Про життя, любов та волонтерство. Як живуть люди похилого віку з прифронту Луганщини у Калуші

Про життя, любов та волонтерство. Як живуть люди похилого віку з прифронту Луганщини у Калуші

Минулого року волонтерка Ольга Жидкова розповідала нам про напрямки своєї роботи. Один з них – у «Схід SOS», де є евакуаційні бригади, які вивозять громадян із прифронтової території, зокрема маломобільних. Ольга займається пошуком та ремонтом приміщень для них.
Одним з результатів цієї роботи стало відкриття 14 жовтня 2023 року у Калуші комунального закладу «Калуський геріатричний центр Калуської міської ради». Його було створено для представників маломобільних груп населення та людей з інвалідністю, що виїхали з окупованих та прифронтових територій України.

Як живуть у ньому люди похилого віку з прифронтових територій – у матеріалі «Сєвєродонецьк онлайн».

«У нас про життя, а не про смерть»

Центр заходиться на території міської лікарні у Калуші. Доглянута територія, свіженький ремонт. Якраз цього дня, коли ми завітали сюди, освятили статую Божої Матері, яка встановлена на внутрішньому подвір’ї установи. Мешканці центру вийшли на службу. Для них це свято.

статуя

Статуя Божої Матері

Пані Ольга розповідає, що містяни дуже релігійні, а отже - чуйні. Це відчувають і жителі центру. Як тільки щось треба – люди одразу приносять це. До того ж міськрада проводить тут багато заходів. Запрошують церковний хор, проводять свята.

статуя

Освячення статуї Божої Матері

Наприклад, того ж дня, коли ми завітали сюди, на базі центру провели Свято борщу. 40 літрів смачної страви конкурсанти – а це чотири команди - залишили мешканцям центру.
І це зайвий раз доводить, що то – не просто реалізований проєкт, про який забули одразу після втілення, як часто буває.

борщ

Волонтерки Ольга Жидкова та Тетяна Жук на Святі борщу

«Тут не тільки про будівництво та відбудову. Тут про догляд за старими людьми, про те, що вони не кинуті. Ми не просто зробили проєкт та пішли. Ні, наша організація так не робить. Ми з ними, на жаль, до останнього подиху. От нещодавно померла жінка. За неї дуже сильно боролися. Ви розумієте, що контингент тут 80+-. Звісно, що рано чи пізно вони залишають нас. Для колективу це кожного разу трагедія. І для мене особисто. Було боляче про це почути. Я ж коли приїжджаю, вони мене знають», - каже Ольга Жидкова.

За її словами, людям треба показати їхню цінність, те, що про них піклуються, зацікавлені у них як в особистостях. Тоді вони житимуть повноцінним цікавим життям. Це можна побачити на простому прикладі. «Хлопці», як ніжно називає пані Ольга мешканців від 75 до 87 років, захотіли грати у більярд. Але вони не вірили в реалізацію.

«Ось вони мені спочатку – нам не потрібен стіл. Ви, типу, його привезете та заберете? Кажу – ні, якщо ми привеземо, то залишимо його вам», - розповіла вона.

територія центру

Територія центру

Ще одна улюблена справа – шахи. Проте тут теж є свої моменти. Бо явно піддаватися не можна – це може й розлютити. Перемога має здобуватися у бою. До речі, суперники також знаходяться серед місцевих, пост у Фейсбуці – і люди приходять пограти зі старими у шахи.

«Хоча це й людина похилого віку, йому треба давати відпір, а не одразу здаватися. Коли ти показуєш, що в темі, але він виграє – оце емоції! Бо це боротьба! Це дитяча безпосередність в очах стариків», - ділиться Ольга.

Боротьба за кохання. Ярмарки. Життя

Про те, що сюди людей привозять жити, а не доживати, свідчать і романтичні історії. Причому з пристрастю.

«Вони сваряться, миряться, закохуються. Навіть одружуються. У нас було весілля. Їм на двох 167 чи 168 років. 20 листопада 2022 року вони розписалися. Там такі ревнощі були», - згадує Ольга.

До неї доєднується і міський голова Калуша Андрій Найда.

«Я чув таку історію, що ледь не билися на кріслах, бо не поділили якусь з жінок», - каже він.
Коли у людини закриті базові потреби, з’являється і бажання бути красивими.

«Ми з Танею Жук возимо сюди перукаря, фахівців. Наповнюємо життям. Я коли бачу, як вони чепуряться для фото! Жіночка 83 років фарбує губи, перевдягає кофтину. Це прекрасно!», - каже Ольга.

мешканці

Мешканці центру

До речі, для того, щоб у людей знов були світлини, було створено ще один проєкт, про який ми писали минулого року. Його реалізували разом з фотографом Олександром Плаксіним. Адже люди виїхали без нічого. Навіть фото немає. 

Ольга зазначила, що сьогодні більш заведено допомагати військовим, дітям. Старі люди ж часто залишаються сам на сам.

«Всі піклуються про військових і дітей. Оце модно. А про старих забувають», - зізнається Ольга.

Хоча, за її словами, можна розповісти, як героїчно їх вивозили евакуаційні бригади. І як ці люди похилого віку вдячні їм. Вони збирають фрукти та сушать їх, сушать м'ясо. Потім продають це та гроші переказують на дрони. Так, мешканці Геріатричного центру зібрали грошей на два дрони для військових. В останніх були сльози на очах, коли вони про це дізналися.

«У мене бабусі за рахунок своїх ярмарок зібрали на 2 дрони й передали хлопцям. Хендмейд. Ми їм купили коптильню – вони роблять м'ясо. У сушарці сушать яблука. І це продають на ярмарках. Це геройки! Вони створюють Перемогу своїми руками. Військові ледь не плачуть, коли дізнаються про таке. Сам факт того, що заради них таке зробили. У багатьох наших хлопців немає вже нікого. Хтось на окупованій території, деякі сім’ї розвалилися, бо жінки виїхали за кордон і не збираються повертатися. Їм немає до кого прив’язатися. А тут прив’язка з’являється. Замість того, щоб купити щось собі, жінки збирають кошти на фронт. Тоді виростають крила, коли у тебе вірять», - каже пані Ольга.

центр

Життя центру

Волонтерять також економлячи. Так, йдучи до магазину, ставлять собі ліміт. Скільки можуть витратити. А ось зекономлене надсилають на ЗСУ.

До того ж люди похилого віку дуже чітко розпізнають – свій-чужий.

«Вони дивляться – так, тобі можна довіряти. Як діти. Коли ти приходиш, вони розуміють, що ти не просто прийшла перевірити, як зроблено фасад. А й до них. Спитати, як вони. Вони ж склочні, з характером. Сваряться. Миряться», - каже вона.

Розширити й не кинути

Геріатричний центр створено при Калуській міській раді.

«Його створили спільно. Міська рада на сесії створила комунальне підприємство, набрали колектив. Все це на базі міської лікарні. Будівля була в занепаді, її нам віддали на відбудову. Схід-SOS відбудував та створив центр», - розповіла Ольга Жидкова.

Спочатку вивозили з прифронту Луганщини, наразі вже перелік областей розширився.
Роботи обійшлися благодійникам десь у 8,5 мільйонів. Зараз теж намагаються допомагати на потреби.

Міський голова Калуша Андрій Найда всіляко підтримує цю ініціативу. За його словами, було багато перепон на шляху реалізації цього проєкту. Але влада була зацікавлена зробити все, аби його втілювати. Мешканців центру забезпечуватимуть цілодобовим професійним доглядом, чотириразовим харчуванням та умовами для відпочинку і спілкування. 55% місць передбачено для внутрішньо переміщених осіб, 45% - для мешканців Калуської МТГ.

фото

Андрій Найда, Ольга Жидкова. Фото зі сторінки Андрія Найди

«Ще був мій перший заступник Мирослав Тихий, зараз воює. Його левова заслуга. Він опікувався цим проєктом, напевно, більше за всіх нас. З Олею спілкувалися буквально кожного дня», - каже пан Андрій.

Дуже підтримали проєкт керівник ГО «Чисті серця» Михайло Найда та директор закладу Василь Ільницький. Вони знають кожного мешканця, їхні історії.

Розрахований центр на 35-37 людей. Але Андрій Найда налаштований розширити його.

«Зараз 35-37 місць, а планувалося 50. Шукаємо можливості далі, бо потреба є величезна. Людей тисячі, евакуація посилилася. Вивозять багато кинутих стариків… Переважна більшість підтримує ці проєкти у громаді. Бо ми маємо допомагати один одному. Приміщення колишнього туберкульозного диспансеру пустувало роки 4 після закриття. Воно хороше, добротне, з потужними стінами. Золоте, можна сказати, бо поряд лікарня», - каже Найда.

територія центру

Територія центру

Він каже, що містяни підтримують таку діяльність. Це важливий момент, адже за кошти місцевого бюджету: відремонтовано покрівлю на суму 1 500 000 грн; 399 000 грн виділено на облаштування інженерних мереж; 2 410 000 грн в рік передбачено для функціонування установи.

«Луганська область рідна для мене. У нас були добрі відносини з містами Рубіжне, Сіверськодонецьк, всією агломерацією. Я часто там бував по роботі, бачив, які там щирі, хороші люди. Деяким нашим казав, що ми не такі щирі, як вони. Я одразу вирішив, що допомагатиму Луганщині, коли Ольга Жидкова звернулася до мене, бо я знаю, які це люди. Коли кажуть, що там одні сепаратисти – кажу завжди, що це брехня повна», - зазначив міський голова Калуша.

Він цілком підтримує інтеграцію ВПО у громаду.

«У нас є Рада ВПО. І щотижня керівник Ради АПО приходить на нараду. І ми обговорюємо всі проблеми. Я навіть у своїх школах кажу - не дай Боже я почую, що дитинку, яка переїхала, образять. Дуже жорстокий контроль. Людині з російськомовного середовища важко перейти на українську. І так, вони дійсно переходять самі потроху», - ділиться він.

Ольга Жидкова розповідає - багато хто не вірить, що старих людей можна так легко кинути. До того ж часто мова про тих, хто не може піклуватися про себе сам. Й іноді волонтерам доводиться вмовляти людей, бо їм просто соромно стати тягарем комусь.

«Тут більшість тих, хто самотній. Є кинуті. Я не можу зрозуміти, як можна не забрати свою стареньку мати, яка на милицях не може сама себе обслуговувати. Немає цьому пояснення. Бо я знаю, як наші хлопці з евакуаційних бригад на собі виносять бабусь. Міняють їм памперси у дорозі. Бо це ж дуже інтимні моменти. Був випадок, коли стріляють страшенно, а жінка каже – не поїду. Я не доїду. У мене нетримання. Вони наділи на неї памперс та вивезли. І що – вона жива, живе прекрасно. Це про те, що кожне життя має цінність. Втратити його легко. А ось втримати важко», - каже Ольга.

Територія центру

Територія центру

Наразі жителям центру продовжують допомагати, інтегрувати їх та створювати дозвілля. Зараз, наприклад, хочуть зробити альтанку. І, дивлячись на те, як сьогодні живуть мешканці центру, віриться – що це не останній проєкт для них.