Боброве. Топонімічна історія

Боброве. Топонімічна історія

Cело Боброве розташувалося за 18 кілометрів на південний схід від Сєверодонецька на березі озера Бобрового. Звісно, що назва походить від бобрів, які водилися в озері. Озеро витягнулось вузькою хвилястою лінією понад 7 км, і не дотягує до сучасного русла Дінця лише 500 м. У ті часи, коли Донець ще не регулювався гідротехнічними спорудами, під час весняних повеней озеро сполучалося з річкою. Воно досить глибоке, місцями до 14 м, що не дозволяє йому сильно заростати водною рослинністю. Озеро й зараз вважається таким, що багате рибою. Що казати вже про минулі часи! А між Бобровим і Сіверським Дінцем росте листяний ліс. Та й увесь лівий берег, крім окремих галявин, покритий лісом. Тут усі умови для щасливого бобрячого життя!

Невідомо, коли вперше появилися тут люди, які назвали озеро Бобровим. Спробую викласти власну версію виникнення села Бобрового. Не стверджую, що це істина, бо документальних підтверджень мало. Однак певні знання з історії краю підводять до такої версії виникнення села Бобрового.

Можливо, першими поселенцями Бобрового були запорожці. Розумію скептицизм скептиків — де Запорозька Січ і де Боброве? Почитайте, що писав історик церкви Макаревський про слободу Іванівку, яка розташована на річці Нижня Біленька. Сьогодні на місці слободи Іванівки розташоване місто Гірське. «Старожитная запорожская маетность "Бобровая" при р. Нижней Беленькой, между балками Круглою і Долгенькою, около 1779 года досталась в ранговую дачу поручику... Ивану Андреевичу Вергелеву».

Запорожці контролювали правий берег Сіверського Дінця, на якому навпроти Бобрового знаходиться річка Нижня Біленька і «запорожская маетность "Бобровая"». А на лівому, де було озеро Боброве, господарювали донці. Так було з кінця XVII століття. У 1708 році через підтримку донськими козаками повстання Булавіна, їх поселення на лівобережжі були знищені, і донцям селитися тут заборонили. Після поразки Мазепи у 1709 р. було зруйновано Стару Січ, але кримський хан дозволив запорожцям облаштувати Олешківську Січ на підвладній йому території. Туди перейшли не всі запорожці, багато з них шукали прихистку по байраках прикордонного степу.  А дехто у 1710 р. приєднався до 50-тисячного татарського загону, очолюваного самим ханом Девлетом ІІ Гіреєм, який пішов на Слобідську Україну. Зокрема захопили і Бахмут. От під час тих подій деякі запорожці і лишилися на правобережжі Сіверського Дінця, де і появилася «маєтность» Бобровая. Жили запорожці на правому, крутому, порізаному балками березі, а полювати і рибалити ходили на лівий берег до озера Бобрового.

 А дехто у 1710 р. приєднався до 50-тисячного татарського загону, очолюваного самим ханом Девлетом ІІ Гіреєм, який пішов на Слобідську Україну. Зокрема захопили і Бахмут. От під час тих подій деякі запорожці і лишилися на правобережжі Сіверського Дінця, де і появилася «маєтность» Бобровая. Жили запорожці на правому, крутому, порізаному балками березі, а полювати і рибалити ходили на лівий берег до озера Бобрового.

«Старожитная запорожская маетность "Бобровая" при р. Нижней Беленькой,
между балками Круглою і Долгенькою» на карті 1896 р.

Після цього татарського походу Петро І зрозумів, що прикордоння слід укріпляти — почали заселяти тут українців. У 1714 поблизу річки Ольхової було виділено землю родичам салтовських поміщиків Чихочева і Тутова, а в 1715 і капітан Бахмутського гарнізону Петро Савенков теж захотів взяти ділянку. Там довга історія, я ж хочу лише згадати один момент із документу про те, як відбувалося виділення земель. «И оной комендант Лев Емельянович приехал в вышеописанное урочище и в Бобровском и Старо-Айдарском, взяв тутошних старожилов знатных людей...». Були запрошені старожили сусідніх урочищ, які б підтвердили, що вони на ці землі не претендують, землі вільні, і їх можна виділити новим власникам. Важливо, що до 1715 року в Бобровському урочищі вже були «старожили». Мова, очевидно, про правий берег — про «старожитную запорожскую маетность "Бобровую" при р. Нижней Беленькой», бо на лівому березі на захід від річки Ольхової була урядова земля. Ця урядова земля у 1715 р. була надана в користування чиновнику Василю Вергильову. Вона вважалася так званою «правительственной слободой» – землею царського земельного фонду. Такі землі роздавалися приватним особам, що відносилися до управлінського апарату.

Землі належали посаді чиновника, передавалися лише права на прибуток з цих земель. А в 1735 р. земля була передана йому у приватну власність, як винагорода за службу.

Землі Вергильова

На землях, отриманих у власність у 1735 році, В. І. Вергильов після 1715 р.
встиг закласти три поселення: Веселе, Вергильовку і Боброве

Харківський єпископ Філарет (Гумілевський) в «Историко-статистическом описании Харьковской епархии» писав про Муратове: «в 1735 году отданы были, за службу по Бахмутской соляной канцелярии, Василию Ильичу Вергилеву, который еще в 1715 году построил здесь хутор с разными заведениями и пригласил на житье черкас. Им же, Вергилевым, построен был здесь и первый храм во имя Святителя Николая». У той час Муратове було ще Вергильовкою. А черкас він міг запросити і з правого берега, колишніх запорожців. Якщо Вергильов у Вергильовці (Муратовому) побудував церкву Св. Миколая до 1735 року, то це означає, що у ній разом із жителями сусідніх сіл мало б бути не менше сотні приходських дворів. У відомості за 1776 рік, коли передавали церкви краю з Воронезької до Слов’янської і Херсонської єпархії, то при ній було 192 парафіяльних двора. Це немало. Наприклад, у сусідніх Трьохізбенській – 131 двір, у Староайдарській – 171, у Боровській – 164, у Воєводівській – 142 двора. Священиком у церкві у той час служив Марк Коробчевський, а паламарем – його син Стефан. Імена Марк і Стефан Коробчевські точно не однодворські, а «черкаські», а то й з Правобережжя. Отже Ольхова після поразки повстання Булавіна була заселена українським населенням.

На своїй території Вергильов, окрім Вергильовки, заснував ще слободу Веселу на Єрику і хутір Бобровий поблизу впадіння Ольхової в Донець.

1729-Боброве_2 хутора

На карті Шишкова і Лупандіна 1729 року на правому березі Ольхової показано два поселення Вергильова. Це і є сучасні села Муратове і Боброве. Той із двох хуторів, який вище по Ольховій, у документах 1763 р. значився як «слобода Вергилевка, Муратова тож». Це і є сучасне село Муратове, засноване канцеляристом Бахмутської воєводської канцелярії Вергильовим. А другий хутір був поблизу Дінця. Він розташувався неподалік броду, через який ходили на правий берег річки. Біля бродів на карті 1729 року показано караули; броди через Дінець охоронялися козаками Ізюмського полку. Напевно, у цьому місці чиновник перебирався на правий берег Дінця до Бахмутської дороги, якою їздив у Бахмут.

Довго хутір там не протримався. Через деякий час через зміну русла і рельєфу дна брід змістився, бо це низинне місце щорічно зазнавало паводкових підтоплень. Тому хутір переселився до озера Бобрового. У 1804 р. на хуторі Бобровому, який належав онуку Василя Вергильова Івану Андрійовичу Вергельову, проживало 203 душі слобідських селян у 29 дворах.

Мова про того самого Івана Андрійовича Вергельова, про якого писав Макаревський, що він «устроил в Бобровой Ивановке господский дом со всеми необходимыми службами», і що в 1782 році «в деревне Ивановке Бобровой, владения поручика Вергелева, найдено и в списки внесено постоянных жителей мужеска 99 и женска 94 души». На місці цієї Бобрової Іванівки сьогодні знаходиться місто Гірське, яке вважається заснованим у 1898 році, хоча Свято-Успенський храм у Гірському стоїть ще з 1797 року. Чого тільки не придумували радянські історики, аби лише не згадувати козацьке минуле Донбасу.

Повертаючись до Бобрового, констатуємо, що у 1780-х роках лівобережне Боброве і правобережна Боброва Іванівка належали одному власнику — Івану Андрійовичу Вергельову

Інший внук Василя Вергильова капітан Лука Андрійович Вергельов мав частину села Муратового. Тільки написання прізвища діда і внуків різниться однією буквою, це вже як писар прочитав і записав.

Якщо у 1804 році у Бобровому проживало 203 душі, то зараз там близько 250 жителів. Приріст за 300 років існування незначний. У висновку можемо зазначити, що засновано Боброве чиновником Бахмутської канцелярії Василем Вергильовим. А першими поселенцями Бобрового стало українське населенням з правого берега Сіверського Дінця, яке проживало в «старожитной запорожской маетности "Бобровая" при р. Нижней Беленькой, между балками Круглою і Долгенькою».

Для Сєверодонецьк-online

Комментарии для сайта Cackle