Прощай, Ленініана

Пам᾽ятники Леніну, які увічнювали пам᾽ять революціонера-вождя, засновника більшовицької партії, що сколихнула весь світ, були елементами монументальної пропаганди. До звеличення образу Леніна в мистецтві допускалися кращі творчі сили, і тому ця категорія мистецтва отримала навіть власну назву – «Ленініана». Власна Ленініана була і в Сєверодонецьку.

У Радянському Союзі значна частина життя кожного була теж своєрідною “ленініаною”. Маленькому школярику-жовтеняті чіпляли жовтенятську зірочку з портретом майбутнього вождя, потім піонерський значок з профілем Леніна, комсомольцю урочисто вручали червону книжечку зі знайомим профілем. А далі – “Ленінські заліки”, “Ленінські суботники”, ленінські стипендії, премії, почини, змагання... І важливим елементом цієї ленінської епохи були пам’ятники Леніну.

Скульптурних образів вождя у нашому місті було близько двадцяти. Точної кількості не знає ніхто. Переважали бюсти, встановлені на підприємствах або на сцені чи в приміщеннях, де проходили масові заходи. Такі бюсти були встановлені, наприклад, на вулиці Заводській (нині – Б. Ліщини) перед входом у ДОК, на Силікатному заводі, у дворі ДКБА, в АТП, ПТУ… Іноді образ вождя використовувався в інших композиціях, наприклад, в барельєфних зображеннях епізодів з історії комсомолу, роботи архітектора ДІАП В. Ю. Сатановського, які були на Гвардійському проспекті, перед АТП. Сьогодні на своєму місці немає жодного. Мине ще трохи часу, і забудемо навіть, де вони стояли.

І все ж, я хочу зафіксувати пам’ять про декілька пам’ятників Леніну, які були важливими елементами історії міста.

Про появу першого пам’ятника Леніну в самому селищі написано у книзі «70 славных лет» колективу авторів під керівництвом О. Й. Агафонова. На сторінці 40 написано: «В 1951 г. на перекрестке улиц Ленина и Первомайской был открыт первый памятник в нашем городе, автором которого был местный скульптор, член Союза художников СССР В. И. Пухальский». А в наступному абзаці, де перераховуються об’єкти архітектурного оформлення, до яких причетний Пухальський, сказано, що пам’ятник встановлено у 1956 році. Тут якось незрозуміло: у 1951 році пам’ятник відкрили, а в 1956 – встановили? Чи, може, мова йде про різні пам’ятники? Ясно тільки, що у 1951 році пам’ятника на перехресті вулиці Першотравневої і Леніна бути не могло, бо тут тільки-тільки зняли колючий дріт і ворота в зону, в якій полонені недавно вели будівництво будинків і училища на перехресті вулиць Горького і Ворошилова (сьогодні – ліва сторона Радянського проспекту). Квартали, які примикали до площі Радянської, і сама площа у той час ще були суцільним будівельним майданчиком. А пам᾽ятники вождям ставили у людних місцях.

Чи міг бути в селищі пам’ятник у 1951 році? Міг. Адже в місті вже почав працювати скульптор В. І. Пухальський. У довоєнному невеличкому робітничому селищі Лисхімстрой місця для пам’ятників не було. Але місце вождям Леніну і Сталіну знайшлося у парку. 

Бюст Леніна, виготовлений скульптором, було встановлено у парку біля кінотеатру. Стояв він дуже близько до стіни, за якою знаходилось приміщення кіномеханіка. Кінотеатр був літній, без даху, тож учні «ремеслухи» (так вони тоді називали своє ремісниче училище) лазили на дах приміщення кіномеханіка, щоб звідти безплатно дивитися кіно. Але, щоб залізти, неодмінно треба було ставати на голову фігури вождя, від чого лишалися чорні сліди підошв. Звісно, владі це не подобалось, але вартового до бюсту не поставиш. І тому в 1956 році, коли знімали пам’ятники Сталіну, заодно прибрали від кінотеатру і бюст Леніна. Його встановили на новому, вищому постаменті, на бульварі вулиці Леніна при перетині з Першотравневою. Це дійсно був перший пам’ятник у Сєверодонецьку.

Бюст був невеликий, а щоб пам’ятник на вулиці виглядав пропорційно, Пухальський зробив оригінальний постамент із бетону. Але матеріал, з яким доводилося працювати Пухальському, був не дуже стійкий до погодних умов. Очевидно, з часом він руйнувався. Тому постамент під час ремонту почали спрощувати. На фото різних часів видно як мінявся постамент.

24 лютого 2014 року невідомий залив пам’ятник жовтою фарбою. Очевидно, це був такий протест проти імперського і радянського минулого. Адже 20 лютого розпочалося захоплення Кримського півострова армією РФ. В кінці вересня того ж року на голову Леніна невідомі накинули гумову шину і підпалили. Влада міста прийняла рішення знести пам’ятник.

Перший пам’ятник Леніну в Сєверодонецьку. 1956 – 2015

А головний пам’ятник Леніну було встановлено на площі Радянській (нині – площа Миру). Повз нього проходили Першотравневі і Жовтневі демонстрації, біля нього приймали в піонери, до нього покладали квіти молодята.
В різних джерелах можна прочитати, що цей пам᾽ятник встановлено до 40-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції у 1957 році, за іншими даними – у 1958. У дійсності ж, пам᾽ятник роботи калузького скульптора М. І Ласточкіна, який був відлитий на Митищинському заводі художнього литва, на площі було встановлено у 1960 році, до 90-річчя В. І. Леніна. Про його урочисте відкриття у властивій тогочасній риториці повідомила газета «Луганская правда» 23 квітня 1960 року.

«В торжественной обстановке состоялось открытие памятника В. И. Ленину. 21 апреля празднично одетые труженики города заполнили Советскую площадь. Юные граждане принесли к памятнику букеты живых цветов.
Митинг открыл заместитель председателя исполкома Лисичанского Совета депутатов трудящихся тов. Роменский. В наступившей тишине звучит Гимн Советского Союза. С монумента спадает покрывало, а взорам трудящихся предстает образ вождя.
Проникновенно звучат слова выступающих.
– Дорогие товарищи, – говорит старший машинист цеха водной очистки химкомбината т. Пархомов. – Сегодня мы открываем еще один памятник вождю революции. Но каждый жилой дом, воздвигаемый нами, каждый цех, все то, что возрастает на нашей земле для блага людей, – все это есть тоже памятники самому великому человеку в мире, Владимиру Ильичу Ленину.
О торжестве марксистско-лениниских идей говорит слесарь-монтажник треста «Лисхимпрострой» т. Веретейко.
У подножия памятника – свидетельства горячей любви советского народа к вождю и учителю трудящихся было возложено много венков и живых цветов»

Того ж дня і газета “Лисичанский рабочий” теж дала інформацію про відкриття пам’ятника Леніну в Сєверодонецьку. У ній розказано хто про що говорив, але складається враження, що автор інформації описує відкриття якогось іншого памʼятника:

«Спадает белое покрывало, и перед трудящимися предстает Ильич. Он стоит на высоком постаменте из красного мрамора, чуть подавшись вперед и протягивает руку, как бы обращаясь к присутствующим, желая слиться с ними».
Постамент нашого Ілліча був виготовлений із граніту, а не червоного мармуру. Та й стояв він рівно, нікуди не подавався, і руку не протягував, а засунув під пройму жилетки.

Простояв цей памʼятник до 23 серпня 2014 року. За місяць після звільнення міста від проросійських сепаратистів, напередодні Дня Незалежності, памʼятник було демонтовано. Напад Росії і спроба відновити Новороссію прискорили процеси декомунізації в Україні.

Услід за Леніним у Сєверодонецьку зникли і решта памʼятників епохи ленінізму.