Окупація Сєвєродонецька-2014 та апартеїд під гнітом рф зараз: що треба знати на тлі розмов про мир

Переговори про мир з рф вже кілька місяців "висять у повітрі", про них кажуть світові політики, про це питають українців соціологи. Тему перемовин навіть взяли на озброєння інстаблогери-мільйонники, вдаючи з себе геополітичних експертів. Але ніхто з вищезгаданих спікерів не замислюється, що втратить Україна у разі прийняття невигідних умов, яке життя в українців буде після такого "миру" та пересування кордонів вглиб, або, що ще гірше - після поглинання України росією.

На тлі цього "параду мирних ініціатив" варто ознайомитися з ґрунтовним звітом Центру стратегічних і міжнародних досліджень (CSIS) про життя українців на окупованих рф територіях, який вийшов нещодавно.

"Сєвєродонецьк онлайн" проаналізував це дослідження і порівняв його з більш раннім звітом Української гельсінської спілки з прав людини про події першої окупації Сєвєродонецька 2014 року, яка тривала усього місяць, але вже тоді наочно показала російські геноцидні методи.

Чому звіт CSIS важливий

Річ у тім, що це тільки для нас очевидні усі жахи окупації, особливо гостро це розуміють переселенці, щобільше - двічі переселенці. Для західних донорів і партнерів України "усе не так однозначно", а дослідження подібні тому, що зробив CSIS, для них є надійним джерелом інформації. У звіті Університету Пенсільванії Global Go To Think Tanks Report за 2019 рік CSIS визнали найкращим аналітичним центром у Сполучених Штатах, найкращим аналітичним центром із питань оборони та національної безпеки у світі та в цілому четвертим найкращим аналітичним центром у світі.

Авторка дослідження Джейд МакГлінн є науковою співробітницею відділу вивчення війни Королівського коледжу Лондона. Вона також є авторкою книги "Війни росії" (2023), в якій досліджується схвалення населенням країни триваючої агресії проти України. Дослідження Джейд зосереджені на війні росії проти України з 2014 року, вона часто консультує політиків у Великій Британії та європейських урядах.

Її звіт заснований на масштабній польовій роботі в Україні з 2022 року, переважно на деокупованих територіях. Він включає 63 інтерв’ю, 50 з яких – з людьми, які перебували під окупацією, 17 – з особами, які брали участь у насильницькому чи ненасильницькому опорі, і 7 – з посадовими особами служб безпеки, відповідальними за боротьбу з опором, який триває, і за його підтримку.

На фото Сєвєродонецьк у травні 2024 року

З міркувань безпеки та анонімності імена більшості опитаних були змінені, а місцезнаходження зберігаються навмисно невизначеними.

"На тлі триваючих розмов про переговори і зменшення стійкості в намірі Заходу підтримувати Україну, звіт також надасть інформацію про реальність російської окупації та боротьбу українців проти неї. Якщо західні політики мають намір кинути Україну до його долі, вони мають відповідальність визнати, що тягне за собою ця доля", - наголошує МакГлінн.
Не завадить почитати дослідження про життя в окупації й українцям, які "втомилися від війни і готові погодитися на всі умови", "віддати Донбас" і "просто перестати стріляти". 

На окупованій території України росіяни чинять апартеїд

• Перше, на чому наголошує дослідження, це те, що рф щільно мілітаризує захоплену українську територію на сході та півдні.

"Ця стратегія спрямована на перетворення окупованих територій на мілітаризовану зону, яка виступає як буфер і демаркаційна лінія, підкреслюючи наміри російського уряду щодо захоплення решти неокупованих українських територій", - йдеться у звіті.

Нагадаємо, що те саме було з Донбасом в Кримом, який росіяни накачували зброєю і бойовиками з 2014 року, а в 2022 здійснили вже повномасштабне вторгнення. Тобто не варто сподіватися, що віддавши у разі мирних переговорів з рф захоплені після 2022 року області, росіяни заспокояться і не підуть на Київ і Львів. Підуть, тільки пізніше.

• Друге, на що звертає увагу звіт CSIS, - поява в окупації нових соціальних ієрархій, таких як привілейований статус приїжджих з росії і деяких колаборантів і нівелювання довоєнних моральних і соціальних порядків.

"Окрім кількох щасливих колабораціоністів, єдині люди, які живуть нормальним життям на окупованих територіях, – це громадяни росії, які переїхали на ці "нові території". Опитувані колишні та нинішні жителі окупованих територій повідомляють, що будь-яка видимість нормальності є здебільшого фасадом, який маскує постійні порушення прав людини, такі як полон та тортури. Вибіркове нав’язування нормального життя призвело до системи, яка нагадує апартеїд між російськими та українськими громадянами, який посилюється обов’язковим отриманням російських паспортів", - йдеться у документі.

На фото Сєвєродонецьк у травні 2024 року

Довідка: Апартеїд — офіційна політика расової дискримінації, сегрегації та гноблення. Полягає у закріпленні офіційного поділу населення на кілька расових груп, які різнилися за правовим статусом і соціальним становищем.

Навіть на рівні окупаційної влади, керівні посади отримують лише російські громадяни, які раніше не працювали в Україні.

"Стратегії, які застосовуються на окупованих територіях, демонструють глибоке нехтування добробутом місцевого населення, зокрема українців. Це включає призов місцевих жителів у так звані передові загони, фактично використовуючи їх як живий щит. Тих, хто потрапив у полон, згодом залишають і переводять у статус другого сорту, як продемонструвало нещодавнє відеозвернення до путіна від військовополонених із "днр" і "лнр", які засмучені тим, що їх виключають з обміну полоненими", - йдеться у дослідженні.

• З цього випливає третій важливий пункт - етнічні чистки на окупованих регіонах.

"Демографічні зміни в цих регіонах різкі, лише в Мелітополі після вторгнення населення зменшилося вдвічі, що дещо компенсувалося майже 100 тис. російських громадян, які переселилися до міста, що додатково ілюструє навмисну стратегію етнічної чистки та демографічного маніпулювання російською владою. Такі стратегії поєднуються із суворими обмеженнями на комунікацію та мобільність, особливо в районах поблизу лінії фронту, сприяє до атмосфери інтенсивного стеження та придушення інакомислення. Це гнітюче середовище підірвало зв’язки та довіру громади, а мешканці постійно живуть у страху перед зрадою чи примусом", - йдеться у звіті CSIS.

Також у ньому наголошується, що доступ до зовнішніх джерел інформації значно обмежений на окупованих прифронтових територіях, таких як Лисичанськ, Сєвєродонецьк, Рубіжне, Кремінна. У цих містах спостерігаються суттєві збої в роботі Інтернету та послуг мобільного зв’язку, які обмежені окупаційною владою через побоювання, що місцеві жителі можуть передавати конфіденційну інформацію Збройним Силам України.

"Атмосфера контролю поширюється на акти залякування та переслідування, які окупаційні сили вчиняють безкарно", - наголошується у звіті. 

Найбільш незахищені на окупованій території - молоді жінки

Авторка дослідження Джейд МакГлінн пише, що повсякденні переслідування особливо спрямовані на молодих і привабливих жінок.

Вона цитує одного зі своїх респондентів: "Всі дівчата перестали доглядати за собою, жінки ходять у некрасивому одязі, раніше такого не було".

На запитання МакГлінн, чи це пов’язано з економічною ситуацією, її співрозмовник пояснив, що жінки так себе поводять для того, щоб не привертати увагу окупантів, "особливо чеченців".

"Солдат-ветеран, який брав активну участь у деокупованих територіях, розповів жахливі розповіді про літніх жінок у селах, які постраждали від сексуального насильства. Він розповідав історії про зґвалтування дружин перед їхніми чоловіками, яких потім убивали після того, як вони були свідками злочину, а також про молодих привабливих жінок, яких викрадали як сексуальних рабинь для вищих російських офіцерів", - йдеться у дослідженні.

На фото Сєвєродонецьк у травні 2024 року

Під час інтерв’ю МакГлінн із мешканцями сіл, які жили під окупацією в Харківській області, вона дізналася про те, що більшість найстрашніших випадків, включно з груповим зґвалтуванням літньої жінки в селі неподалік кордону з Донецькою областю, сталися на початку вторгнення.

"Проте зґвалтування та сексуальне насильство — насамперед щодо жінок, а також чоловіків, які перебувають у полоні в росії, — є систематичною частиною окупації та загального відчуття безкарності, яким насолоджуються солдати-окупанти", - додає авторка дослідження.

Також вона пише про викрадення людей, про катування і загальний страх, у якому живуть мешканці окупованої України. Проте нагадаємо, що все це сталося не вперше, зокрема під час окупації Сєвєродонецька 2014 року було те саме, але в менших масштабах, і світ не хотів цього визнавати.

Окупація Сєвєродонецька-2014

Українська гельсінська спілка з прав людини (УГСПЛ) у 2017 році опублікувала звіт про події першої окупації Сєвєродонецька 2014 року, яка тривала усього місяць. Центр документування УГСПЛ опитав свідків цих подій і побував на місці катівень і російських злочинів.

У період від 22 травня до 22 червня 2014 року Сєвєродонецьк перебував під окупацією російського утворення - "лнр". У місті діяло декілька самостійних груп проросійських бойовиків. Найчисленнішою з них була група Олексія Мозгового – до 200 осіб. Близько 50 осіб налічувала група Павла Дрьомова, а найменшу групу з приблизно 20 осіб очолював Сергій Пак.

"Я був свідком артилерійських обстрілів із великокаліберної зброї (це були гаубиці та РСЗВ "ГРАД"), а також із реактивних мінометів. Влучали у готель "Мир", у багатоквартирні будинки, у склади заводу "Азот". Це робили сепаратисти для вимагання грошей від Фірташа та Кунченка (українські олігархи - ред.). Часто це робилося для того, щоб звинуватити в обстрілах українську армію. Артобстріли здійснювали підрозділи так званої "Армии Юго-Востока". Вони самі обстрілювали місто. Це були підрозділи "Призрак", "казачі" війська, підрозділ Дрьомова", - цитують у звіті свідка початку війни.

"Я особисто був свідком, як 10 червня 2014 року приблизно о 23:00 годині у дворі мого багатоквартирного будинку лунали крики жінки, що її ґвалтують, вона просила про допомогу. Насильницькі дії вчиняли кілька озброєних автоматами чоловіків, які, судячи з усього, були дуже п’яні, намагалися роздягнути жінку та зґвалтувати. Я та мої рідні декілька разів викликали міліцію (яка ще офіційно була ніби українською) протягом пів години, поки ці покидьки її ґвалтували, але все було марно, – ніхто не приїхав і не став розбиратися зі злочинцями. Я особисто бачив російську бронетехніку із прапорами рф та шеврони російського зразка на формі чеченців і "казаків" із рФ", - розповідав свідок.

У звіті вказуються конкретні місця, де у Сєвєродонецьку були катівні-підвали, де утримували полонених. Зокрема, таким місцем було підвальне приміщення Сєвєродонецького департаменту інформаційно-аналітичної підтримки (ДІАП). Були й інші місця неволі в Сєвєродонецьку: приміщення ІТТ міського МВС, УБОЗ та інші.

Місце утримування полонених у Сєвєродонецьку в 2014 році

"На 9 квадратних метрах нас було 16 людей у ​​підвалі. По черзі спали. Спали на картонних ящиках на бетонній підлозі. Воду набирали до 5-літрової каністри, хто в туалет просився – набирали. Зв'язку ніякого не було. Ні з батьками, ні з дружинами. Документи забирали, мобільники забирали. Потім ще двічі мене виводили протягом двох діб, а назад уже заносили. Просто виводять у коридор, обличчям до стіни та дві-три людини починають бити, доки свідомість не втратиш", - цитують у звіті свідчення експолоненого.

Тож росіяни, які тоді воювали проти України у підрозділах Дрьомова, Мозгового й інших ватажків, вчиняли такі самі злочини, які вчиняють зараз, про що і йдеться у звіті CSIS вище, але у меншому масштабі.

Сєвєродонецьк від першої окупації визволили українські війська 22 липня 2014 року під час запеклої перестрілки із застосуванням стрілецької зброї, гранатометів і важкої бронетехніки, авіації. Але росія повернулася у 2022 році.

Якщо Україна підпише з рф "мир" на вкрай невигідних умовах, ніхто не дасть гарантію, що росіяни не повернуться за кілька років на Київщину, Харківщину й не намагатимуться окупувати всю Україну.