Як бьюті-майстриня з Кремінної разом з сестрою заснувала салон краси у Рівному

24-річна Валерія Носенко – уродженка Кремінної. За її плечима – навчання у Кремінському медичному коледжі та Луганському національному педагогічному університеті ім. Т.Шевченка. Однак робота за фахом виявилася не такою, як собі уявляла жінка, тому вона вирішила спробувати себе у бьюті-сфері.

Сьогодні Валерія працює майстринею лазерної епіляції, разом з сестрою, косметологинею Діаною Вербицькою заснувала салон краси Sisters Studio у Рівному.
Про пошук справи свого життя, вимушений виїзд з рідної Луганщини та відкриття салону краси під час війни Валерія Носенко розповіла “SD.UA”.

 - Валеріє, розкажіть, як розгорталися події у Кремінній 24 лютого 2022 року?

 - 23 лютого ми чули плітки, що може початися повномасштабне вторгнення, але насправді ніхто в це не повірив. На 24 лютого планували записи, а я їх підтверджувала. Вранці 24 лютого ми прокинулися від дзвінків близьких, вони казали, що почалася війна. Включили новини, а там – жахіття. На телефоні постійно включалася повітряна тривога, приходили сповіщення… Сестра на той момент жила в Рубіжному, вона зібрала усі папери, найнеобхідніші речі та приїхала з маленькою сумочкою до нас у Кремінну. Зупинилися у тітки, яка жила в приватному будинку. Ми зі своєї квартири також виїхали, зібрали переважно речі для дитини, якій на той момент не було навіть року. Перші декілька днів ми жили у тітки, за необхідності спускалися у підвал. Коли ситуація погіршилася, ми перебралися в навчальний заклад, де працювала наша мама. Керівництво дозволило співробітникам з родинами перебувати там під час активних бойових дій. Там був досить комфортний підвал, з опаленням, душем та власною кухнею. Там ми жили до квітня, всі сподівалися, що невдовзі все це закінчиться. У 2014 році наше місто оминули ті події, думали, що на цей раз буде так само… Але, на жаль, ні…

З донькою

 - Тоді ви й наважилися рухатися далі?

 - Коли стало зрозуміло, що швидко це не закінчиться і наше місто війна не омине, ми ухвалили рішення виїжджати звідти. Третього квітня ми виїхали, взявши з собою найнеобхідніші речі на перший час.

 - Куди вирішили прямувати?

 - Всі їхали, але, ніхто, крім родини сестри, не знав, де зупиниться. Вони прямували у Рівне, оскільки туди переїхав Луганський медичний університет, у якому працював чоловік Діани. У дорозі ми вирішили, що хочемо бути усі разом, трохи вагалися щодо Рівного, бо воно далеко від Луганщини. Хотілося бути на безпечній території і якомога ближче додому. Однак поїхали всі туди. Діана дорогою шукала роботу, домовлялася про співбесіди на вакансію косметолога в різних салонах краси. Я ж цим не займалася, оскільки їхала без обладнання та й не знала, як організувати роботу з одинадцятимісячною дитиною.

Нова робота

 - Як облаштовувалися на новому місці: житло, побут, робота?

 - Перші декілька днів ми усі разом винаймали подобово квартиру. Діана ходила на співбесіди та вже знала, де працюватиме, а я підшукувала житло. На той момент був шалений ажіотаж на нерухомість, але ніхто не хотів здавати квартиру родині з маленькою дитиною. Не минало 10 хвилин відтоді, як виставили оголошення про оренду квартири, телефонуєш, а вже п’ятий у черзі на перегляд. На квартири, де можна було з дитиною, був високий цінник, і я не могла цього дозволити собі. Моя подружка, яка зупинилася в безкоштовному гуртожитку для переселенців в Острозі, запропонувала приїхати до них. Я з дитиною поїхала в Остріг і приблизно два тижні жили там. У гуртожитку були непогані умови, але, враховуючи те, що моя дитина ще не ходила, тільки повзала по кімнаті, місця було геть мало, і вона виповзала в коридор. Вбиральня у гуртожитку спільна, тобто усі в капцях йдуть у вбиральню, виходять з неї та в них же ходять коридором. У результаті дитина своїми ручками торкалася брудної підлоги з мікробами з туалету, а потім тягнула їх до рота. Я дуже й дуже за це переживала… Коли моїй доньці Кірочці виповнювався рочок, ми поїхали святкувати до Діани у Рівне й залишилися там на ночівлю. Переночувавши у квартирі, відчувши, як це приємно після гуртожитку, я вже не хотіла назад. Треба було щось думати. Так сталося, що знайомий з мого міста, яке ще не було окуповане, їздив туди на бусі з гуманітарною допомогою і вертався. Я попросила його за можливості забрати мій апарат, він погодився і привіз його сюди, в Рівне. Це мені розв’язало руки та дало змогу пропонувати свої послуги для салонів вже зі своїм апаратом. Три дні я провела в пошуках роботи та квартири. У Рівному якраз відкрився новенький салон, у них була ще не набрана команда й невдовзі вони погодили мою кандидатуру. Так сталося, що ми зовсім близенько біля цього салону знайшли квартиру, до речі, ми по цей час в ній живемо. Потім з’ясувалося, що в цей салон шукали й косметолога. Діана прийшла до них на співбесіду, і близько року ми з нею працювали в одному салоні. Моя мама дуже сильно допомагає мені з дитиною, тому я маю змогу займатися кар’єрою і розвивати особисту сторінку майстрині лазерної епіляції.

З донькою

 - Валеріє, а з чого, власне, почалася ваша історія у бьюті-сфері?

 - Ще зі шкільних років я мріяла стати масажисткою. Власне, як масажист я і зайшла у бьюті-сферу. Але з часом стало зрозуміло, що це досить важка робота, і в моєму місті — малооплачувана. На всю Кремінну не було жодного лазерного апарату з видалення волосся, тому я вирішила ризикнути й взяла кредит. Власне, так і почалася моя бьюті-історія, приймала людей в кабінеті... Моя сестра Діана, за сумісництвом партнер з бізнесу, зрозуміла, що хоче стати косметологинею ще за часів навчання на останніх курсах Луганського медичного університету. Вона з підліткового віку мала проблемну шкіру, акне, але жоден косметолог не міг в цьому допомогти, тому їй доводилося самій розбиратися в цій темі. Спочатку працювала косметологинею в салоні як найманий працівник.

З сестрою

 - Розкажіть, як вам прийшла ідея відкриття власної студії?

 - З часом почалася величезна проблема з відключеннями електроенергії, а оскільки моя робота напряму пов’язана зі світлом, ми почали шукати інші варіанти. Знайшли з Діаною два кабінети в одному з найнепрестижніших бізнес-центрів в місті, але з можливістю встановлення генератора. Ми буквально за два дні облаштувалися там, встановили генератор і почали працювати. Нас максимально підтримували клієнти, залишалися з нами. Після нового салону нас самих не влаштовувало те, що ми працюємо в не найкращому місці, де абсолютно ніякого сервісу не було. Попрацювали там приблизно два-два з половиною місяці, а паралельно шукали більш пристойне приміщення, і знайшли, але для нас двох воно було завелике. Тому спочатку запросили до себе майстра з манікюру, потім бровиста. Десь півтора року приймали клієнтів там. Але з часом нам стало мало місця у приміщенні, штат значно розширився і ми вже там усі не вміщалися. Шукали більше приміщення. Якраз в цей період добудовувався новесенький гарнесенький бізнес-центр майже в центрі міста. Ми вирішили ризикнути та переїхали у приміщення 300 кв.м. Ми зробили багато помилок, оскільки це наш перший такий досвід, але на них же навчилися і все виправили.

Робота

 - Скільки наразі спеціалістів працює у вашому салоні? Вони місцеві?

 - Наразі у нас в салоні працює 17 працівників. Усіх майстрів ми підбирали дуже ретельно. Половина нашого персоналу – переселенці. Це професійні майстри, які так само переїхали зі Сходу. Вони не мають тут ні власних салонів, ні клієнтської бази, і починають все з нуля, разом з нами.

 Робота

 - Чи легко працювати разом з сестрою?

 - Разом з сестрою нам максимально комфортно вести бізнес, тому що, коли все падає на одні плечі та голову, це важко і морально, і фізично, і фінансово. А ми ж не тільки власники бізнесу, а й майстри в цьому салоні.

 - Не виникає ніяких розбіжностей у веденні бізнесу? Чи ваші обов’язки розподілені?

 - Розбіжності в поглядах трапляються, але ми все обговорюємо та приходимо до якогось одного спільного рішення. Наша мама теж бере в цьому участь, допомагає нам. Але якихось прямо скандалів, сварок через роботу у нас немає. Ми дотепер працюємо над тим, щоб розподілити наші обов’язки, та поки робимо все разом.

З сестрою

 - Як вас сприйняли місцеві?

 - До нас не ставляться гірше через те, що ми з Луганської області. Нас дуже добре прийняли і місто, і люди. Але, почнемо з того, що ми теж добре ставимося до людей. Ми не приїхали з тим запитом, що усі нам щось винні.

 - Як заявляли про себе у місті, адже, зрозуміло, що там багато інших салонів, а, значить, і конкуренція велика?

 - У Рівному досить багато салонів краси та студій, але конкуренція серед них здорова. З багатьма власниками студій ми знайомі й знаходимося у досить гарних стосунках. Сьогодні вже в Sister Studio є всі послуги, які може закрити бьюті-сфера, але так було не завжди. Раніше ми могли ходити один до одного на послуги, які не мали у своїх салонах.

Ми палаємо своєю справою, все робимо з душею та серцем, думаю, що наші клієнти це відчувають, довіряють і максимально підтримують нас. Для того, щоб заявити про себе в місті, ми вклали багато ресурсу в маркетинг. Це і кошти, і час, і енергія. У Рівне переїхала Кремінська військова адміністрація, у сусіднє місто Сарни переїхав Луганський обласний онкодиспансер. За рахунок цього в салоні є певний відсоток клієнтів саме з нашого міста.

З сестрою

 - Чи є у вашому салоні якісь фішечки? Чим вирізняєтеся з-поміж інших?

 - З-поміж інших салонів нас вирізняє те, що ми надаємо максимальну кількість послуг. У нас за один день в одному місці можна зробити все, що необхідно: косметологія, манікюр, педикюр, волосся, брови, перманент, лазер, масажі. Багато послуг можуть надаватися в чотири або в шість рук. Це дуже економить час, який сьогодні є найціннішим ресурсом. Ми маємо ліцензію МОЗ, яка є не в багатьох студіях. Крім того, проводимо навчання та курси, плануємо надалі розширювати ці напрямки та розвиватися у бьюті-сфері.