НТР в Сєверодонецьку

Сьогодні абревіатура НТР комусь може бути не зрозумілою. А в 1960-і роки про науково-технічну революцію знали і малі, і старі, як зараз про Майдан. Хто тоді міг не чути про перші атомні станції і атомні криголами, перші супутники і про людину в космосі, про капрон, нейлон і болонью? Усі чули, читали і знали, що це результат науково-технічної революції – НТР.

В середині 1950-х науково-технічна революція прийшла в Сєверодонецьк. Головними її елементами стали наукові установи.

Будівельна галузь мало асоціюється з НТР. Але в Сєверодонецьку працювала спеціальна науково-дослідна лабораторія тресту “Лисхімпромбуд”, де випробували винайдений тут новий матеріал силікатобетон  та інші будівельні матеріали й технології. У 1955 році, коли було створено Академію будівництва і архітектури УРСР, лабораторія стала одним із її підрозділів, а П. П. Новікова було обрано член-кореспондентом АБіА. За розробку силікатобетону Костянитин Кирилович Мірошниченко був відзначений Ленінською премією – одною з найвищих тогочасних форм заохочення громадян за найвидатніші досягнення в науці, техніці, літературі, мистецтві та архітектурі.

У ті роки будівельникам Сєверодонецька доводилося багато чого робити вперше, самі творили нові технології. Наприклад, розробили силікатну фарбу для придання кольору силікатобетонним панелям. Технологія спорудження на хімкомбінаті градирень з дерев’яних щитів для охолодження води, які виготовляли на ДОК, дозволила скоротити час монтажу вчетверо. А за прискореним методом монтажу газгольдерів великої місткості 22 і 32 тисячі кубометрів термін скоротили з трьох років до восьми місяців. Тут навіть самі почали виготовляти плити і фанеру з тирси й стружки на основі синтетичних смол.

А перша наукова установою в Сєверодонецьку появилася ще у квітні 1950 році. Нею стала Лисичанська філія ДІАП (https://sd.ua/news/12359). Спочатку це був невеликий проектний відділ, який складався з дев’яти чоловік. Але після Сталіна країну очолив новий лідер — Микита Хрущов, який покладав великі надії на хімію. На одному з пленумів він навіть увів у сакральну ленінську формулу новий елемент: “Якби жив Володимир Ілліч Ленін, то, очевидно, зараз він сказав би приблизно так: “Комунізм – це радянська влада, плюс електрифікація всієї країни, плюс хімізація народного господарства”. В середині 1950-х років у світі почала входити мода на пластмасу – капрон, нейлон... От і хімічні комбінати навіть азотної галузі приростали виробництвами органічних продуктів. А з ними в азотників виникали особливі труднощі. Тут все було новим, часто – вперше, не вистачало ні знань, ні досвіду. Керівництво хімкомбінату зверталося до міністерства з проханням розширити філію ДІАПу, створити тут ще й наукову частину та лабораторію органічних продуктів. У 1957 в Лисичанській філії ДІАП появилася науково-дослідницька частина.

15 серпня 1956 р. було засновано філію Московського СКБ-245. Одночасно почалося будівництво Сєверодонецького приладобудівного заводу, яке завершилося у 1960 році. Цей завод тоді називався Лисичанським заводом електронної апаратури і приладів. Перед ЛФ СКБ-245 було поставлено конкретне завдання – створення технічних засобів цифрової автоматики для управління технологічними процесами – і в першу чергу для Лисичанського хімічного комбінату (ЛХК).

Філія розвивалася, розширювала сферу інтересів, стала Науково-дослідним інститутом управляючих обчислювальних машин – НДІУОМ, сєверодончанам звичніша російська назва НИИУВМ. Інститут все далі відходив від прикладних задач Лисичанського хімкомбінату. Розробки інституту все більше знаходили застосування у нафтохімії, металургії, залізничному транспорті й авіації, у дослідженні земних надр, на різних об’єктах атомної енергетики. Інститут брав участь у розробці системи наземних і льотних випробувань космічних об’єктів “ТЕМП”, у впровадженні своїх розробок в Центрі підготовки космонавтів і в Центрі управління польотами. Хоча з 1971 року це були розробки вже не НИИУВМ, а НВО “Імпульс”, до якого увійшли інститут, його дослідний завод і Сєверодонецький приладобудівний завод.

Майже одночасно з “Імпульсом” у Сєверодонецьку зародилося дослідно-конструкторське бюро автоматизації, спочатку, як відділ автоматизації виробництв азотної промисловості Московського ОКБА. 22 квітня 1957 відділ було реорганізовано у філію Московського ОКБА. Це була науково-дослідницька організація, яка спеціалізувалася на комплексній автоматизації і розробці спеціальних засобів автоматизації для азотної та аніліно-барвникової промисловості. Уже планом на 1957 рік філія мала виконати науково-дослідних робіт на 145 тис. руб. і випустити товарної продукції на 70,3 тис. рублів. Кількість працівників складала 153 чоловіка.

 У 1958 р. було організовано Дослідно-конструкторське бюро синтетичних продуктів – йшла підготовка до будівництва виробництва капролактаму, яке розпочалося наступного року. У 1960 році запрацювала філія “ВНИИхиммаш” – Всесоюзного науково-дослідного інституту хімічного машинобудування.

У 1959 році в Сєверодонецьку було відкрито філії Дніпропетровського хіміко-технологічного і Харківського політехнічного інститутів.

До 1962 року, коли Сєверодонецьк став містом обласного підпорядкування, у ньому вже до будівельної і хімічної галузей додалися приладобудування і наукова галузь. У Сєверодонецьку поставав новий науковий центр Донбасу.