Лисичансько-Сєверодонецька агломерація 1931 року

Лисичансько-Сєверодонецька агломерація 1931 року

Рік тому я писав про Лисичансько-Сєверодонецьку агломерацію. Текст починався так: «Розмови про об’єднання Лисичанська, Рубіжного і Сєверодонецька в одне місто точаться ще з кінця 1950-х років. Навіть назва цьому місту вже була придумана – Менделєєв. Єднала їх не лише територіальна близькість одне до одного, а й хімія». Цей рік я знайомився з архівними документами, які стосуються історії Лисичанського хімкомбінату. Тепер думаю, що цей текст потребує правки. Що їх єднала хімія — залишається. А от щодо дати, то за цей рік я дату змістив спочатку до 1940-х, а тепер вже й на початок 1930-х років. Думка про єдине місто могла виникнути після подій 1931 року в регіоні.

Сєверодончани, які знають, що їх місто засновано у 1934 році, заперечать — який 1931, якщо місто почало зароджуватися у 1934? І Лисхімкомбінат почали будувати у 1933. Але ж на території сучасного Сєверодонецька були поселення і жили люди задовго до 1930-х. Я навіть свою першу книжку назвав «Давня історія Сєверодонецька», бо чимало історичних подій відбувалося на цій території ще задовго до появи селища Лисхімстрой, яке стало містом Сєверодонецьком.

Про історію з будівництвом хімічного заводу в Лісній Дачі у 1931 році я й сам недавно дізнався із листа, який у жовтні 1931 року директор заводу «Донсоди» тов. Мурмилов направив на ім'я голови Вищої Ради Народного Господарства тов. Сухомлина.

Поясню ситуацію, з якою зв’язане це звернення.

Акціонери «Донсоди» свого часу викупили землі Лісної Дачі і влаштували там підсобне господарство для заводської їдальні. Було завезено поголів’я елітних порід корів і свиней. Передові технології використовували і при вирощуванні овочів високоефективних сортів. Господарство було на рівні кращих європейських стандартів, тож продукції вистачало не лише для робітничої їдальні, а й для продажу. Довелося навіть у 1911 році від ферми прокласти п’ятикілометрову вузькоколійку до берега Дінця, щоб доставляли вирощену продукцію до содового заводу у Верхньому.

Наступив революційний 1917 рік: акціонерів прогнали, підприємства націоналізували, розпочалася громадянська війна. І господарство пішло по рукам власників, які часто мінялися. З 1929 року тут знаходилася, як написано в офіційних документах, «Молочарська ферма «Лісна Дача», що входила до складу «Укррадгоспоб᾽єднання» Старобільської Округи. В жовтні 1930 року було утворено Рубіжанський район, до якого увійшла і Лісна Дача з «Молочарською фермою».

«Донсода», яка колись звела вузькоколійку, продовжувалася нею користуватися: по ній їздили робітники із Сиротиного на роботу, возили пісок з кар’єру біля ферми до Донсоди, де якраз будувалася Північно-Донецька ДРЕС, а на Лісну Дачу доставляли будматеріали для будівництва водокачки, яка подаватиме воду для заводу. І головне — до Лісної дачі доставляли матеріали для будівництва заводу з виробництва металнатрію. Як бачимо, ще з 1931 року на Лісній Дачі почалося будівництво заводу з виробництва натрію. Про Лисхімкомбінат ще тільки почали десь думати, а тут, на території сучасного Сєверодонецька вже будується хімічний завод з виробництва натрію.

Задум збудувати цей завод виник від необхідності реалізувати якимсь чином відходи «Донсоди», якими все більше заповнювалося Біле Море – так називають відстійники для рідких і твердих відходів содового виробництва.
Але ж тепер це вже територія Рубіжанського району. Очевидно, керівництво району вирішило, що залізничні рейки більш потрібні на Рубіжанському заводі «Червоний Прапор». І зовсім несподівано, без попередження, 9 жовтня 1931 р. о сьомій годині вечора працівники Рубіжанського заводу під охороною міліції почав розбирати вузькоколійку і вивозити рейки на завод.

Директор заводу «Донсода» Мурмилов Василь Якимович 11 жовтня пише безпосередньо голові Вищої Ради Народного Господарства Сухомлину Кирилу Васильовичу про цю ситуацію, просить втрутитися і залишити вузькоколійку на місці. 13 жовтня Сухомлин дає термінову телеграму директору Рубіжанського заводу «Червоний Прапор» і директору «Донсоди»: «Пропонується до окремого розпорядження припинити розборку вузько-колійної вітки, що розташована між молочною фермою та заводом Донсода. Питання буде розглянуто ВРНГ УСРР. Про наслідки буде повідомлено».

Що було далі — невідомо. Думаю, що якщо взялися розбирати вузькоколійку в ніч на 9 жовтня, то до 13-го могли вже й розібрати. Але точно відомо, що завод металнатрію не збудували. Навіть, коли у травні наступного року в Лисичанську планували об’єкти, які слід включити в план 2-ї п’ятирічки, про цей завод не згадувалося. Але почали будувати ще більш екзотичний завод з виробництва алюмінію, хоча і цей проєкт не реалізували.

Однак висновки з цієї історії було зроблено. У 1932 р. з 3 по 7 лютого у Харкові відбулася конференція, на якій було розглянуто техніко-економічне обґрунтування будівництва Лисичанського Енерго-Хемічного Комбінату, так підприємство було названо в техніко-економічному обґрунтуванні. Пропонувалося розташувати комбінат на двох промислових майданчиках, які знаходилися б на відстані 14 км один від одного. Біля станції Рубіжна, поруч із заводом «Русско-Краска», і навпроти «Донсоди», на лівому березі Дінця. Щоб знову не наразитися на конфлікт адміністративно-господарчих інтересів, вже 8 лютого Секретаріат ВУЦВК приймає постанову про приєднання до Лисичанського району територій лівобережних сільрад, де мав постати хімкомбінат. У протоколі Президії ВУЦВК від 20.02.1932 р. зміну адмінпідпорядкування мотивовано так: «Зважаючи на економічне та адміністративне тяжіння Борівської, Метелкінської та Воєводівської сільрад Рубіжанського району Харківської области до Лисичанського району, постанову Секретаріату затвердити і перечислити ці сільради до складу Лисичанського району (Донбас)». А ідею з розташуванням заводу на двох майданчиках теж забракували. Вирішили будувати на одному.

Напевно, вже тоді, у 1931 році керівництво Лисичанського району зрозуміло переваги централізації. А коли у 1934 році почало рости селище Лисхімстрой на лівому березі і виникла загроза, що на правому, біля Лисичанська, може не бути соцміста хіміків, і не бути Великого Лисичанська, от тоді й могла зародитися думка про місто Менделєєв. Дуже вже очевидною ставала єдність інтересів у регіоні, який незабаром почали називати «хімічним трикутником Донбасу».

Мурмилов_Сухомлину  ВУЦВК-ЛХС_Борівське_1932_ЛисрайонАдмінкарта Донобласті_1932_Лисрайон

Комментарии для сайта Cackle