Хутори Боровського: Воронове, Метьолкіне, Сиротине

Уважається, що селища міського типу Воронове, Метьолкіне і Сиротине виникли як хутори Боровського городка, відповідно у 1692, 1694 і 1684 роках. Саме ці дати вказано у Вікіпедії.

Хто і яким чином встановлював дати заснування цих селищ? Відповідь можна знайти в газетах «Сєвєродонецькі вісті» 2010-х років. У замітці «Вот и стали мы на год взрослей» ( 26.09.2010), де мова йшла про відзначення 305-річчя Сиротиного, написано: «А началось все с того, что депутаты, поселковый голова задумались: сколько же на самом деле лет поселку? Изучив исторические справки, хорошенько покопавшись в архивных материалах, нашли документальные подтверждения того, что первые упоминания о хуторе донских казаков Попова и Сиротина относятся к осени 1705 года. Поэтому на августовской сессии поселкового совета было пинято решение — отныне ежегодно праздновать День поселка Сиротино в третье воскресенье сентября, а поселков Метелкино и Вороново — в последнее воскресенье сентября и первое воскресенье октября соответственно».

Тогочасні газети повідомляли, що у 2013 році відзначили річниці: Метьолкіне — 312-у, Воронове — 283-ю, а Сиротине — уже не 305-у, а 329-у, тобто дати заснування відповідно: 1701, 1730 і 1684 роки. Але ж після поразки у 1708 році Булавинського повстання донських козаків тут вже не могло бути, тому у Вороново вирішили, що їх хутір заснували «вольные запорожские казаки» (СВ, № 73-74 від 13.09.2013). А в Сиротиному зрозуміли, що промахнулися, бо тих, хто прибув після 1695 донським козаком не вважали, їх повертали на місця, звідки прибули.

Тож у 2014 році знову «изучив и покопавшись» вирішили встановити нові дати заснування своїх селищ: Сиротине — 1684 р., Воронове — 1692, Метьолкіне — 1694. Тепер Сиротине стало найстаршим, додавши 23 роки. Воронове додало навіть більше — 38 років, але ж відправна точка була — 1730 рік, і тепер засновниками Воронового стали не запорозькі, а донські козаки.

Дати придумали очільники області в часи владарювання на Луганщині Партії регіонів. Для чого це їм було потрібно, я писав у розвідці про історію Сиротиного.

Спробуємо встановити реальну історію становлення цих селищ.

Переповім «теорію» походження хуторів і прізвищ їх засновників, яку доводилося читати. Це не підтверджено документами, але схоже на можливий перебіг подій.

Землі у Борівському було багато — на 1780 рік нараховувалося 8529 десятин. Але більше половини – безплідні піски і заплави Дінця, на яких займатися хліборобством – марна справа. Ось і відходили безземельні «сироти» із слободи на ніби-то вільні землі, селилися, як правило, на берегах озер-стариць, неподалік від пасовищ. Ось так і Сиротине виникло неподалік озера Клешня, на краю піщаного поля (де сьогодні Сєверодонецький аеропорт). На військово-топографічній карті 1861 р. показано аж три кошари, які йдуть від Сиротиного на захід, розташовані між придінцевим лісом і піщаними полями. Можливо ці Сиротини пасли там общинних овець чи корів.

Інші безземельні борівчани щоосені відходили в болотисту і багату рівчаками місцевість вище Чистого озера на заготівлю берези, верби, вільхи, орішника, із яких довгими зимовими вечорами виготовляли вози, колеса, діжки, дуги, ложки незліченну кількість корзин та різних кошиків. От борівчани і прозвали цих кустарів «метьолкіни». До речі, мітли із Боровського довгий час славилися ледь не на увесь Старобільський повіт.

Хутір Воронова виник з літнього пасовиська і загону для худоби жителів Боровського. Пастухи при ньому зайнялися заготівлею сіна. За цю суспільну роботу вони отримували щорічно від громади одного-двох бичків чи теличок. Для власної худоби побудували тут зимівник. Так і виник хутір Хохлових, а пізніше він став називатися Воронове. Можливо першими пастухами біля цієї кошари були якісь із українців, що поселилися в Боровському в період, коли донські території по Дінцю заселяли вихідцями із Слобожанщини. Чому пізніше хутір почав називатися Вороново? Можливо, пастухи, які все літо були на пасовищі, загоряли до чорноти, до кольору воронячого крила. От і стали Вороновими. До речі, батько Клима Ворошилова походить з Воронового. Можливо, предок маршала теж тут «сено ворошил»?
Чи можливий був такий вихід із Боровського городка донських козаків в кінці XVII століття? Не можливий. Не існує жодного документального свідчення про існування цих селищ в матеріалах Булавинського повстання.

Хутори біля Кальміуської сакми на військово-топографічній карті 1861 р.

У той час поруч проходила татарська дорога з Криму у Московію — Кальміуська сакма. Боровський городок і виник для того, щоб контролювати прохід татар на переправі сакми через Донець. Не будуть же донські козаки зі своїми вівцями чи биками селитися при дорозі. Та їм і заборонялося займатися сільським господарством. Вони несли сторожову службу.

З процесом виникнення хуторів біля Боровського можна погодитись. Можливо, вихід на хутори приблизно так і відбувався. От тільки значно пізніше.

Перші назви хуторів утворилися від їх перших поселенців: Хохлов, Воронов, Занін, Метєлін (Метельніков), Пушкін, Сиротин (Єгоровський). В різних джерелах ХІХ століття саме такі прізвища фігурували у назві цих трьох хуторів.

Серед перших боровчан ще часів донецького козацтва, яких було вислано на каторжні роботи, такі прізвища не зустрічалися. Але не можна виключати, що комусь вдалося вціліти і утекти, потім повернутися до Боровського. Відомо, що Занін і Соложонкін, яких немає у списку висланих, після розгону повстання опинилися в Чугуєві. Могли й повернутися у Боровське.

Після поразки Булавінського повстання, підтриманого козаками Боровського, донцям було заборонено селитися на захід від Луганського городка (Станиця Луганська). Спершу цар Петро І заборонив тут селитись росіянам, які могли б підтримувати донців. А українці у той час у це прикордоння йшли неохоче, бо за Мазепи їм і на Гетьманщині жилось непогано. Тож через деякий час сюди почали переселяти однодворців – одну з категорій державних селян в Росії.

 Однодворці були нащадками служивих людей, які несли дозорну і сторожову службу на південних кордонах у XVI-XVII ст. Стан однодворців сформувався з російських дітей боярських (особливий розряд дітей боярських), стрільців, солдат, рейтарів, драгунів, копєйщиків, гармашів, городових козаків та збіднілих дворян. У колишні донські городки однодворців переселяли із-за Бєлгородської лінії — з Орловщини, Курщини, Воронежчини...

Після переселення було здійснено перепис. У списку 1719 року вже появилися прізвища усіх згаданих вище майбутніх перших засновників хуторів, окрім Метьолкіних. В переписі 1763 р. появилися Метальникови, чиє прізвище з часом трансформувалося у Метєльникови і Метьолкіни.

Ще довго однодворці не мали права відселятися на хутори, у них земля лишалась неподільною – «для казенных поселян земли межеваны были не в собственность и не каждому порознь, но вообще селениям». Поки казенна земля лишалася у розпорядженні поселення, а не окремих людей, ситуація змінитися не могла і ніяким боровчанам не лише влада, але й община не дозволили б відселитися на хутір, відрізавши частину спільної землі. В «Экономических примечаниях на Старобельский уезд 1804 г.» є Боровське, а цих хуторів ще немає.

Два хутори – Заніна і Воронова вперше появилися на карті 1829 року. Це нинішні Метьолкіне і Воронове. На десятиверстній «Спеціальній карті Західної частини Російської імперії», на листі, віддрукованому у 1842 р., бачимо хутор Хохлов з позначкою, що у ньому від 5 до 20 дворів, та Мєтєлін і Сиротин, з кількістю дворів до 5. Карти вказують на те, що Сиротин появився останнім із цих трьох.

У книзі «Харьковская губерния. Список населенных мест по сведениям 1864 года» вказано і попередні назви тогочасних поселень та кількість дворів і жителів у них. Хутір Воронов мав першу назву Хохлов, у ньому було 23 двора, в яких проживало 202 чоловічі і жіночі душі. Хутір Метьолкін раніше називали Метєльников і Пушкін, у ньому в 17 дворах проживало 134 душі. А в Сиротиному, який починався як Єгоровський, було 15 дворів і 144 жителя. Але всі ці хутори ще лишаються казенними, не приватними. Колишня однодворська земля все ще лишається державною. Ця інформація в книзі подається так, наприклад: «Сиротин (Егоровский), хут. каз. при оз. Калишневатом». Дехто сприймає це «хут. каз.» як «хутор казачий». Можливо, звідси і пішла думка про те, що жителі цих селищ — нащадки донських козаків.

Можу припустити, що «старожили» колишнього Боровського городка, до якого переселили однодворців, поселилися не разом з новими поселенцями, а окремо. Хтось із українців, які заселяли цю місцевість після виселення звідси донських козаків, поселився не на згарищі городка, а трохи далі, на місці сучасного Воронового. Через українське походження його прозвали Хохловим. Колишній боровчанин Занін вже став драгуном і повернувся у Боровське, але теж поселився в стороні від однодворців. Так виник хутір Занін, який через певний час став Метьолкіним. Це лише моє припущення. Буде більше знань, появляться і нові версії.

Поки що можемо твердо говорити, що селища Воронове, Метьолкіне і Сиротине виникли у ХІХ столітті і їх жителі не є нащадками донських козаків.