Топонімічна історія озер Глибоких

Походження назви озера Глибоке зрозуміле – вони глибші від сусідніх. Якщо на місцевості, де багато озер, буде два глибоких озера, то озеро з більшою площею водної поверхні може називатися Великим Глибоким, а з малою площею поверхні – Мале Глибоке. Все просто і ясно. Яка тут може бути топонімічна історія?

У Великого Глибокого і Малого Глибокого, які розташовані на виїзді із Сєверодонецька у напрямку до Павлоградського мосту, є своя історія. Біля Великого Глибокого я повертав і їхав на свою Павлоградську дачу сотні разів. А з Малого Глибокого, біля якого у мене був город, носив відрами воду для поливу у спекотне літо. Це була моя власна історія. А я довгий час навіть не знав назви цих озер.

Не знав до того часу поки до мене не почали звертатися з проханням розповісти, де був Боровський перевіз через Донець на Кальміуській сакмі. Виявляється, декого цікавлять маршрути давніх доріг. Це князь Меркурій Щербатов домовився з “вольными казаками” і перевіз “поминки” у Крим через Боровський успішно. А якби не домовився і козаки Лопатіна виявилися б “воровскими казаками” та пограбували б посольську місію? А за кілька століть на цьому перевозі могли бути і не успішні переправи. І щось з воза могло впасти у річку. Виявляється, є люди, яким цікаво знати, де у кого що “з воза впало”, щоб “не пропало”.

По дорозі з Москви до Криму переправа через Сіверський Донець була найнебезпечнішою: крутий правий берег, найбільша річка поперек маршруту, та ще й із прибережними лісами, а лівий берег мав багато великих і малих озер. І звісно, у Дикому Полі були охочі пограбувати мандрівників.

Я зацікавився маршрутом сакми при переправі через Донець і взявся за старі карти. З певних джерел я вже знав, що по лівому берегу маршрут проходив між озером Лопатіна і Великим Глибоким.

На військово-топографічній карті 1860 року немає ні Великого Глибокого, ні Малого Глибокого. Є озеро Глибоке. Між ним і озером Лопатіна мало б бути Мале Глибоке. Але його немає, а є Тополине.

В результаті аналізу карт та інших джерел у мене склалася така картина. Кінний загін у кілька сотень, а то й тисяч кінних голів, який їде з Москви до Криму, (це або посольство, або татари зі здобиччю) робить привал перед доланням перешкоди. Або навпаки, їдучи з Криму до Москви, спустився з Лисичанських круч і подолавши річку та лісну зону зробив привал біля озера.

По берегам Сіверського Дінця ріс ліс. У 1699 році капітан московських стрільців Іван Верховський робив опис лісів уздовж ріки. “А от Боровского до Краснянского городка на 12 верстах лес по берегу по обе стороны: дубник, карагач, осокор, длиною по 8, и по 7, и по 6 и по 5 сажен, в отрубе в пол аршина и в десять вершков, и липняг изретка”. Сучасною мовою – росли дуб, в’яз, тополя чорна, зрідка липа; дерева висотою від 13 до 20 м, діаметром біля землі від 35 до 45 см.

Тополі росли не скрізь, а понад тими озерами, які були розташовані на межі придінцевого лісу і зони пісків.  Одне з таких Тополиних озер було між озером Лопатіна і Глибоким. Біля Тополиного і Глибокого можна було перепочити і коней напоїти перед новим переходом.

Але це було XVII століття. За триста років тут багато чого змінилося: на правому березі Дінця було знайдено вугілля; ліс, який лишився після бахмутських солеварів і слов’яносербів, використали у шахтах і на будовах комунізму, а на лівому березі почали будувати хімкомбінат. У 1934 році, коли між озерами Лопатіна і Тополиним будували дорогу від Лисичанська до хімкомбінату, ґрунт для насипу дороги брали у кар’єрі, неподалік дороги. Напевно, цей кар’єр виявився глибшим від озера Тополиного, вода з якого перетекла до кар’єру. І кар’єр перетворився на озеро Мале Глибоке. На карті 1939 року зліва від дороги вже показано озеро Мале Глибоке, а справа – від озера Тополиного лишився лише слід і напис “оз.” – без назви. Озеро Глибоке стало Великим Глибоким, бо появилося Мале Глибоке. Такою ситуація лишалася і до 1950 року – карти 1939 і 1950-х років мало різняться. У 1954 році між Павлоградом і озером Великим Глибоким було засновано садове товариство, почалося будівництво дач.

Ріс хімкомбінат і місто при ньому, споживання води збільшувалося, а озера міліли. До середини 1970-х від Тополиного і сліду не лишилося. На його залишках уже появилися дачні “самобуди”. Велике Глибоке теж зменшувалося, до його болотистої периферії теж почали приходити  дачники з лопатами. Трохи змінила ситуацію повінь початку 1990-х, здається, 1994 року, коли вода затопила “самобуди” на Тополиному і відігнали дачників з лопатами від Великого Глибокого.

Від часу першої згадки про озеро Лопатіне ситуація з озерами на Боровському перевозі зазнала змін. До води в озері Лопатіному зараз і коня не підведеш, а розмір його став співмірний з новим озером – Малим Глибоким. У залишках Тополиного озера тепер стирчать дахи від будівель недавніх дач – озеро бореться за виживання. Велике Глибоке уже не таке велике, як було колись, та все ж тримається “на плаву”. Значно гірше колишнім озерам, яких було багато уздовж Лисичанська вниз за течією, – від них лишилися лише сліди, помітні лише з космосу.

Доречно згадати Геракліта: “Все тече, все змінюється. І ніхто не був двічі в одній річці, бо через мить і річка була не та, і сам він уже не той”.