зайняли 4-е місце, залишивши позаду навіть представників морської Одеси.
Ось коли і ким було закладено основи тренерської школи школи водних видів спорту “Садко”.