«Сподіваюся, що усі зрадники України «самоліквідуються». Як громадська діячка зі Щастя почала документувати воєнні злочини росії

Галина Калініна з Щастя на Луганщині - громадська діячка та активіста. До повномасштабного вторгнення росії втілювала в своєму місті соціальні проєкти, опікувалась безпритульними тваринами та допомагала відновлювати громаду після окупації 2014 року.

Після повномасштабного вторгнення росії виїхала на захід України, де займалась волонтерською діяльністю, проводила майстеркласи для дітей-переселенців.

Зараз разом з членами громадської спілки «Освітній дім прав людини» Галина документує воєнні злочини росіян.

З Щастя я виїхала 24 лютого, коли зрозуміла, якщо місто захватять окупанти, мені не жити. Як активістку, людину з проукраїнськими поглядами, мене одразу й «здали» доброзичливі сусіди. Знаю, що до мене додому приходили з обшуками. Але я встигла виїхати.

Галина Калініна на центральній площі Щастя. 16.02.2022

З подругою та її чоловіком ми виїхали автівкою до Києва. Там пробули три дні. Стали свідками жахливих обстрілів. Бачили, як вибухнула нафтобаза, як пускали ракети з літаків. Тому вирішили їхати далі, на захід України.

До Львова ми приїхали 3 березня, одразу зареєструвалися як ВПО, бо розуміли, що далі не поїдемо і треба якось налагоджувати життя тут. Ми не взяли з собою речі. У мене був ноутбук, який я боялась залишити, бо там багато інформації і фото, а також рюкзак з документами.

Нам сказали, що є волонтерський центр, де можна знайти собі якийсь одяг, бо була ще зима, холодно. Отже ми пішли туди та запропонували свою допомогу. Там було багато роботи і деякий час ми працювали в волонтерському центрі.

Нам запропонували написати проєкт та продовжити займатись громадською діяльністю, як робили це в Щасті. Ми вирішили проводити майстер-класи для дітей-переселенців. Отримали фінансування, закупили обладнання, домовились в з бібліотекою щодо приміщення.

Спочатку відвідувачів було небагато, але коли люди дізналися, що є такі майстер-класи з малювання, що проводяться безкоштовно, кожне заняття відвідували близько 30 дітей. Наприклад, ми три години малювали на воді. Було цікаво. Збільшили кількість занять до двох на тиждень. Домовились й з іншими бібліотеками.

Майстерклас у Львівській бібліотеці

Завдяки цим заняттям ми себе витягували з депресії, вони дозволяли відволіктись від того, що відбулося. Від думок, що ми далеко від дому, що довелось все кинути. Для мене це був дуже великий стрес. Я на самоті у Львові, діти під обстрілами у Харкові. Звісно, я сумувала за рідним містом, за роботою, яку встигли там зробити. Було багато планів, проєктів, які чекали на реалізацію.

Останній цікавий проєкт в Щасті – взаємодія з поліцією «Безпека в громаді». Думаю, що від нього вже нічого не залишилось. Ми закупали дорожні знаки, «лежачі поліцейські», купили розміточну машину, щоб зробити розмітку доріг в місті. Почали встановлювати камери на перехрестях та основних дорогах. Але все залишилось окупантам. Це дуже сумно. Не зрозуміло, скільки нам ще залишилось жити у віддаленні від дому.

Після Львову я переїхала у Чернігів до сестри. Близько місяця не могла себе знайти, не розуміла чим займатись. Але потім сталося диво.

У Чернігові є «Освітній дім прав людини». Це така громадська спілка, яка співпрацює з багатьма організаціями, проводить навчання, тренінги, багато заходів. У 2016 році я приїздила до них на навчання з документування прав людини в зоні проведення АТО. Потім у Щасті я займалась документуванням обстрілів «Луганської ТЕС».

Тож мені наприкінці вересня запропонували прийти до офісу громадської спілки. Ми поспілкувались, я дізналася про програму підтримки громадських активістів. Я подала резюме, склала заявку та потрапила в групу документаторів. Вона працює вже не перший місяць. В жовтні завершили роботу з документування обстрілів шкіл Чернігівської області.

Навчання в громадській спілці

Я записувала інтерв’ю саме в Чернігові, потім їздили в Новгород Сіверський, де від російських обстрілів було теж зруйновано дві школи. Цю інформацію ми систематизуємо з коаліціями «Україна 5-та ранку» та «Трибунал для путіна», які документують воєнні злочини росії. Всі зібрані нами факти та свідчення передають до архіву, який ведуть з 2014 року.

Документуванням я займаюсь лише кілька місяців, можна сказати, що навчаюсь. Це специфічна, не притаманна мені робота. Треба записувати відео-інтерв’ю, розповіді потерпілих, свідків. Багато своїх нюансів. Але мені довіряють, проєкт продовжується, тому я в найближчий час планую відвідати ще декілька сіл на Чернігівщині. Є громади, які були під окупацією, де багато свідків злочинів агресора.

Я дуже рада, що долучилася до цієї роботи, бо постійно була занурена в новини, постійно збирала крихти інформації про перебіг подій на Луганщині. А це не допомагало жити й радіти життю. А зараз я розумію, що займаюся корисною справою, живу, як то кажуть, одним днем, не планую нічого на місяці вперед. Просто живу, просто працюю, просто насолоджуюсь спілкуванням.

Я знову поринула в свою стихію, громадська діяльність допомогла позбутися відчаю, я здобула нові навички, наприклад, навчилась тактичній медицині. В мене з’явились нові друзі, знайомі. Вважаю, що мені дуже пощастило.

В Щасті я опікувалась безпритульними тваринами. Ми з громадою збирали гроші на стерилізацію, годували собак. У Щасті ми перед повномасштабним вторгненням росії уклали угоду з організацією та стерилізували понад 100 тварин. Деякі з них, чиповані, привиті та стерилізовані й досі там живуть.

Зараз немає можливості цим займатись, але я слідкую за тим, як це відбувається в Чернігові. Тут є дуже гарний проєкт, який би я хотіла втілити вдома, коли повернусь. Тут в рамках громадського бюджету безкоштовно стерилізують домашніх тварин, бо не всі можуть собі це дозволити, а потім викидають кошенят та щенят на вулицю. В Чернігові багато безпритульних собачок та кішок. Тут також виїхали багато містян, деякі залишили своїх тварин.

Я спілкуюся з деякими знайоми, які залишились в окупації в Щасті. Наскільки я зрозуміла, військові в місті зараз не базуються. Не знаю, наскільки це достовірно, але розповідали, що окупанти стоять на золоотвалі «Луганської ТЕС». Там підвищений рівень радіації, то хай базуються.

Люди живуть, чекають. Трохи потверезішали, бо якщо раніше 80% підтримували росію, то зараз, за розповідями, населення розподілилось навпіл. Але ті, хто зараз замішаний в колабораціонізмі, підтримують окупаційну владу, вони всі «на чемоданах» сидять. Їхати не хочуть, але все ж збираються, бо підозрюють, що коли російські військові відходитимуть, то підірвуть міст через Сіверський Донець. А ЗСУ колаборантам будуть не дуже раді.

Російський снаряд влучив у житловий будинок в Щасті. 25.02.2022

Чому той міст не підірвали українські військові 24-го лютого я не розумію, бо потім ним йшли колони танків до Сєвєродонецька. Взагалі в районі Щастя тоді залишились тільки батальйон «Луганськ-1» та 79-та бригада. Їх так обстрілювали, що дай боже там хоч хтось залишився живим.

Гатили й по місту, я знаю, що три будинки вигоріли, багато зруйнованих. А в нас були відновлені дитячі садочки, школи, всі дахи поремонтували, всі вікна замінили. Тільки но відкрили новий ЦНАП, завезли туди меблі та обладнання. І зараз на цій техніці від ПРООН «орки» й працюють.

Мені дуже прикро за людей, які пішли на співпрацю з окупантами. Директорка нашої школи Щеголькова – колаборантка. Завідувачка міської бібліотеки здала усі наші українські книжки, які ми купували для дітей, і сказала, що це «нацистська макулатура». Наш головний лікар на відео розповів, що міську лікарню не ремонтували років з 30.

Хоча в минулому році відремонтували терапію, дитяче відділення, реєстратуру та багато іншого. Завезли нову сучасну медичну апаратуру. А зараз окупанти «піаряться» на цьому, розповідають, що зробили утеплення лікарні, яке насправді було виконано за проєктом України.

Зі щастинських шкіл повивозили обладнання для Нової української школи: парти, інтерактивні дошки, проектори, комп’ютери. Тішить, що багатьом вчителям вдалося виїхати на безпечну територію України. Зараз вони продовжують навчати дітей дистанційно за українською програмою, але решта працюють на окупантів. Тому, я вважаю, що після звільнення тих вчителів не можна пускати до дітей.

Про те, що від директорів шкіл та вчителів залежить патріотичне навчання ми казали ще після 2014 року. Але вони тоді залишились на своїх посадах. Та й в нашій військово-цивільній адміністрації залишались працювати усі зрадники, що в 2014 році здали Щастя. Включно з заступницею голови ВЦА Клімковою, яка зараз співпрацює з окупаційною адміністрацією.

Сподіваюся, що після визволення міста відношення до колаборантів буде жорстокіше. Або ж вони «самоліквідуються», тобто поїдуть до росії, бо розуміють, що їм «світить» 15 років. На нашій землі зрадникам робити нічого, і вони про це знають. А наступного року я сподіваюся повернутися до українського Щастя та втілювати нові проєкти й ідеї.

Інтерв'ю з сєвєродонецькою волонтеркою Жанною Скорик читайте на "Сєвєродонецьк онлайн".