Чорнобильська катастрофа: як не допустити нової аварії

26 квітня цього року – 39-та річниця з дня Чорнобильської катастрофи. Тоді, у 1986 році, стався вибух на четвертому блоці АЕС, що призвело до трагічних наслідків. Тисячі людей отримали радіаційне опромінення – пожежники, науковці, працівники станції та навіть шахтарі з Донбасу, які першими ліквідовували наслідки. Радіація також дісталася й інших територій.

Про те, що відбулося тоді, як зараз росія маніпулює й залякує світ ударами по АЕС та чому необхідно проводити інформаційну роботу серед молоді SD.UA розповів доктор історичних наук, завідувач кафедри історії та археології України Луганського національного університету імені Тараса Шевченка, професор Олександр Набока.

Історія аварії

 – Що, на вашу думку, передувало аварії на Чорнобильській АЕС?

 – Чорнобильська історія має оптимістичний початок у радянському стилі. Це були 70-ті роки, коли у світі почали поширюватися ідеї суттєвих соціально-економічних змін на основі науково-технічного прогресу. У Європі та на заході, серед іншого, ставка робилася на персональні комп’ютери тощо. Радянський союз також залучився, але вирішив розвивати атомну енергетику – “мирний атом”, як тоді говорилося. Це подавалося під таким ідеологічним оформленням, що західний світ націлений переважно на створення, поповнення ядерних арсеналів, у той час, як радянський союз використовував атомну енергетику, розщеплення ядра атома для електрифікації, остаточного розв'язання проблеми з енергією.

Україна в цьому сенсі розглядалася вже за першого секретаря ЦК КПУ Володимира Щербицького. Саме він домігся того, щоб переважна більшість проєктів в атомній галузі (а це було тоді суперміністерство, дуже багате, на нього виділялися величезні кошти), левова частка атомних енергетичних об’єктів, електростанцій будувалися саме в Україні. Так у 70-ті роки постають Рівненська, Хмельницька, Запорізька АЕС і найбільша модернізована, на яку покладалися надії, поруч зі столицею, – це Чорнобильська АЕС. На неї розраховували як на такий прообраз майбутнього – і підприємство зразкове, і поруч будувалося містечко енергетиків – Прип’ять. Побудовано воно було як місто молодих, як місто майбутнього з найпередовішим тоді радянським архітектурно-інфраструктурним баченням, щоб все було зручно, аби було все, що потрібно для молодих родин: школи провідні, дитячі садочки – все упоряджено. Такий надпроєкт радянського союзу загального значення. Ну, і, дійсно, обсяги енергії, яку виробляла АЕС, були досить великими й фактично Чорнобильська АЕС покривала значну частину України, за потреби – Білорусь і РРФСР.

Володимир Щербицький

Але були допущені технологічні помилки в питанні охолодження реактора. Загалом він мав нагріватися до певної точки, після цього мав йти процес його охолодження, щоб не було атомного вибуху. Технологічні, не дуже досконалі рішення були прийняті, які проявилися, коли проводився певний експеримент з одночасним виключенням і включенням потужностей атомної електростанції.

Власне, тоді проявилася ця технологічна недосконалість, запустилася ця реакція, а охолодження реактора до кінця не відбулося і стався вибух.

 – радянська влада певний час замовчувала факт аварії…

 – Так, якщо брати загальні радянські тенденції, то певні зміни мислення у ті часи були, а от Україна Щербицького залишалася “заповідником розвиненого соціалізму”. Він був занадто впливовою фігурою, щоб на нього міг повною мірою впливати навіть Горбачов у прийнятті рішень.

Щербицький – людина старого покоління, він діяв відповідно до тодішніх традицій чи філософії подолання криз. По-перше, це – найголовніше таке радянське “не допустити паніки”. Після аварії радіаційний фон пішов уверх не тільки в Чорнобилі чи Прип’яті, а й в Києві, у його низинах, наприклад, на Хрещатику або Незалежності. 1 травня мали провести демонстрацію першотравневу – одне з головних свят, і, попри підвищений радіаційний фон, вирішили її проводити. Щербицький згодом згадував, що його змусив Горбачов, проте це лише його слова. Єдине, що можна сказати справедливості заради, - можливо, вони самі не розуміли значення цієї радіаційної небезпеки. Бо усе радянське керівництво, той самий Щербицький, з родинами перебували у Києві. Але це не відтіняє скоєного ними злочину.

Далі все одно панічні настрої почали розповсюджуватися, люди почали пити йод прямо з пляшечок (вважається, що йод допомагає від радіації). Залізничний квиток з Києва у будь-який напрямок коштував близько ста рублів, це тоді була середня зарплата. Київ трусило від страху, від цієї невідомої проблеми. А щодо самого Чорнобиля, то там з перших днів почалося виселення з 30-км зони від аварії. Це торкнулося Прип’яті, навколишніх сіл. Це окрема трагедія. Там загалом багато було трагедій. Та ж сама пронизлива історія про перших пожежників, яких кинули на подолання наслідків на четвертому енергоблоці й згодом вони просто заживо розклалися. Історія, яку описує білоруська письменниця Світлана Алексієвич про дівчину. Все це відомо.

Такі недолугі рішення радянські - тоталітарні, авторитарні, командно-адміністративні - в інших кризових ситуаціях спрацьовували, але не у цій. Суспільство сприйняло їх як такий собі радянський релікт. І таким чином Чорнобильська катастрофа поруч з Афганською війною 1979-89 років стали каталізаторами ідеологічної та політичної кризи радянського режиму. Вони стали приводом для активізації політичного життя, поширення популярності дисидентів, створення партій – більше Україна не була “заповідником розвиненого соціалізму”, як до цього.

 – Чи пам’ятаєте, які настрої були тоді на Луганщині?

 – Я сам пам’ятаю, що паніка була величезна. У кінці квітня у Луганську вже були зелені абрикоси, я їх наївся у садочку й мене дуже сильно лаяла вихователька, вказуючи на те, що там може бути радіація.

Ворошиловградщина тодішня, як і інші території, опинилася в певному інформаційному вакуумі, ніхто до кінця не знав, чого саме боятися і панічні настрої там були також. Ще був такий приклад: перед тим, як переорати все, що у 30-км зоні відчуження було, з місцевих колгоспів вивозили молоко. На Житомирщині працювала фабрика з виробництва згущеного молока. Люди спеціально дивилися маркування на банках, чи вони з Житомира, чи з інших територій. Житомирське навіть у 1987 році намагалися не купувати, бо була поширена чутка, що до нього цинічно домішують молоко з чорнобильської зони.

 – Але ж багато ліквідаторів були саме з Луганської області, їм мали казати, що насправді сталося і яку загрозу несе ця аварія?

 – Ліквідаторів з Луганської області було кілька тисяч. Тоді Луганщина, як і Донеччина, були кузнею кадрів, бо там працювали багато спеціалістів, військовослужбовців або цивільних, з подолання технологічних катастроф. Багато було людей, які так чи інакше були спроможні розв'язувати хімічні проблеми чи якісь ще. Проте до кінця ніхто не був готовий. Респіратори, які одягалися, фактично не рятували від радіації. Ті, хто там працював, використовував майже безкорисні обладунки для хімічного захисту, тобто не за призначенням. Також люди вигадували свої способи, на різні місця накладися свинцеві пластини й так далі.

Ліквідатори наслідків аварії на ЧАЕС

Ну, а залучення спеціалістів та армії здійснювалося влітку 1986 року. Тоді була проведена часткова мобілізація резервістів – близько 300 тисяч - за армійським принципом. Їх кинули туди. Шахтарі Донбасу також брали участь у подоланні. Наприклад, така достатньо героїчна історія, що потрібно було дістатися до тіла реактора, яке вплавилося в землю. Викликали шахтарів з Донбасу, які робили шурфи, якісь підземні ходи, фактично голяка, бо там були значні температури. Вони отримали велику долю радіаційного опромінення.

Сьогодення або навіщо росія б’є по АЕС

 – Нещодавно росія влучила у саркофаг, який довгий час будували над цим четвертим реактором. Як гадаєте, навіщо?

 – Важко сказати. Якщо брати міжнародне політичне поле як таке, де приймаються цинічні рішення, то це був певний сигнал.

Сама росія відкидає будь-які звинувачення. Проте треба розуміти, що будь-які воєнні дії можуть спричинити аварію на Чорнобильській АЕС. Тому потрібно їх припиняти саме не з погляду на те, хто правий, хто винуватий, а з погляду на те, що існує реальна ядерна небезпека. І це було продемонстровано. Виходить так, що це – залякування та спосіб тиску на європейську спільноту.

Момент влучання дрона у саркофаг

При цьому в росії зараз поширюється такий наратив про те, що багато різних технологічних катастроф були ідеологічно перебільшені заходом. Умовно кажучи, як коронавірус: усіх закрили, а небезпека виявилася не такою страшною. Відповідно десь так на рівні свідомості вони не вважають, що зараз існує якась велика чорнобильська проблема.

Можливо, це крок назад в освіті. Про це свідчить, наприклад, те, що російські війська нарили окопів у зоні відчуження у 2022 році, нічого не боялися. Тобто для них це не є серйозною проблемою.

Тому вони, недооцінюючи масштаби впливу наслідків ядерної катастрофи, використовують цинічно цей момент в якості такого допоміжного важеля впливу на міжнародне товариство, яке дійсно було нажахане чорнобильською трагедією.

Інформаційна робота з молоддю

 – Ви зараз працюєте з молоддю. Як вважаєте, чи достатньо вона поінформована про Чорнобильську аварію чи потрібно більше роботи проводити?

– Звісно, що треба нашій молоді нагадувати та говорити про катастрофу. Проте формати мають бути іншими, ніж раніше.

Постійно тривають експерименти, принаймні у мене, над тим, як подавати інформацію. Чорнобиль, на жаль, до війни в царині суспільної свідомості подавався формалізовано, як і Голодомор та інші людські трагедії. Хтось читав з папірця якісь заготовлені слова й це нівелювало усі трагедії, робило їх в дитячій та юнацькій свідомості абсолютно несуттєвими. Спрацьовував підлітковий максималізм, бо нещирість породжує несприйняття. Говорити потрібно, але дуже важливо шукати саме нових підходів.

Фільм “Чорнобиль” заворожує, хоча тема начебто збита, банальна. Тут актуально шукати щирі способи подачі як Чорнобильської трагедії, так і усіх інших трагічних дат. Тим паче їх буде багато з нашою війною. При цьому важливо не скотитися у той формалізм, який існував до війни.

 – росіяни теж знімали про Чорнобильську аварію, але вони вкладають дозу дезінформації у фільми, які можуть дивитися й українські діти. Що робити з цим?

 – Без сумніву, тут теж треба проводити інформаційну роботу. Наприклад, популяризувати книгу Сергія Плохія "Чорнобиль. Історія ядерної катастрофи", яка найкраща, мені здається, науково-популярна робота на цю тему.

На нашому боці може бути перевага, бо російське патріотичне кіно навіть у росії не збирає необхідної кількості глядачів, це просто момент розкрадання грошей. Тож нам тут потрібно зорієнтуватися на створення дійсно активної напористої гуманітарної політики, у тому числі й у питаннях Чорнобиля. Зробити наголос на тому, що воєнні дії можуть викликати новий Чорнобиль чи Запоріжжя, але доводити собі й всьому світові, що у цього є певне джерело загрози, і це не війна сама по суті, а саме агресія з боку росії.

Ми маємо налаштовуватися на найкраще, але готуватися до найгіршого.

Єдине позитивне, що ці станції були розраховані на прямий ядерний конфлікт США та СРСР. Їхні головні технологічні бази сховані під землею або нашаруванням бетону і їх не так просто дістати. Хоча я не виключаю, що надалі з боку росіян спроби атак становитимуться частішими.