«Музей міста Сєвєродонецьк»

«Музей міста Сєвєродонецьк»

По Сєверодонецьку поширюються обнадійливі чутки, що дуже скоро у місті буде музей. Ці чутки навіть підкріплені розпорядженням керівника Сєвєродонецької міської військово-цивільної адміністрації № 2584 від 13 грудня 2021 р. Згідно розпорядження «комунальне підприємство “Комбінат шкільного харчування” реорганізовується шляхом перетворення в юридичну особу – комунальний заклад “Музей міста Сєвєродонецьк”».

Якщо сєверодончани хочуть, щоб у місті був музей, то треба тримати питання організації музею під громадським контролем. Адже подібних розпоряджень вже було багато, а музею й досі немає.

Нагадаю коротко про довгу історію питання.

Про музей в місті заговорили ще в 1960-і роки. Це були роки розквіту міста, коли приростав виробництвами хімкомбінат, навколо нього росли інші заводи і науково-проектні організації. Держава на розвиток міста гроші давала щедро. Тоді реально можна було б організувати музей.

Але тоді деякі керівники міста почали задаватися питанням, а навіщо музей у молодому місті, якому лише три десятки років? Місто ще без власної історії, для чого йому музей? Що у ньому зберігати і на якому матеріалі вести пропаганду? А в радянські часи без пропаганди нічого не відкривалося. Ніби логічне питання. Вирішили чекати, коли у місті появиться власна історія.

У 1970-1980-х роках вважалося, що досить Музею трудової слави хімкомбінату чи «Азоту» – містоутворюючого підприємства, біля якого виникло місто. Для посилення пропагандистської роботи можна організовувати окремі «музейчики» при освітніх закладах, де переважала тематика «бойової слави» і героїзму у Великій Вітчизняній війні.
В кінці 1980-х настала «гласность и перестройка». І народ вголос заговорив, вимагаючи музею. На прес-конференції першого секретаря міському партії Б. Микитона 6 квітня 1987 року було піднято це питання. У відповідь було сказано: «У місті давно вже виникла необхідність створення міського історико-краєзнавчого музею. Міський музей — це дуже важлива форма виховної роботи, а ми її не використовуємо». Він пообіцяв, що «у вересні буде остаточно розроблена програма організації музею у місті. Вона буде доведена до відома громадськості». Але ж питання з фінансуванням, приміщенням, кадрами не вирішувалося.

У міській газеті «Комуністичний шлях» друкувалися статті з вимогою створення історико-краєзнавчого музею. Особливо активним був знавець історії міста, журналіст Валентин Титаренко, який організував у 1989 році дискусію в газеті. Але міська влада холодно ставилась до цієї ідеї. Заступник голови міськвиконкому В. Полєщук вважав, що це питання «притягнуто за вуха», надумане редакцією, що місту досить і музею трудової слави виробничого обʼєднання "Азот”».
Головний архітектор міста А. Тюкало відповідав на дискусію тим, що він бачить краєзнавчий музей складовою частиною майбутнього грандіозного меморіального комплексу на площі Перемоги.

Дискусії не встигли вщухнути, як розпався Радянський Союз. У 1994 році міським головою уже в незалежній України було обрано В. Грицишина. Не дивлячись на надзвичайно важкі роки, дефіцит фінансування та вимоги зверху урізати соціальні програми і фінансування культурно-освітніх закладів, він все ж організував історико-краєзнавчий музей у приміщенні одного із закритих дитсадків. У штаті було дві одиниці — директор і художник, подружжя Анатолій і Катерина Малахови. Вони мали збирати матеріали і займатися ремонтом та оформленням приміщення. Щось таки вони назбирали, але облаштувати експозиції не вдалося. У 2011 році в газеті «Сєвєродонецькі вісті» розпочалася нова дискусія про музей і «мезозойську культуру». Тут вже газета критично віднеслась до процесу створення музею, висміюючи, що в молодому місті готують зали з експонатами часів кам'яного віку.

Етап збору експонатів продовжувався років сім, але музей перестав існувати, так і не відчинивши двері для відвідувачів. Експонати було передано в міський Центр дитячої і юнацької творчості, дещо власники забрали назад, дещо, напевно, пропало. Треба починати з початку.

У 2018 році було прийнято міську програму «Охорона об’єктів культурної спадщини міста Сєвєродонецька» на 2018-2019 роки. Програма передбачала пункт «Створити комунальний заклад “Музей міста Сєвєродонецька”».

Але ж за ці три роки уже утворено Сєвєродонецьку міську територіальну громаду. Виникає питання, чи передбачатиме статут «Музею міста Сєвєродонецьк» цю нову обставину? Що буде з цікавим музеєм у Смоляниновому? Напевно не слід відривати музей від усієї громади. Тут має бути представлена історія, етнографія, природа, геологія, література, мистецтво... краю, в межах території територіальної громади.

І край цей – не лише місто Сєверодонецьк, а й давнє Борівське, де запрацювала перша церква українського Донбасу. Це й Воєводівка, яку, схоже, заснував капітан Ізюмського полку Семен Чирков, що вважається одним з першовідкривачів вугілля у Донбасі. Щедрищеве, Лісна Дача, «солеваров леса» уздовж Дінця, де зараз Павлоград і Синецький – території, які колись належали певний час князю Потьомкіну і його соратникам. Сюди мають входити Сиротине, Метьолкіне, Воронове – уся територія від Борової до Боровського, через яку у XVI–XVIII століттях проходила Кальміуська сакма – давня дорога з Криму в Московію. Не забудемо і Новосиротине та Бакаї, поглинуті «Азотом». І неолітичні стоянки, відкриті археологами у Борівському і Павлограді. І, звичайно, висміяну журналісткою «мезозойську культуру» та інші геологічні пам'ятки. Флора, фауна, питання екології теж можуть бути представлені тут.

Недаремно ж колись територію майбутнього Сєверодонецька називали «Журавская пустошь». Цікавими для майбутніх поколінь сєверодончан можуть бути і вироби «Імпульсу», СПЗ, ДКБА, якщо вже навіть сьогоднішні школярі не мають уяви про логарифмічну лінійку, від якої до сучасних комп’ютерів пройшло лише півстоліття. А підприємства міста виробляли продукцію, про яку не варто забувати. Тут має бути представлена література і мистецтво наших краян. В ідеалі добре було б Галерею мистецтв помістити поруч, в одній будівлі. А в ній і конференц-зал з виставковою залою для проведення масових заходів, конференцій, презентацій, виставок. Але це все мрії, які колись можуть бути втілені.

Історія заснування цього «Музею міста Сєверодонецька» вже налічує 60 років. І ця історія показує, що починати слід з того, що визначити який музей має бути, і яким він має бути. І усвідомити, що для створення музею потрібен певний час на збір експонатів, облаштування приміщень, оформлення експозицій, і на підготовку кадрів. Знову можуть знайтися нетерплячі, які скажуть, що час іде, а музей не відкрив двері для відвідувачів, тож слід закрити його.
 

Для Сєверодонецьк-online

«Музей міста Сєвєродонецьк»
«Музей міста Сєвєродонецьк»
«Музей міста Сєвєродонецьк»
«Музей міста Сєвєродонецьк»
«Музей міста Сєвєродонецьк»
«Музей міста Сєвєродонецьк»
Комментарии для сайта Cackle