17 жовтня — день народження Йосипа Курлата

17 жовтня — день народження Йосипа Курлата

Сєверодонецьк не відзначається пам’яттю до особистостей, які будували місто, формували його культурне середовище. Ми практично нічого не знаємо про керівників періоду Лисхимстрою і небагато – про керівників будівельних організацій і хімкомбінату післявоєнних часів. Уже не пам’ятаємо ініціаторів озеленення міста Б. Пінського і А. Шума. Про скульптора В. Пухальського, який формував образ міста 50-60-х років минулого століття, дякуючи Тетяні Забірко, лишилася книжечка «Он украшал Северодонецк». А от зразків його творчості майже не лишилося. Як відходять у минуле і мозаїки, вітражі, барельєфи художників, що прикрашали Сєверодонецьк 1960-70-х років. А з їх творами відходить і пам’ять про них.

Сьогодні — день народження поета Йосипа Курлата, який формував духовну ауру міста. Поета немає вже 21 рік. За цей час підросло покоління молодих людей, які його не знають. В останні роки місто приросло мешканцями, які про Курлата, можливо, і не чули. Подумав, що в день народження Йосипа Борисовича варто нагадати про нього хоча б окремими фактами його біографії. Він вартий того, щоб його пам’ятали у місті, в якому він активно жив і творив 35 років.

1. Народився Йосип Курлат у Маріуполі 17 жовтня 1927 р. Батько Олексій Михайлов був секретарем Гришинського (тепер Покровськ) горкому партії. Мати Ярушникова Римма Олександрівна, якій при хрещенні піп дав ім’я Рахіль, родом з глухого села на Вологодчині. Вона працювала інструктором у тому ж горкомі під керівництвом Михайлова. Батьки розійшлися, коли ще Йосип не встиг народитися, і мати виїхала у Маріуполь. Там народився Йосип, якого у 1930 році всиновив Борис Мойсеєвич Курлат. Сім’я переїхала в Луганськ. Там йому виправили документи, ніби він народився у Луганську, щоб сховати зв’язок з Михайловим, якого розстріляли як «ворога народу».

Сімнадцятирічний курсант Алма-Атинського стрілецько-кулеметного училища Йосип Курлат2. У 1941 р. вітчим пішов на війну, а він з матір’ю евакуювалися в Середню Азію, де закінчив семирічку, вчився в артилерійській і військово-морській спецшколах, ремісничому училищі зв’язку і добровільно запросився до армії. Закінчив Алма-Атинське стрілецько-кулеметне училище. Кілька місяців пробув у фронтовому резерві, у званні гвардії молодшого лейтенанта отримав взвод у травні, але війна скінчилася. Повоювати встиг лише в лісах на півночі Праги з власівцями, які пробивалися до американців. Нагороджений медаллю «За победу над Германией». Демобілізувався в листопаді 1946 і повернувся у Луганськ.

3. Після закінчення вечірньої школи-десятирічки здобував вищу освіту у Харківському інституті іноземних мов. У 1950 р. після смерті вітчима перевівся на заочне відділення і працював у Луганську вчителем англійської мови. У 1955, коли Курлат вступив до Літературного інституту імені Горького в Москві, йому було вже 28 років. За його плечима були і армія, і війна. Встиг попрацювати учнем слюсаря на паровозобудівному заводі, і піонервожатим, інструктором міськкому комсомолу в Чернівцях, закінчив Харківський інститут іноземних мов, попрацював учителем англійської мови, бетонувальником на будівництві Каховської ГЕС, журналістом...

Більшість тогочасних студентів Літінституту були молодшими – Б. Ахмадуліній і Ю. Моріц було по 18 років, Є. Євтушенку і Р. Рождественському по 23, Л. Костенко – 26 ...

Студенти-першокурсники після ХХ зʼїзду КПРС відчули подих «хрущовської відлиги» і вже почали задавати питання, які неможливі були до того, а особливо за життя Й. Сталіна. А старший за віком Курлат «провокував» викладачів подібними питаннями: «Чому нам забороняють читати Троцького? Чому в Радянському Союзі відучують солдата думати?». Він організовував збір підписів під петицією, яка вимагала будівництва гуртожитку для студентів. З питаннями про ситуацію в країні Курлат навіть написав листа самому Микиті Хрущову. Директор Літінституту І. Серьогін взявся за боротьбу з «антирадянщиною» студентів. На партзборах 25 вересня 1957 р. він згадував і Курлата: «Нам казали “не вішайте ярликів на Курлата”, поговоріть з ним, він виправиться, ми поговорили, а він знущався над нами і продовжував свої мерзенні справи на 2-му курсі, розклав курс».

Курлату довелося перевестися на заочне відділення і виїхати у Донецьк. У своєму автобіографічному романі «Казнить нельзя помиловать» він писав: «З Літінституту (декого і з комсомолу теж) скоро були виключені і Белла, і Юнна, і Євтушенко, і Панкратов, і Харабаров. Але всі вони лишилися в столиці (поїхала лише на короткий час Юнна Моріц, але тут же повернулася), за них заступалися то Спілка Письменників, то ЦК ВЛКСМ, то навіть Центральний Комітет партії (!), то окремі авторитетні письменники... Я ж, виїхавши з Москви у провінцію, лишився один на один із жорстокою системою, яка вже перемолола не один десяток великих і яскравих письменників».

4. У редакції донецької газети «Комсомолец Донбасса» Курлату одразу запропонували місце літературного співробітника у відділі по роботі з листами. Тут сформувалося обласне літературне об’єднання «Обрій». Курлат згадував: «В редакції “Комсомольца Донбасса” до мене майже щодня приходили молоді поети – і росіяни, і українці. Само собою виникло літературне об'єднання. Українських хлопців було значно більше, і вони, на мій погляд, були більш талановиті, ніж росіяни, тому я і назву для нього запропонував українську. На одному із занять ми читали вголос книгу віршів Леоніда Завальнюка “Вслед за отступающим горизонтом”. Як назва “Горизонт” здалося банальним і трафаретним, а “Обрій” – гарно звучало і сподобалося всім».

До «українських хлопців» належали переважно студенти Сталінського педінституту, який згодом став Донецьким: Василь Стус, Олег Орач, Володимир Міщенко, Борис Дорошенко, Анатолій Лазоренко, Василь Захарченко, Іван Білий та інші. «Більшістю» вони були у літоб'єднанні при газеті. Коли ж було створено обласний клуб «Обрій» при Спілці письменників, то там вони розчинилися в переважній більшості російськомовних молодих літераторів. А за всіма ними наглядали «літератори в цивільному» із КДБ.

Українські хлопці

«Українські хлопці» з Донецького педінституту, члени Донецького літоб’єднання «Обрій»,
яким керував Й. Курлат: Василь Захарченко, Василь Стус, Анатолій Кулик, Олег Орач,
Василь Голобородько, Володимир Міщенко

5. У 1965 році в Сєверодонецьку створюють міську газету «Комуністичний шлях», куди запросили працювати Курлата. За 35 років активної діяльності Й. Курлата у Сєверодонецьку всіх справ, генератором і організатором яких він був, не зможе назвати жодна людина, бо щороку їх було десятки: фестивалі робочої поезії, щорічні літературні фестивалі і премії імені Бориса Горбатова і Василя Стуса; фестивалі дитячої поезії, які стали всеукраїнськими. А ще літературні студії для дітей і дорослих «Искорка», «Джерельце», «Ровесник», «Обрій», факультет літератури і мистецтв при Народному університеті ПК хіміків, літературна гімназія імені П. Тичини, гуртки юних кореспондентів, літературне кафе при Товаристві книголюбів. Окрема історія – «Дитячо-юнацький видавничий Дім «Надія України» всередині важких 1990-х років, який видавав дитячі газети «Калейдоскоп», «Божья коровка», «Дударик» та «Світанок». А ще клопітка праця по виданню книжечок місцевих авторів, публікації їх творів у періодичних виданнях, організація «Літературної сторінки» у місцевій газеті. Він був головним редактором літературно-художнього альманаху «Мрія», випуски якого стали знаменними подіями в культурному житті нашого міста. Не забудемо і сотні творчих зустрічей у бібліотеках, школах, трудових колективах. Завдяки йому сєверодончани мали можливість поспілкуватися з відомими письменниками Є. Євтушенко, М. Вінграновським, В. Титовим, Л. Талаєм, Г. Гордасевич...

6. Перша збірка поезій Курлата вийшла у 1956 році. Відтоді в різних видавництвах Москви, Києва, Донецька та інших вийшло понад 40 поетичних книжок загальним тиражем понад два мільйони екземплярів. Більшість була призначена для дітей, через що за ним закріпилося кліше «дитячий поет». Однак у його доробку були і поетичні переклади з інших мов, і збірки глибокої філософської лірики... У поета Йосипа Борисовича Курлата крім віршів була й чудова проза. Перша повість «Песнь о черном камне» побачила світ у 1960 р. в Ленінградському журналі для піонерів «Искорка» (№№ 10 і 11). Повість «Шість провокацій» Твардовський з передмовою Шаламова мав надрукувати свого часу в «Новом мире». Але не трапилось. Час був такий. Він був надрукований вже значно пізніше, в перебудовні роки, в журналі «Донбас». Мемуарний роман «Казнить Нельзя Помиловать» саме про той час, час 50-60-х років. Цей роман належить до найбільш цікавих із всього мною колись читаного. Але він був надрукований лише тиражем 1000 штук у Сєверодонецькому альманасі «Мрія» (№1, 1999; №2, 2000). Сподіваюсь, що прийде такий час, коли роман вийде книгою.

7. На непростому життєвому шляху Курлата в різні часи зустрічалися ті, хто його підтримував чи учив майстерності і життю, відомі письменники і поети: Микола Руденко, Павло Тичина, Микола Ушаков, Леонід Первомайський, Леонід Вишеславський, Корній Чуковський, Марк Соболь, Ілля Сельвінський, Ярослав Смєляков, Михайло Луконін... В Літінституті навчався разом з Євгеном Євтушенко, Белою Ахмадуліною, Юнною Моріц, Миколою Анциферовим, Робертом Рождественським, Ліною Костенко... А в Донецьку і Сєверодонецьку вже Йосип Борисович передавав естафету новим поколінням творчих людей. Нинішні сєверодончани живуть у тій духовній творчій аурі, до створення якої долучився і Йосип Курлат.

Багато сєверодончан формувалися під впливом розумних, добрих, симпатичних героїв, а головне, від спілкування із самим поетом, який ніс у собі заряд справедливості, чесності і доброти. У Сєверодонецьку зараз багато людей вважають себе учнями Курлата і називають його Учителем. Саме так – з великої літери.

Тож недаремно Сєверодонецька бібліотека для юнацтва носить ім’я поета Йосипа Курлата.

 Лист лист 2 

Вірш, написаний Курлатом, у журналістському блокноті під час першого відвідування Сєверодонецька

Для Сєверодонецьк-online

Комментарии для сайта Cackle