Коментар до заяви щодо перейменування Сєвєродонецька

Сєверодончан не лишив байдужими текст виступу по радіо Уповноваженого із захисту державної мови Тараса Креміня. Він повідомив, що підписав звернення до керівників місцевих органів державної влади з проханням привести у відповідність до правопису, стандартів державної мови та вимог статті 41 Закону назви населених пунктів. У ньому йдеться, що географічні назви, а також назви скверів, бульварів, вулиць, провулків, узвозів, проїздів, проспектів, площ, майданів, набережних, мостів та інших об’єктів топоніміки населених пунктів виконуються державною мовою. І навів приклади назв населених пунктів, які носять російськомовний характер та не відповідають правилам і нормам українського правопису. Серед них і Сєвєродонецьк.

Звісно, сєверодончани не лишилися байдужими, почалися обговорення заяви і навіть збір підписів під петицією проти перейменування. «Северодонецк-онлайн» звернулося до краєзнавця Сергія Каленюка, який досліджував топонімічну історію Сєверодонецька, з проханням прокоментувати цю ситуацію. Нижче подаємо його коментар.

У надрукованому тексті Уповноваженого із захисту державної мови Тараса Креміня, розтиражованого журналістами, очевидно, виявилася помилка. Він сказав, що «Багато з них мали прекрасні історичні назви, як Сіверськодонецьк, Гарбузинка чи Богопіль та були несправедливо перейменовані за часів комуністичної влади». А в друкованому тексті назву міста написали як Сіверський Донець. Звісно, так місто ніколи не називалося, і це викликало здивування сєверодончан.

До мене звертаються журналісти і знайомі сєверодончани за коментарями.

Як краєзнавець і член Національної спілки краєзнавців України, я вже 45 років вивчаю досить непросту історію походження назви міста. Ще, коли у 1976 році я приїхав у Сєверодонецьк, то здивувався, що місто називають по-різному. А в одній з енциклопедій стаття про місто називалася так: «Сєверодонецьк (Сіверськодонецьк, Північнодонецьк). На вибір, кому як подобається. На табличці біля мосту було написано назву річки – «Сіверський Донець». От і виникло питання – назва міста походить від назви річки чи від півночі Донбасу, «колискою» якого вважався Лисичанськ?

За цей час я чимало дізнався про історію походження назви міста. І не раз писав про це. Хто ще не знає її, а хоче знати, може ознайомитися з Топонімічною історією Сєверодонецька. Був реальний варіант назви Світлоград, до якого схилялася більшість тогочасних мешканців селища. Чому не Світлоград, а Сєверодонецьк теж писав. Хто бажає знати, прочитає. Не буду повторюватися.

Тут лише скажу свою думку про звернення Тараса Креміня.

 Я особисто цілком підтримую позицію Уповноваженого із захисту державної мови в його теоретичній частині звернення щодо виконання «мовного закону», зокрема і щодо написання топонімів російського походження. Він каже, «громадяни скаржаться, що назви низки населених пунктів носять російськомовний характер та не відповідають правилам і нормам українського правопису».

Повністю згоден з цим. Закони треба виконувати і назви писати у відповідності з українським правописом.
В Україні є вісім назв населених пунктів із російською основою «Север». У семи випадках українською назви пишуться через Сєвер-, і лише Сєверодонець влада пише через Сєвєр-. Припустимо, колись в результаті чергової адміністративної реформи Сєверодонецьк стане центром області, куди увійдуть і селища Сєверне та Сєверо-Гундорівське. І буде селище СєвЕрне СєвЄродонецької області. Це правильно? Неправильно. Обидва населених пункти українські, тож і писатися мають за однаковими правилами.

Назви населених пунктів України з основою «Север» у довіднику
адміністративно-територіального устрою України 2012 року

Топонім — не лише географічний об’єкт, а й історичний. У ньому відображено історію населеного пункту. І філологічний, бо топонім має бути записаний правильно українською мовою, не дивлячись на те, від якої мови він походить. Ми ж Ізюм не будемо перекладати на українську як Родзинка?

Назви не слід бехпідставно міняти в угоду політичному чи якомусь іншому ситуативному моменту. Назва — ще й адміністративний об’єкт. Це незручно звикати до нових назв, і це часто буває затратно. Але, якщо змінився правопис, то слід вносити правку у відповідності з новими правилами. Наприклад, замість І чи Є у слові почали вживати И чи Е, або замість Г за новим правописом слід писати Ґ. Тоді у написання внести правку. Тільки має бути певний порядок. Про подібні правки мають бути якісь повідомлення, реєстрація.

Наведу цікавий приклад із назвою нашого міста. Уповноважений правильно казав, що назва змінювалася в радянські часи. І навіть не раз. Тільки ні Сіверським Дінцем, ні Сіверськодонецьком вона ніколи не була.

До 1938 року це було робітниче селище, по суті — будівництво, яке так і називали російською мовою «Лисхимстрой»— скорочення від «Лисичанское химическое строительство». Лисичанський хімкомбінат будувався під командою з Москви, патронував Наркомважпром. Зрозуміло, що усі документи з Москви йшли російською мовою. Планувалося, що по завершенні будівництва, хіміки житимуть в Лисичанську, тому це було просто робітниче селище на період будівництва об’єкта.

Проєктування хімкомбінату затримувалося, а селище приростало будинками. У 1938 році стало зрозуміло, що соціалістичного міста хіміків у Лисичанську не буде, і майбутні хіміки житимуть у Лисхімстрої.

Президія Верховної Ради УРСР 28 жовтня 1938 року видає указ, яким відносить робітниче селище ЛисхЕмстрой до категорії селищ міського типу.
В указі 1950 році: «Задовольнити клопотання радянських та партійних організацій Ворошиловградської області про перейменування селища міського типу ЛисхІмстрой Лисичанського району з присвоєнням йому найменування Сєвєродонецьк».

Звернули увагу на букви в похідному від «хімія»? Спочатку офіційна назва селища українською мовою писалася через Е, а в 1950 році — через І.
Якщо чітко слідувати закону, то якийсь Лисхімстрой перейменували у Сєвєродонецьк, бо перейменування Лисхемстроя в Лисхімстрой не було.

ЛисхЕмстрой на місці будівництва лишився забутим, його ніхто не перейменовував. Можна казати, що сьогодні поселення, яке розташовано на цьому місці, називається Лисхемстрой. Ось такий казус-парадокс. А по суті, помінявся правопис, слово хЕмія почали писати хІмія. Змінився правопис, значить і в назві відбулася зміна. Лисхемстрой записали як Лисхімстрой без усякого перейменування — внесли правку у написання.

У 1958 році, коли селище СєвЄродонецьк відносили до категорії міст районного підпорядкування, то назву міста написали СєвЕродонецьк. Мовчки виправили правописну помилку — записали у відповідності з мовними нормами. Знову ж таки перейменування не відбувалося, внесли правку у написання. Але після цього хтось писав Сєвєро-, а хтось Сєверо-. А в кінці 1960-х років, коли російською мовою річку «Северный Донец» почали писати «Северский Донец», і почали забувати, що в основі назви не від річка, а «північ Донецького краю», що дало назву «СевероДонецкой ГРЭС», почався «разгул демократии» в написанні назви міста — писали хто як хотів.

Потрібно було зупинитися на якомусь із варіантів. І в 2008 р. Луганська обласна рада ніби-то прийняла рішення про внесення зміни в довідник «Українська РСР. Адміністративно-територіальний устрій» (Київ, 1987 рік), де сказано «замість найменування міста “Сєверодонецьк” записати “Сєвєродонецьк”, замість назви міськради “Сєверодонецька” записати “Сєвєродонецька”». Але ж це було лише рішення обласної ради внести зміни у недіючий довідник неіснуючої Української РСР. Без рішення Верховної Ради міська влада почала писати “Сєвєродонецьк”. Однак, викликає підозру сумнівність такого рішення, бо воно прийнято 11.04.2008 і в той же день 11.04.2008 опубліковано у «Відомостях ВРУ», що неможливо. Крім того, з настанням незалежності, в Україні усі подібні довідники було замінено нормативно-правовим актом ДК 014-97 «Державний класифікатор об’єктів адміністративно-територіального устрою України», у другому томі якого під номером 44 120 залишалося місто СєвЕродонецьк.

У моєму паспорті в штампі написано Сєверодонецьк,
а паспортистка вписала Сєвєродонецьк

Повернуся тепер до Уповноваженого із захисту державної мови. На сто відсотків згоден з його теоретичним посилом щодо Конституції і закону, і щодо статті 41 «мовного закону»:

1. Географічні назви, а також назви скверів, бульварів, вулиць, провулків, узвозів, проїздів, проспектів, площ, майданів, набережних, мостів та інших об’єктів топоніміки населених пунктів виконуються державною мовою.

Тільки закон ми з Кремінем трактуємо по різному. Схоже, він вважає, що слід перекладати топоніми російськомовного походження, наприклад такі як: Южноукраїнськ, Южне, Спокойствіє, Луч, Первомайськ...

А я вважаю, що не треба. Адже у нас є Закон України «Про географічні назви». А до нього є Правила написання українських географічних назв на картах та в інших виданнях, які зареєстровані в Мінюсті 13.08.2014. У цих правилах все є, все написано. Назви не слід перекладати на українську мову, їх треба писати у відповідності з нормами української мови.

Зокрема пункт 3.4 Географічні назви російського походження не перекладаються, а передаються українською мовою за нормами і правилами українського правопису, наприклад:

Лечебное – Лічебне,
Северное – Сєверне,
Приятное Свидание – Приятне Свідання,
Советский – Совєтський,
Угловое – Углове,
Южное – Южне,
Оползневое – Оползневе,
Южноукраинск – Южноукраїнськ,
Прудовое – Прудове.

Тут є і приклади із Сєверним, Южним і Южноукраїнськом, про які згадував Кремінь.

Якщо взятися перекладати назви російськомовного походження, то ми далеко можемо зайти, а особливо у Донбасі. Ріка Красна тепер буде Червона? Краснянка — Червонянка, Красноріченськ — Червоноріченськ? Новгородське недавно стало Нью-Йорком. Перейменовувати в Нове Місто не будемо? Напевно, ні, воно ж не російськомовне. Можна й залишити. А Новопсков якось російським духом попахує. Може замінити на Новопсків? Ні, краще не чіпати.

Привести назву у відповідність до вимог Правил написання українських географічних назв на картах та в інших виданнях, затверджених Наказом Міністерства аграрної політики України 29 липня 2014 року № 282, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 13 серпня 2014 року за № 957/25734 Верховна Рада може і без згоди місцевого самоврядування. І має це зробити.

Якщо ж сєверодончани скажуть, що не хочемо Сєверодонецьк, а хочемо Північнодонецьк чи Світлоград, то ВР може розглянути звернення і прийняти відповідне рішення.

Думаю, що тільки так.