“Шила його таким, яким воно сниться мені ночами”. Як сєвєродонецька майстриня зібрала рідне місто “по клаптиках”

З жовтня минулого року Україною мандрує виставка “Міста Герої”, яка об’єднує понад два десятки картин від українських майстринь печворку. Зібрані з маленьких клаптиків тканини, ці роботи зображують душу незламних українських міст, у реальність яких увірвалася війна.

Серед інших полотен очі миттєво вхоплюють напис “Сєвєродонецьк” та знайомі всім містянам образи: фігури лижників, фігуристок... Це - елементи мозаїки з фасаду знищеного нині Льодового палацу. А поруч - залиті багряним заходом заводські труби та обриси драмтеатру.

Авторка картини Інна Хохлова нині живе та працює у столиці. А своє рідне місто зобразила таким, яким воно їй ввижається у снах. Про цей та інші етапи творчого шляху сєвєродончанки - наша з нею розмова. 

 
З клаптиків можна зшити шедевр

Інна Хохлова родом з Рубіжного, але все доросле життя провела у Сєвєродонецьку. Там народилися її діти, там вона працювала інженером на “Азоті”, і там уперше зустрілася зі світом печворку.

Інна Хохлова

“Рукоділля завжди було моїм інтересом, - згадує пані Інна. - Десь, здається, у 2000 році я дізналась, що є такий напрям як печворк. І зацікавилася. Але до діла все дійшло років через десять. У нас у Сєвєродонецьку жила майстриня, художниця Тетяна Мислік. І вона влаштувала курси у ПК Хіміків. Ми туди приходили з подругою. Тетяна брала машинку та навчала нас азів печворку”.

З того часу потихеньку - через інтернет, книжки та журнали - майстриня навчається та вдосконалює свою техніку. На фото у її Інстаграмі можна побачити ковдри, ланчмати, прихватки, подушки, сумки, косметички, органайзери та ще купу дрібничок, які можуть знадобитися у побуті. Зшиті з абсолютно різних за кольором та фактурою клаптиків, вони гармонійно поєднуються у вироби, які б прикрасили будь-який інтер’єр.

Вироби майстрині

Тож дивно було дізнатися, що жодної зі своїх робіт майстриня ще не продала й не ставила собі це за мету. Все, що вона колись зшила, було зроблено для рідних, друзів та для душі. І навіть маючи за плечима багато років досвіду, до свого доробку пані Інна ставиться дуже прискіпливо.

“У всьому світі це популярне хобі. Існує ціла індустрія, проводяться міжнародні фестивалі. І коли я почала цим цікавитися та почитала вимоги до виробів, які приймають на фестиваль...Там просто беруть ковдру й дивляться її на просвіт, оцінюючи однаковість припусків на шви, у яку сторону вони згладжені та інші критерії. Тобто там, де має бути висока майстерність, то там і високі вимоги. Я поки що їм не відповідаю”, - скромно каже вона.

Печворк-ковдра

На думку майстрині, в Україні печворком не дуже цікавляться, а деколи й не зовсім розуміють захоплення ним. Мовляв, навіщо шити сумку з клаптиків? Через бідність?

“Від початку все так і було. Текстиль, тканина коштувала дуже дорого, і люди дуже обережно ставилися до цього, кожен вцілілий клаптик намагалися застосувати у чомусь корисному. Так цей напрямок з’явився і поширювався. Про клаптикові ковдри знають усюди. Але саме в Америці це стало мистецтвом. І після цього стали виробляти колекційні тканини, де малюнки, фарби, кольори, відтінки створюють дизайнери. І з цих тканин, звісно, можна зшити шедевр”, - пояснює пані Інна.

Сумка-шопер

Але все ж найголовніше - праця, натхнення та фантазія, яку вкладає у кожен такий виріб майстер. Саме вони у підсумку закладають його цінність.

Тільки голка, нитка та жменька клаптиків

Інні Хохловій улюблена справа свого часу допомогла пережити темні часи, пов'язані з окупацією Сєвєродонецька, евакуацією та втратою звичного ритму життя.

“За останній рік багато чого я встигла зробили. Тому що була у простої, весь час вдома. І щоб зайняти себе, почала шити й шила наполегливо, з ранку до вечора”, - каже вона.

Печворк - універсальна техніка

Шила жінка й у холодному сєвєродонецькому підвалі, переховуючись від російських обстрілів у 2022 році.

“Я виїхала з Сєвєродонецька 4 березня. Тиждень до цього ми переховувалися у підвалі. І, щоб скоротати час, у напівтемряві я взялася шити таку техніку, яку раніше ніколи не пробувала. Це шиття по шаблонах. Тобто береш шестикутничок, обтягуєш його тканиною, а потім зшиваєш між собою фігурки. А коли мені раптом запропонували виїхати, сказали, що зараз буде машина, я просто у сумку кинула цей пакет з шаблонами. І взагалі нічого не взяла. Тільки голка, нитка та жменька клаптиків”, - розповідає пані Інна.

Вдома, у Сєвєродонецьку, залишилося все, що потрібно майстрині: машинка, килимки,  роликові ножі, булавки-прищіпки. А ще - понад дві тисячі скручених вручну трубочок паперової лози. Це - ще одне хобі Інни Хохлової. Проте його вона поставила на паузу.

Підготовка до роботи

“На лозу теж треба багато інструментів, багато матеріалів. Треба місце, де це фарбувати, лакувати. Може, як додому повернуся, якщо миші не поїли ті дві тисячі трубочок, тоді займуся. Хата поки ціла”, - пояснює вона.

Кошики з лози

З печворком так не вийшло. Надто вже кортіло зайняти руки та голову тонкою, кропіткою роботою - “зробити щось з нічого”, як висловилася майстриня. Тому пані Інна закінчила роботу, яку почала у підвалі, й почала нові.

Спочатку все робила руками, натираючи голкою криваві мозолі на пальцях. Потім діти допомогли купити машинку.

Шила картину на інтуїції, експерименті

Попри різноманіття виконаних раніше робіт, до 2023 року Інна Хохлова ніколи не шила клаптикових картин. До цього досвіду її привів, як вона саме каже, щасливий випадок. Як і багато людей, які займаються хенд-мейдом, майстриня підписана на групи за інтересами, зокрема - є членом печворк-спільноти. Де одного разу їй і запропонували долучитися до цікавого проєкту.

“Майстриня Тетяна Олійник запропонувала ідею: пошити по три роботи, які будуть триптихом на тему “Україна: минуле, війна та майбутнє”. За минуле вона запропонувала взяти епоху Трипілля, війна - зрозуміло, а майбутнє - те, як ми бачимо Україну. Я, не знаючи, до чого це мене доведе, не знаючи, чи дійду я до кінця, зголосилася та взялася шити. І цей проєкт вийшов вдалим. Потім наші роботи виставлялися в Україні та потрапили на всесвітньо відомий фестиваль печворку у Х’юстоні”, - розповідає сєвєродончанка.

Центральна частина триптиху

Свої три панно, вона, до речі, шила вручну, ще до покупки машинки. А вже коли у неї з’явилася помічниця, натхненна успіхом, пані Інна взялася за інший проєкт - “Міста Герої”. Звичайно, що вирішила шити рідне місто - Сєвєродонецьк. Весь процес зайняв понад місяць.

Місто-герой Сєвєродонецьк та тонкощі квілтування

“Це вся робота. І підбір кольорів, і малювання ескізу. Фотографії фігур з мозаїки Льодового палацу я знайшла в інтернеті, у зошит собі змалювала. Плюс треба було масштаб підібрати, щоб воно гармонійно виглядало. Раніше я просто зшивала з клаптиків ковдри, подушки та сумки. Так що все це було на інтуїції, експерименті, пробах і помилках”, - розповідає жінка.

Мозаїка Льодового палацу

Зізнається: у голові одразу закрутилася ідея, а ось зрозуміти, як її втілити, коли перед тобою лише купа лахміття на підлозі - було найважче. Але все вдалося, навіть раніше строку. І ознайомившись зі списком міст, які шиють інші майстрині, пані Інна зрозуміла, що у ньому немає Бахмута. Ще одного міста зі Сходу, яке до камінчика знищили окупанти.

“А через те, що ми, луганчани, дуже болісно сприймаємо те, що коїться на Сході, то я вирішила, що без Бахмуту цей проєкт якось не дуже й вдасться. Бахмут там має бути обов’язково. І тому, коли до дедлайну залишалося ще три тижні, взялася за роботу”, - пригадує вона.

Для “Бахмуту” пані Інна використала трохи куплених тканин, а ось “Сєвєродонецьк” повністю зшила з речей, які свого часу знайшла на “гуманітарці” для переселенців.

“Ці всі речі можна було брати досхочу. Якщо тобі не ліньки - рийся, і щось знайдеш. Ну, а я для своїх цілей познаходила справжні скарби”, - каже майстриня.

Як тільки поїхала з дому, вечорами подумки починала обхід

Така ось іронія долі: збирати образ понівеченого міста із клаптиків реальності.

“Знаєте, це для мене такий травмуючий досвід. Як тільки я поїхала з дому, у мене було таке, що я кожного вечора подумки починала обхід: ось я зайшла до під'їзду, ось зайшла на свій поверх, відкрила двері, увімкнула світло. І так кожний куточок свого дому обходила і потім не могла заснути”, - ділиться сєвєродончанка.

З часом вдалося вмовити себе припинити проходити ці маршрути від вимикача до кухні, від чайника до улюбленої чашки. Але думками майстриня все одно лишилася у Сєвєродонецьку.
“Я шила його таким, яким воно сниться мені ночами”, - підписала фото своєї роботи в Інстаграмі пані Інна. Це фото зібрало у мережі багато вдячних коментарів від сєвєродончан. Певно, таким місто сниться не тільки майстрині, тому робота втрапила людям у самісіньке серце.

Поціновувач печворку

Теплий відгук про її творчість надихає Інну Хохлову на нові звершення. Вона каже, що організувати власну виставку навряд чи наважиться, але обов’язково продовжить брати участь у таких, сповнених суспільного змісту, проєктах.

Ну, і звичайно - буде шити для себе, для душі. Мріє, що колись зможе зробити реальністю картинку, яку колись побачила у мережі: старовинну шафу, доверху набиту красивими клаптиковими ковдрами. І хто знає, може ця шафа колись стоятиме у звільненому Сєвєродонецьку. 

Марина Тесленко