Директор Луганського українського музично-драматичного театру Олександр Гришков: "Люди повертаються до нас, бо бачать, що театр живе"

Колектив Луганського обласного академічного українського музично-драматичного театру з літа 2022 року знайшов притулок у Сумах. Там вони ділять приміщення та сцену разом із Сумським національним академічним театром драми та музичної комедії ім. Щепкіна. За два роки театру вдалося відродитися з попелу, заробити за минулий рік майже мільйон гривень, не маючи матеріально-технічної бази та будівлі, відновити свої знакові вистави, поспівпрацювати з різними режисерами. І нових планів багато.

В інтерв’ю «Сєвєродонецьк онлайн» директор театру-художній керівник Олександр Гришков розповів про майбутній театральний сезон, нові вистави та гастролі.

 - 4 та 11 травня відбулася прем’єра вистави «Ніч на полонині». Як все пройшло?

 - Для нашого театру ця вистава дуже знакова, бо робота над нею почалася ще у 2014 році. Тоді режисер Сергій Павлюк приїхав зі своїм колегою, хореографом Юрієм Буссом з Херсону до Луганська й там вони почали цю роботу у червні 2014 року. Вона повинна була вийти у жовтні, але зрозуміло, що з відомих причин цього не сталося. Колишній директор нашого театру Сергій Дорофєєв вирішив відновити цю виставу у 2016 році у Сєвєродонецьку. І у травні того року вона вийшла. Дуже чудово все пройшло. Люди тепло сприйняли її.

Зараз я вирішив відновити цю виставу саме у Сумах. Але не можу сказати, що це саме відновлення. Вона нова. Половина нових акторів. Коли режисер приїжджає та відновлює виставу, вона все одно виходить іншою. Так, залишається та сама сценографія, танці ті самі, костюми. Але сприймається інакше.

"Ніч на полонині"

Я розумів, що ставити виставу напередодні Великодня – то ризиковано. Але була майже повна зала. Зараз ми продаємо не більше 350 квитків, бо укриття театру розраховано на таку кількість людей. Глядач дуже класно сприйняв. До речі, автор вистави Олександр Олесь народився у Білопіллі на Сумщині.

На мою думку, тут таких вистав не вистачало. Сумщина межує з рф, тому, як і у 2016 році у Сєвєродонецьку, так і тут бракувало продукту з гуцульським колоритом. Я сподіваюся, що тут це буде теж знакова вистава, як свого часу на Луганщині.

Ми б хотіли закрити театральний сезон виставою «Ніч на полонині» на вулиці. Це традиція з Сєвєродонецька. Але ми розуміємо, що безпекова ситуація не дуже сприяє, 30-40 кілометрів до кордону з ворогом. Тож подивимось. Ми дуже віримо у ЗСУ та в те, що вони не дадуть пройти ворогу.

"Ніч на полонині"

  - У квітні у вас вийшла ще одна прем’єра – «Хаос». Але довелося її переносити з міркувань безпеки…

 - Так, ми навіть скасовували показ, бо безпекова ситуація була складна. Були часті тривоги. Не змогли зіграти прем'єру 16-17 березня, як планували, але зіграли 31 березня. Вийшла хороша вистава, яскрава, наповнена сенсом. До речі, автор п’єси, фін Міка Мюллюахо, дуже зацікавився нашою постановкою, просив надіслати відео. І ми сподіваємося, що, коли у Фінляндії проходитиме фестиваль, ми відвідаємо його з цією виставою. Вже відбулося декілька її показів у Сумах у квітні, плануємо зіграти й у червні.

 "Хаос"

 - Як безпекова ситуація впливає на роботу?

 - Вся Україна живе зараз у війні. Так, Сумщина дуже наближена до кордону. А він великий. Як і всюди, це впливає на звичний стан справ. Проте актори вже звикли. Ми з ними говоримо про це, про необхідність зупинятися під час вистави, переходити в укриття. Проте за ці 2 роки всі звикли. Складно працювати, бо неможливо скласти план, побудувати роботу. А втім, за 2023 рік, не маючи жодної матеріально-технічної бази, не маючи нічого, граючи вистави 5-6 разів на місяць, ми заробили майже 1 мільйон гривень. Це майже 40% від довоєнного стану прибутків. Я вважаю, що це невеликий, але серйозний успіх нашого колективу. Тому працювати треба.
Не знаю, можливо ми звикли, але живучи у Сумах, вже не так звертаєш уваги на тривоги, вибухи. Робота триває, репетиції продовжуються.

 Робота театру

 - Але ж має бути план Б…

 - Він повинен завжди бути. Ми його обговорювали, збиралися. Звісно, якщо щось почнеться, будемо готові до дій. Ми розуміємо, що живемо в складні часи для країни.
Звісно, один із важливих пріоритетів - життя та безпека наших працівників.

 - Яка ситуація з кадрами у вас зараз?

 - Майже всі люди, які переїхали з нами до Сум, залишилися. Є одна акторка, яка повернулася до нас зі Львова у лютому цього року. Люди повертаються до нас, бо бачать, що театр живе, працює, розвивається, йде вперед. Я сподіваюся, що якщо все буде добре, то люди повертатимуться ще. Також є колеги, які працюють в театрі за сумісництвом. Для сьогоднішніх умов, в яких знаходиться театр, творчого складу вистачає. У нас 4 пари балету, актори. Сподіваємося, що у нас буде фінансування й на 2025 рік. Якщо все буде добре, то, можливо, наша область додасть фінансування, бо останні 2 роки воно скорочувалося. І зараз ми не можемо приймати більше людей, тому що просто не витягнемо.

 - Вам не вдалося нічого вивезти з Сєвєродонецька. Проте зараз помітно, що є і костюми, і декорації. Це все нове?

 - Все, що ви бачите на сцені, декорації, костюми, - ми робимо самі, за рахунок коштів, які заробляє театр. Витрачаємо гроші на постановочні процеси. У нас є цехи, які роблять декорації, костюми.

Також є різні культурні гранти. Ми єдині з Луганщини подали свій проєкт на грантові програми Українського культурного фонду. Зараз наша заявка пройшла експертне оцінювання і ми чекаємо подальших кроків. Мова йде про 1 мільйон гривень на цей рік. Якщо все вийде, наприкінці року ми маємо відвідати 5 міст України з виставою «Матінка Кураж». Плануємо відвідати Дніпро, Київ, Черкаси, Івано-Франківськ, Львів.

 "Матінка Кураж"

 - А люди пишуть вам? Де найбільше чекають?

 - Нам постійно пишуть наші люди – приїздіть у Дніпро, Київ, Рівне. Всюди, де ми буваємо з виставами, приходять наші луганчани. Навіть у Кракові. Зараз таке відчуття, що ти всюди вдома. Бо люди поруч. Тебе чекають. Хочуть бачити. Особливо це відчувалося у Києві, Дніпрі, Чернівцях. В останньому дуже тепло приймали та чекали на театр.

 - Нещодавно Денису Пономаренко присвоїли звання «Заслуженого артиста України» (інтерв'ю з ним читайте тут).  Когось ще нагороджували за останній час?

 - Державні нагороди більше ніхто не отримував, проте колектив висунув ще дві кандидатури на це почесне звання. Це Олександр Глянцев та Анастасія Адначева-Пономаренко. Вони задіяні у 100% репертуару театру. Вони гідні цього звання.

Денис Пономаренко

 - Зараз посилюються мобілізаційні заходи. Як на вас це може вплинути?

 - Наші колеги також служать, це Євген Гавва, який пішов до армії ще у 2022 році. Нещодавно він був у відпустці та приїздив до нас у Суми з родиною. Приходив на вистави. Також служить наш актор та режисер, луганчанин Євген Мерзляков. Ми намагаємося допомагати нашим хлопцям, вважаємо це своїм боргом.

 - Давнім другом нашого театру є акторка Римма Зюбіна. Вона підтримує вас зараз?

 - Римма Зюбіна підтримує нас з 2015 року, приймає на волонтерських засадах участь у виставах нашого театру. З 2022 року в репертуарі нашого театру йде вистава “Це все вона” за участю Римми. Люди дуже люблять її. Проводимо творчі зустрічі з нею. Зараз у Римми дуже багато роботи, десь понад 2 місяці вона не була у нас. Але у наступному сезоні обов’язково покажемо цю виставу у Сумах.

З Сергієм Дорофєєвим та Риммою Зюбіною

 - Які вистави зараз потрібні глядачеві? Чи відрізняється запит від Сєвєродонецька?

 - Звісно, відрізняється. Тоді не було настільки активних бойових дій. Зараз люди потребують більш легких вистав - здебільшого це комедії. Вони віддають їм перевагу, це певна віддушина. У Сєвєродонецьку були вистави на будь-який смак, але й тут ми намагаємося цього досягнути. У нас є вистави на військову тематику, але війни людям вистачає у житті. Один-два рази й люди перестають ходити на такі вистави. До того ж, є люди, які втратили рідних на війні. Ми не знаємо, як вони сприйматимуть такі вистави. Боїмося нашкодити.

 - Ви продовжуєте ділити приміщення з Сумським національним академічним театром драми та музичної комедії ім. Щепкіна. Які відносини? Чи є конкуренція?

 - Спочатку ми приглядалися один до одного, але станом на зараз немає жодної конкуренції. Ми всі як одна велика родина. Робимо разом закриття театральних сезонів, святкуємо різні події разом. Відвідуємо вистави один одного. Дуже дружні стосунки. Є взаємодопомога.

 Колектив театру

 - Які плани у вас зараз?

 - Ми у 2024 році вирішили поспівпрацювати з різними режисерами. Почали зі Станіслава Садаклієва, це наш давній друг, має вже одну виставу у нашому театрі – «Хто Я?». Потім працювали з головним режисером Херсонського театру ім. Куліша Сергієм Павлюком. Зараз ми повертаємося до роботи з багаторічним головним режисером нашого театру Володимиром Московченко. Він відновлюватиме виставу «Лавина». Ця вистава вийшла в Сєвєродонецьку, але пройшли роки, і вона вже буде іншою. У планах відкриття театрального сезону цією виставою. Потім з Володимиром Юрійовичем є план зробити моновиставу за участі заслуженої артистки України Наталії Карчкової. Тут є сцена в укритті. Можливо, поставимо виставу там.

Читайте також: Директор Луганського українського музично-драматичного театру Олександр Гришков: "Плани є. Вони амбітні"