Олена Нехаєва: Очі бояться — руки роблять

“Фотопрактика по всій Україні та закордоном” - на сьогодні вже бренд, і не тільки проєкт, а й однойменна громадська організація, яка працює в Сєвєродонецьку. А все починалося у 2016 році з невеличкого гуртка “Цифрова фотографія”, який очолила Олена Нехаєва. На сьогодні це шістнадцять поїздок Україні, три поїздки за рубіж, п'ять яскравих фотовиставок.
Про те, як цікава ідея стала реальністю, у нашому матеріалі.

П'ять років тому, тоді керівниця гуртка "Цифрова фотографія" Сєвєродонецького дитяче-юнацького комплексу "Юність", Олена Нехаєва розробила авторський проєкт "Фотопрактика по всій Україні", мета якого навчити дітей фотографувати, а також дати змогу дітям, які засвоюють практику фотомистецтва самим стати свідками та передати у фотографії образ гостинного, багатогранного, щасливого світу.
"Ця ідея була як мотивація, щоб зацікавити дітей, - згадує Олена, - Кожен учитель, викладач шукає свою якусь мотивацію для того, щоб зацікавити дітей. І мені прийшла така ідея, а чому нам не зробити фотопрактику не в нашому регіоні, а в інших регіонах. Я люблю свій регіон, люблю Луганщину, але для фотопрактики в тому місці, де ми живемо, ми все сфотографували. Ми вже переходили всі вулички. І для того, щоб поповнити внутрішній світ дитини, і для того, щоб їх розвивати одного Сєвєродонецька стало мало. Ми хотіли вийти за межі цього регіону. Крім того, хотілося, щоб разом з фотографією діти отримували розвиток".

У партнерстві з місцевими органами державної влади та місцевого самоврядування, Олені Михайлівні вдалося організувати поїздки для дітей, та за підтримки інших зацікавлених осіб організовувались перебування вихованців та вихованок у різних містах селах селищах України. Діти могли ознайомитися з історичними та культурними пам'ятками, зустрічатися з цікавими людьми, та відтворювати у своїх світлинах.
"З одного боку, діти освоюють фотографію, як можливу майбутню професію. З іншого боку, коли дитина приїжджає в інший регіон України, вона краще дізнається про Україну, вона пропускає через себе, свою свідомість, свої емоції. У нього вже мислення не таке, як у однолітків, які не знають куди себе діти. І я зрозуміла, що це потрібно не лише дітям, а й їхнім батькам, і інтерес до такого навчання далі прогресує. І ось це мене далі штовхало, - ділиться Олена, - Коли я приїжджала до інших міст, я розуміла, що ця ідея не тільки мені подобається, вона ще подобається і людям, які очолюють міста, бо, де б я не була, мене підтримали всі мери міст. І, крім цього, вони давали платформу: це безкоштовне харчування, безкоштовне проживання, і всі види місць, які в них є, і профільних фахівців та фахівчинь, що пов'язано з культурою, зі спортом, нам показували в кожному місті. Яка там освіта у них, як із дітками працюють. І в наших дітей уже було розуміння, що добре, щось погано, вони вже навіть могли дати оцінку нашому місту Сєвєродонецьку".

Учні проєкту "Фотомагія"

Проєкт з кожним роком набирав популярності, як у Северодонецьку, так і в інших містах України, куди студію “Фотомагія” запрошували міські голови. Так, за чотири роки проєкту було організовано 16 поїздок у міста України: Миргород, Полтава, Дніпро, Львів, Шевченківський гай, Херсон, Маріуполь, Нові Санжари, Решетілівка, Мукачево, Черкаси, Вишгород, Київ, Бар, Сторожинець, Краснорівське.
Після повернення дітей у місто Северодонецьк організовувалась фотовиставка за результатами поїздки, на якій усі бажаючі мали змогу побачити дитячі світлини.
"Щодо виставок, то ми спочатку взяли дуже високу планку. У нас фотографії на полотнах у великому форматі, і це дуже дорого коштує, - розповідає Олена, - Ми провели виставки Полтави, Парижа, Мукачевого, Львова, Музею Пирогова. Наразі, планується виставку саме з Каппадокії".

Мотивацією для майбутніх фотографів та фотографок, активістів та активісток стала поїздка у Францію, на Всесвітню фотовиставку в Парижі “Paris Photo”. У цій виставці беруть участь більш 30 країн світу, крім того, це найбільший у світі ярмарок фотографії.
"Ця виставка, яка проходить у листопаді щороку, саме у Парижі, де збираються за 3 дні багато людей, близько шістдесяти тисяч. Люди з'їжджаються з усього світу. І саме ті люди, які цікавляться фотомистецтвом. І тренди цієї фотовиставки вже дають відлуння у світі, у всьому, що пов'язано з фотографіями. Який напрямок у тренді, яка подача фотографії. Ну і зрозуміло, що коли ми побували на виставці, подивилися, чим дихають якісь сучасні фотографії, та скільки коштують вироби фотомистецтва. Всі ці відповіді ми отримали там, на фотовиставці. Крім цього, ми пішки обійшли весь Париж, приготували документи для мера Парижа, і віддали їй документи. І після приїзду до Сєвєродонецька, ми з нею вели переговори, щоб поїхати вже великою командою, правда потім були проблеми в Парижі, потім коронавірус, і поки що цю ідею довелося відкласти".

На виставці в Парижі

Ці поїздки змінили дітей. Вони почали цікавитися не тільки фотографією, дивилися, як розвиваються інші регіони, захотіли щось змінювати у своєму місті та регіоні. У 2019 році найактивніші випускниці та випускник гуртку "Цифрова фотографія” Олександра Ганускова, Тетяна Гречишкина та Ярослав Тур на чолі з Оленою Нехаєвою заснували громадську організацію “Фотопрактика по всій Україні і за кордоном". Наразі організація об'єднала активних жінок чоловіків та молодь, що цікавляться цифровою фотографією та розділяють цілі організації, та реалізують проєкти культурної та соціальної спрямованості.

"Спочатку це була школа фотографії, потім вони переросли в такий майданчик для активістів та активісток. Вони приїжджали та на власні очі бачили, як розвиваються інші регіони України. Це як дорослі люди їздять за обміном досвідом, а у нас виходить, з метою фотопрактики ми й вчимося фотографувати, і у них уже своя свідомість формується на підставі побаченого, що діти хочуть покращити і розуміють, що це працює, — ділиться Олена, - То ми після повернення в Сєвєродонецьк вирішили зроби проект "Небезпечні місця міста Сєвєродонецька". Малися на увазі місця, де діти та молодь проводять своє дозвілля. Ми провели серед батьків соціальні опитування, плюс ще самі проїхалися всім містом, де виявили проблеми: від дитячих майданчиків до різних занедбаних місць. Все у нас було зафіксовано на фотографііях. У нас було заявлено за проектом, на який нам виділила міжнародна організація гроші, 50 небезпечних місць. Нам допомагали поліція, МНС-служби. Разом із нами вони ходили, давали нам на допомогу транспорт, охорону. І вийшов такий журнал. Він так і називається "Небезпечні місця міста Сєвєродонецька". Була презентація цього журналу. Ми роздали його до всіх інстанцій нашого міста, щоб кожен знав, куди можна чи не можна відпускати дітей. Ми писали листи до адміністрації міста, щоб нам дали пояснення. Ось, наприклад, у нас у Сєвєродонецьку був великий стадіон. Він стоїть, там ліс виріс на рівні цього стадіону. Діти запитують, навіщо на такому красивому місці росте ліс, якби ми могли там рости. А нам розвиватися нема де. Ми все це зняли у наших фотографіях, які відобразили у цьому журналі. У нас на презентації були люди з ВЦА Сєвєродонецька, журнали їм були передані, і зараз можна помітити, що саме у тих місцях, на які ми вказували, зараз йдуть реконструкції. Може, це збіг, ну як нашим дітям хочеться вірити, що це саме вплинув наш журнал".

Так активісти та активістки організації почали готувати проєкти, зараз реалізують вже другий проєкт « Що я бачу за вікном» за програмою малих грантів, яка адмініструється ІСАР Єднання в межах Програми ООН із відновлення та розбудови миру за фінансової підтримки Європейського Союзу. В межах проєкту планується створити соціальний фотожурнал «Що я бачу за вікном».
Ідея проєкту народилася під час роботи над створенням фотопортретів.
“Ми хочемо надати можливість дітям висловити свої найзаповітніші мрії й бажання через світлини, - розповідає Олена, - Інколи буває важко насмілитися й розповісти про себе, тому так хочеться допомогти, в першу чергу, дітям, які живуть у школі-інтернаті, в прийомних родинах, розкрити себе, знайти нових друзів, підтримку. А от і перша наша «ластівочка» - Амалія. Дівчина мріє стати модельєркою і робить на цьому шляху перші кроки: будь-який підручний матеріал стає в пригоді для створення капелюшків, суконь, іграшок навіть екозон! Підтримайте наш проект, щоб якомога більше дитячих мрій могли втілитися”.
Завдяки проєкту громадські діячі та діячки закупили обладнання для навчання, щоб рухатися і надалі розвивати соціальний напрямок. Зараз в організації займаються діти з багатодітних сімей, діти-сироти та люди з інвалідністю, як діти, так і дорослі.
"Ми все це робимо на базі громадської організації, - розповідає Олена, - Організація у нас не є прибутковою. Навчання у нас йде п'ятдесят на п'ятдесят. Ми розвиваємо свою організацію за рахунок батьків або дорослих, які можуть сплатити за навчання, а 50% це у нас діти-сироти, це багатодітні, люди з інвалідністю, вони займаються безкоштовно. Таким чином, ми купуємо та докуповуємо обладнання, щоб далі розкривати потенціал та навчати саме охочих. І в той же час у нас розвивається і соціальний напрямок. У нас зараз не лише Сєверодонецька, а й із Лисичанська".

Задача громадської організації сьогодні — навчання всіх, хто хоче займатися фотографією. Адже випускники та випускниці гуртка “Цифрова фотографія” тепер вже стали молоддю, і розвивають свої навички з фотомистецтва та суміжних напрямів далі.
"Для когось це хобі, для когось — професія. Ось, наприклад, Ярослав Тур, для нього це вже як професія. Наші діти вже з дітей перетворилися на молодь. Наш майданчик зараз складається з дітей, які раніше навчалися. Хтось із них займається сайтами, розуміється на різних системах, у технічній частині фотоапаратів, комп'ютерів. Хтось виставляє фото на стокових сайтах, та заробляє гроші, тобто це хобі, яке додатково приносить гроші. Хтось може зробити фотосесію, зняти весілля, день народження, свято. І ми вже хочемо розвиватися далі. Це школа Photoshop та школа комп'ютерної грамотності. І ми не шукаємо спеціалістів, а в нас уже наші спеціалісти та спеціалістки. Це ті діти, які тут вже здобули освіту, у тому числі у ВНЗ у Сєвєродонецьку, плюс усі подорожі протягом п'яти років, теж вкладені. І зараз у дітей є така позиція - також викладати. І ці знання, які вони отримали, передавати далі".

Також у планах організації — продовжувати фотопрактику, та активніше спіпрацювати з різними країнами.
"Ми зараз листуємося з Міністерством культури в Україні для того, щоб вони нам дали лист підтримки, щоб ми могли виїжджати за кордон, - ділиться Олена, - Цього року ми вже побували у Туреччині, місто Каппадокія. І наша група була у захваті, бо екскурсії в цих місцях дуже дорогі, а ми скрізь побували. Ми були в Албанії, зустрічалися в адміністрації Саранта. Вони запропонували підписати з ними меморандум, щоб ми теж відобразили саме їхню культуру".

На запитання, як себе мотивувати робити стільки речей одночасно, вона каже, що мотивує себе сама, вважає що головне — поставити мету та іти до неї.
“Я постійно сама себе мотивую, сама собі ставлю за мету. Я зрозуміла, що ніхто замість мене нічого не вдіє. Я люблю, щоб довкола мене були позитивні люди, красу, чесність, порядність. І ось саме за тими принципами я формую себе, всім цим оточую себе. Просто я роблю усі справи. Ось, хочу щоб у мене був через тиждень гарний настрій, і вигадала поїздку якусь, або шоу., або фотосесії. Я запланувала, це я зробила. Моя улюблена цитата по життю "Очі бояться – руки роблять". Коли мені кажуть, що це неможливо, я завжди говорю, що це можливо. І я хочу всій Україні показати, що через мистецтво, через культуру можна робити добрі та корисні справи."