Від Сюсюри до Сосюри за чотири роки

sd.ua: У вас есть интересные воспоминания и фотографии по истории Северодонецка?
Поделитесь с нами для публикации в рубрике по истории региона.
Від Сюсюри до Сосюри за чотири роки

«Народився я на станції Дебальцево о десятій годині ранку шостого січня 1898 року. Народився на тиждень раніше. Це було так. Мати на останнім місяці вагітності виходила з вагона, і її ударив в живіт гострим кутом скрині якийсь пасажир». З цього розпочав свій автобіографічний роман «Третя рота» поет Володимир Сосюра. Але чому мати опинилася на станції Дебальцево за тиждень до родів, не пояснив. Це незрозуміло, адже усі родичі матері жили в Луганську, звідки вона родом, а батькові родичі з діда-прадіда жили у селі Верхнє, яке ще називали Третьою Ротою, за номером слов’яносербської роти, яка колись стояла тут. Проте в його біографії зафіксовано, що народився поет Володимир Сосюра у Дебальцевому.

Не дивлячись на те, що поет описав свій життєвий шлях у «Третій роті», жив він у такий складний час, що у його біографії досі залишаються теми, які ще не розкриті, і є твори, які не прочитані, і навіть невідомі. Нещодавно натрапив на часопис з фрагментами його російськомовної поеми «Четыре года». Знайшов цей твір у журналі «Грядущий мир», єдиний номер якого вийшов у червні 1922 року в Харкові. Схоже, що цей твір не відомий не лише прихильникам творчості поета, а й літературознавцям. У цій романтично-революційній поемі мою увагу привернула назва «Четыре года» і початок: «Разве я не могу творить и писать стихи по-русски?»

Чотири попередні роки поет писав українською. На той час у нього вже навіть вийшло дві збірки поезій українською мовою — «Пісні крові» і «Поезії». От тільки на першій вказано прізвище автора — Сюсюра, а на другій — Сосюра. І за ці чотири роки він пройшов складний шлях від бійця петлюрівської армії до червоноармійця. Тепер треба заретушувати петлюрівське минуле і підкреслити червоноармійське. Чи не тому поет показує свою російськомовність?

ЧИ ВЖЕ НЕ ПОРА

У багатотиражці Донецького содового заводу «Прапор Ілліча» від 27.03.1939 р. була надрукована «Моя автобіографія» на той час вже досить відомого поета Володимира Сосюри. У ній про початок творчого шляху написано: «Вірші почав писати з 14 років. Писав російською і українською мовами. Перші вірші мої були надруковані в 1917 році в газеті «Голос рабочего», що виходила в Лисичому».

22 жовтня 1917 “Голос рабочего” друкує його перший із відомих нам український вірш «Чи вже не пора...», який був ще досить недосконалий за формою. А в січні 1918 року, коли Сосюра вчився в сільськогосподарській школі при станції Яма Північно-Донецької залізниці, у Бахмуті почав виходити журнал учнівської молоді «Вільні думки». У ньому надруковано і два вірші поета «Чи вже не пора...» та «Вечір». Усі ці перші вірші поета були підписані рідним прізвищем — Сюсюра.

Восени 1918 року Сосюра записується в робітничу дружину Донецького содового заводу. Потім був мобілізований в 3-й Гайдамацький полк петлюрівської армії. В липні 1919 газета Української Народної Армії «Український козак» друкує його вірш «То не вітер віє...», підписаний «В. Сюсюра». Восени 1919 року він потрапляє в полон до денікінців. Його розстрілюють як петлюрівця, але рана виявилася не смертельною, і поет виживає. Потрапляє до махновців. Нестор Іванович за хоробрість навіть нагородив молодого поета золотим годинником. Опиняється в Одесі, де його, хворого на тиф, підбирають бійці Червоної Армії. Довелося стати перед червоним революційним трибуналом. Пощастило, головою ревтрибуналу виявився земляк з П’ятої Роти, з Привілля. Прочитав вірші, визнали поетом, і записали в Червону Армію, стає політкурсантом 41-ї стрілецької дивізії. Вилікувавшись, Володимир Сосюра продовжив навчатися на курсах і писати вірші.

«З листопада 1920 року до січня 1921-го я був курсантом військово-політичних курсів при політвідділі 14-ї армії. Наші курси тоді містилися в колишній Пушкінській школі, і мені довелося приймати участь в обороні Єлисаветграду од махновців». Місцева газета «Известия» зберегла для нас сліди перебування поета в Єлисаветграді (Кропивницький). Рубрика «Почтовый ящик» за 26 листопада 1920-го оголошувала: «Курсанту Соссюре. Товарищ! Ваши стихи талантливы. Будут напечатаны в ближайших нумерах. Редактор убедительно просит заглянуть к нему в редакцию для близкой беседы». А 19 грудня 1920-го надруковано вірш російською мовою «За солнцем» за підписом «В. Соссюр». У цій же газеті від 9 лютого 1921-го надруковано вірш «Пролетарий», також підписаний Соссюрою.

Після Єлисаветграда Сосюру посилають на політроботу в Донбас. Під час відпустки у квітні 1921 році він їде до Харкова, де знайомиться з В. Коряком, В. Блакитним та І. Куликом – тодішнім завідувачем агітпропу ЦК КП(б)У, який і відкликає молодого поета з армії.

У 1921 році виходить збірка «Поезії», яка вважається його першою книжкою. Підписана вона вже Володимиром Сосюрою.

У травні 1922 році в Харкові виходить єдиний номер журналу «Грядущий мир: литературно-художественный, политический, научный и критический марксистский журнал», у якому надруковано фрагменти невідомої досі російськомовної поеми Володимира Сосюри «Четыре года». Починається нове життя – літературне, у якому немає місця ні Сюсюрі, ні Соссюрі.

СОСЮРОЮ СТАВ

Досі вважається, що перша його збірка «Поезії» вийшла у 1921 році, коли заплутана траєкторія революційних поневірянь привела його до червоних. У дійсності ж, першою книгою Сосюри була збірка «Пісні крові», у якій вказано прізвище автора — Сюсюра. Її видав 1919 року своїм коштом його командир, отаман Волох — той, що потім від Петлюри пішов до червоних. Сам Сосюра перейшов до них 1920-го в Одесі — у 1-й Чорноморський полк Червоної Армії. Полк ходив під синьо-жовтим прапором — тоді більшовики дозволяли це, бо ще боялися українців.

Щоб сховати своє петлюрівське минуле, в роки революційних потрясінь поет змінив прізвище на Сосюра. І в 1922 році він уже поет Володимир Сосюра, який демонструє прихильність до нової влади умінням віршувати російською мовою.

Коли в 1930-х роках почалися чистки і арешти навіть за натяки на контрреволюційні дії чи думки, він згадав про псевдонім свого діда і почав придумувати французьку лінію в родоводі. А раптом десь випливе книжка «Пісні крові» за підписом Сюсюра? І постане питання, а чому це ти став Сосюрою? І в автобіографічній поемі «Червоногвардієць» у 1937 році він пише про ніби-то своє французьке коріння: «Мій предок був Густав Сосюр, що йшов до нас крізь сніжні далі і на Москву під скрежет сталі й наполеонівських побід зробив безславний той похід».

У 1926 році він починає писати роман “Третя рота”. Починає зі згадки про народження у Дебальцевому. У романі він повторює цю версію: «Батько мій був з походження (чоловіча лінія), француз, – правильне прізвище Соссюр, навіть з приставкою «де». І дорікав писарям за те, що вони українізували прізвище. Чи не тому він написав про народження у Дебальцевому, щоб важче було відслідкувати, що він змінив прізвище Сюсюра на Сосюра?

Володимир Сосюра добре знав, що його батько Микола Володимирович, дід Володимир Кирилович, прадід шахтар Кирило Данилович і усі родичі, які фіксуються ще в матеріалах 4-ї ревізії села Верхнє, писалися в документах Сюсюра.

Список 1821 року поселян 3 роти, «поступивших по высочайшему повелению в непременные работники Луганского литейного завода» в розділі «Малороссияне» містить інформацію про його предків: «Сюсюра Игнат – 25, жена Аграфена – 23, сын Василий – 1, у Игната брат Петр – 23, Кирил – 17». Прізвище Гната Сюсюри стоїть і під скаргою жителів села Третя Рота царю Олександру І, у якій вони просять звільнити їх від приналежності до Луганського ливарного заводу. Цю скаргу підписували ті, хто тут поселився ще в часи Слов’яносербії, тобто до 1765 року.

Як бачимо, прадід Кирило Сюсюра, 1803 року народження, не мав ніякого стосунку до «наполеонівських побід». А дід Володимир Кирилович, який теж писав вірші, дійсно ставив під ними підпис: «Соссюр». Але це був лише літературний псевдонім, «під француза».

І прізвище батька теж писалося Сюсюра. У документі про смерть батька поета сказано: «Обыватель села Высшего Николай Владимирович Сюсюра умер 14 сентября 1915 года, 38 лет, от чахотки. Погребен 16 сентября. Погребение совершил священник Илья Чернявский с диаконом Василием Писаревским на общем кладбище».

Батько_Сюсюра М.В

Батько поета Сюсюра, а матір поховали на старому Верхнянському кладовищі
вже з новим прізвищем сина - Сосюра

ЗАЯВА СОСЮРИ

Збірку «Пісні крові», яка була підписана справжнім прізвищем Сюсюра, і досі не знайдено. Надрукував її командир 3-го Гайдамацького полку Омелян Волох після Проскурівського погрому на гроші, забрані у євреїв. Зовсім скоро згадувати про перебування в армії УНР стало смертельно небезпечним. Очевидно, Сосюра постарався, щоб ця його перша збірочка ніде не проявилася, бо вона не знайдена й досі.

З 1924 і по 1958 р. Сосюра був під пильним наглядом «органів»; постійна критика і виключення з письменницької спілки (ВУСПП); три стягнення по партійній лінії, а з 1935 по 1940 рік поет був виключений з партії «за ідейні збочення»; переживає процес СВУ, самогубство двох близьких йому Микол – Хвильового і Скрипника, арешти письменників. «А потім голод, і в 1934 році – Сабурова Дача» – побачене під час голодомору у Нікополі і на Харківщині призвели до рішення піти із життя. Через день після смерті Хвильового, 15 квітня 1934 року, він пише власну передсмертну записку. Однак його силою помістили на лікування у харківську психлікарню – «Сабурову Дачу».

У січні 1948 року – до 50-річчя – Сосюру нагородили орденом Леніна. У квітні його відзначили Сталінською премією з грошовою винагородою в розмірі 100 тисяч карбованців за збірку «Щоб сади шуміли». У ній вміщено і вірш «Любіть Україну», написаний ще під час війни, в 1944 році. З поета знімають партійні стягнення і поновлюють безперервність партстажу. Та вже у серпні того ж таки 1948 р. вірш «Любіть Україну» вилучають із збірки «Вибране». За квартирою стежать «органи», бо є інформація, що її відвідують «бандерівці». У той час до Києва надходить інформація про ліквідацію ОУНівських молодіжних груп «Юнаки» і «Юнацтво». Чи не до «юнаків» звертається Сосюра у вірші «Любіть Україну»: «Юначе! Хай буде для неї твій сміх, і сльози, і все до загину...»?

І почалися виснажливі пошуки компроментуючих фактів у біографії та допити поета. У цих умовах 3 січня 1949 року він пише до партбюро Спілки письменників покаянну заяву. В ній він зізнавався у своїх гріхах, які до того часу приховував.

До бюро парткому С.Р.П.У.
члена ВКП(б)
Володимира Сосюри

Заява

В зв’язку не тільки з перевіркою документів, але з морально-політичних міркувань, я хочу, щоб Ви мене звільнили від гніту, що душить мене вже багато, багато років.
Я приховав від партії кілька фактів з моєї біографії.
Я це робив з моральних міркувань, але я вже більше не можу і прошу Вас покарати мене за мій злочин.
Я вважаю, що не достоїн бути в святих комуністичних лавах.
Я приховав:
1. Що одного мого вірша «Пісня ця родилась в темнім, темнім гаї...» було надруковано в одній з харківських газет в 1918 р. за німецької окупації.
2. Деякі мої вірші друкувалися в військових газетах петлюрівської армії і в одній з газет громадянських (здається, ліво-есерівській) в Кам’янці-на-Поділлі.
3. Що в 1918 р. після проскурівського погрому, який вчинив 3-й гайдамацький полк, козаком якого я був, на гроші Волоха (ком. полку) було надруковано й видано збірку моїх поезій «Пісні крові», де на обкладинці було моє справжнє прізвище Сюсюра.
Правда, прізвище моє Сосюра, бо так підписувався мій батько, а дід – навіть «Соссюр».
Отже, теперішнє моє прізвище «Сосюра» не є маскування.
Ще до війни в будинку творчості в Одесі один молодий болгарський поет спитав мене, чи то моя збірка – «Пісні крові». Я спочатку сказав, що – ні.
А потім довго мучився, підійшов до нього і сказав: «Пісні крові» – моя збірка.
Він мені нічого не сказав.
4. Як полонений денікінської армії, я був мобілізований до «залізної» дивізії, але не воював проти Черв. армії. Мене врятував тиф.
І 5. Найстрашніше:
В квітні місяці 1918 р. я пішов добровільно в солдатську секцію при нашому заводі, вважаючи, що це один із чесних загонів Червоної гвардії, тим більше, що хоч солдати роззброїли заводський загін Червоної гвардії, але поклялись під Червоними прапорами бути вірними Радянській владі.
Тов. Ворошилов (так казали нам) видав зброю солдатській секції з умовою, щоб наш загін відступав разом з останнім загоном Червоної гвардії.
Як радісно мені було, що я червоногвардієць, що я б’юсь за радянську Вітчизну проти оскаженілої орди кайзера і рідненьких «Запроданців», але...
В останній момент нас обдурили, й солдатська секція стріляла по останньому вагону т. Ворошилова.
Я пустив одну кулю. Тепер я знаю, що та куля не вбила нікого (я цілив в покрівлю одного з вагонів бронепоїзда), але куля та стирчить в моєму серці.
Я потім віддав рушницю одному солдатові, а сам утік додому, але совість мене мучить...
Оце і все,
В. Сосюра

В заяві він допустив помилку, написавши, що книжка «Пісні крові» побачила світ «в 1918 р. після проскурівського погрому». Єврейський погром у Проскурові, у якому брав участь і полк Волоха, відбувся у лютому 1919 року. Книжка була видана у Проскурові після погрому, значить, не у 1918, а в 1919 році.

“РВАЛИ ДУШУ МОЮ...”

Я дуже коротко, тезисно описав чотири роки, від 1917 до 1921. Це були такі насичені подіями роки, у яких досі жоден літературознавець, який вивчає життя і творчість поета, до кінця не розібрався. Мені здається, що ключ від розуміння того, що відбувалося із Сосюрою у ті роки, треба шукати у Лисичанську, до якого зараз входить сосюринська Третя Рота. Там можна знайти документи про усіх Сюсюр, там він почав писати вірші, підписуючись «Сюсюра». Там він формувався як особистість і як поет, лірик. Звідти пішов до Петлюри, а не до Червоної армії, і зовсім не через відсутність штанів.

Українська революція 1917-1921 років, активним учасником якої став Володимир Сюсюра, сформувала поета з ніжно-тривожною душею Володимира Сосюру.

Жорстоке ХХ століття постійно втручалося у душу поета, намагаючись видавити з неї сердечну щирість. Однак, серце – не камінь, воно не витримало постійного тиску.

Володимир Сосюра помер одразу по Різдві – 8 січня 1965 року, а 6 січня йому сповнилося шістдесят сім... Помер від гіпертонії – надмірного кров'яного тиску.

Пам’ятник-Байкове

Последние новости:

Комментарии для сайта Cackle