Згадуємо літо 2014-го та звільнення Луганщини

Кінець липня 2014 року видався для Луганщини переможним. Тоді вдалося звільнити ряд населених пунктів, наприклад, Рубіжне, Сіверськодонецьк, Лисичанськ, Попасну та інші. Люди зустрічали захисників оплесками. Кожного року в області святкували ці дати та згадували минуле. Але з 2022 року ці міста знов в окупації. Однак події 2014-го й те свято, коли вдалося звільнити стільки території, досі в пам’яті захисників.

Сьогодні ми згадуємо літо 2014-го з безпосередніми учасниками тих подій та розмірковуємо, чи буде нове свято у наших містах та яким буде життя у сучасних реаліях.

 Сергій Кисленських: «Я вірю у звільнення Сіверськодонецька та інших окупованих міст»

Експоліцейський, заступник комбата «Луганськ 1», а нині військовий Сергій Кисленських також брав участь у звільненні території Луганщини у 2014 році. Велике інтерв'ю з ним читайте тут. 

Найяскравішим спогадом він називає те, що тоді вдалося на власні очі побачити тих друзів та колег, які не зрадили Україну.

«Коли побачив своїх друзів міліціонерів, які служили у різних містах Луганщини, що вони не зрадили присягу і ми разом продовжили службу в зоні АТО», - згадує Сергій Кисленських.

Сам він брав участь у звільненні Кремінної, Рубіжного, Сіверськодонецька, Лисичанська, Гірського, Новотошківки, Тошківки, Кримського, Нижнього, Щастя, Станиці Луганської, Новоайдару.

Експоліцейський також каже, що місцевого населення було небагато.

«Спочатку людей було небагато, потім, як наставав повний контроль населених пунктів, тоді люди починали з'їжджатися», - каже він.

Зустрічали ж їх по-різному.

«Деякі відкрито говорили в обличчя, щоб ми їхали до себе додому, думаючи, що ми з західної частини України, але коли від нас дізнавалися, що ми з Луганщини, то говорили - такого не може бути, щоб ми пішли проти своїх. Деякі раділи. Деякі просто боялися проявляти емоції. Деякі намагалися дотримуватися нейтралітету у війні: «все одно хто, аби не стріляли». У селищах нашому приходу найбільше раділи пенсіонери, бо після нашого контролю одразу відновлювалася їхня пенсія, з урахуванням виплати заборгованості», - розповідає він.

Спочатку людей було небагато, потім як наставав повний контроль населених пунктів, тоді люди починали з'їжджатися.

Сергій Кисленських

Сергій Кисленських вірить у звільнення міст у майбутньому.

«Я вірю у звільнення Сіверськодонецька та інших окупованих міст, але для цього необхідне настання певних подій та умов на рівні кожного громадянина України та держави в цілому», - вважає він.

Віталій Шведов: «Такого свята, як було у 2014-му, вже не може бути»

Військовий, офіцер 111 бригади ТрО Віталій Шведов також згадує з нами 2014 рік.

«Я був тоді умовно у групі командувача АТО в Луганській області Ігоря Воронченка, збирав інформацію. Тут якраз стояло питання об’єктивності, збору інформації. Тим і займалися. І у Сіверськодонецьку, і в Лисичанську, в Рубіжному був», - каже він.

Звільнення міст було різним.

«Сіверськодонецьк доволі легко звільнили. Відстрілялися по блокпостах і сепаратисти, які були, просто розбіглися. Відчуття тоді були різнорідні, на одну територію заходиш – там все побите, відчувається зона бойових дій, а на інших територіях – немає, наприклад, світла. У Лисичанську з незручностей не було світла, газу. Продукти смажили на дворі», - розповідає Шведов.

Віталій Шведов. Фото з соцмереж

Один міст сепаратисти, тікаючи з Сіверськодонецька, підірвали, інший, Пролетарський,  – не встигли.

«Підривали, наскільки мені відомо, амонітом шахтним, який давав Скорий», - каже Шведов.

Тоді звільняли наші території батальйони «Львів», «Чернігів», «Луганськ-1»з Сергієм Губановим, 51 бригада з тодішнім комбригом Павлом Пивоваренком (він загинув в Іловайську).

«Паша з бригадою якраз заїжджали з кільця Сиротинського кільця  у напрямку «Пролетарія». На заводі «Пролетарій» працювали з терикона. Снайпер. І з будівлі самого заводу. Зліва за териконом працював 82-й міномет. Хлопці з Радієвським піднялися та потрапили під перехресний вогонь з обох боків. Частина людей загинула, частина відтягнулася. Був ще танк, по якому було декілька потраплянь. Горів як феєрверк. Він був уражений, але заднім ходом здав на міст і переїхав у бік Сіверськодонецька. У нього був розбитий далекомір. Коли снайпер працював з терикона і з будівлі, то танком цього снайпера знімали. Одного зняв Ваня Хрипко, це був «Луганськ 1». І зняв він його з трьохлінійки, це така стара гвинтівка. А другого снайпера не могли зняти. Паша Півоваренко дав команду молодому хлопчині, візуально років 18,  нести протитанкову рушницю. Чую рик.  Під’їжджає танк. Він каже: «Малий, тобі три постріли. Перший – напрямок, другий – пристрілятися, третій – уразити. Ти зрозумів?» Він каже – дальномір розбитий, це якраз той танк, що горів. Я кажу – почекайте. Дістав ноутбук, через роутер та інтертелекомівський інтернет  під'єднався до гугл-мапи, зробив замір. Той каже – «Поняв». З першого пострілу зняв. Каже – «Усе». І поїхав», - розповідає Шведов.

Сьогодні говорити про майбутні перемоги військовому складно.

«Дуже сумно, що українське суспільство змінилося не на краще. Як на мене, зараз влада не об’єднала його, а розшарувала за рахунок безглуздих команд, безглуздої кадрової політики. І в результаті ідейні люди, добровольці, які пішли і в 2014-му, і в 2022-му самі,  врешті-решт просто або загинули, або отримали поранення. Деяка частина розчарувалася та просто виїхала з країни. Бо не бачила сенсу. Велике, колосальне розчарування», - каже Шведов.

Віталій Шведов. Фото з соцмереж

За його словами, військових перетворюють у рабів. І у багатьох бажання після війни просто виїхати.

«На мою думку, велика проблема цієї країни у відсутності національної ідеї реальної. Незалежність – це, звісно, класна штука, але це один з елементів. Це ж не самоціль. Як на мене, головна ціль будь-якої нації – це якраз щаслива нація», - вважає він.

Для цього треба створити умови, щоб людина була забезпечена та захищена. І до цього рівня має прив’язуватися зарплата посадовця.

«Якщо зростає добробут маленького, найменш захищеного громадянина, тоді може підвищуватися і добробут посадовця. Це пряма пропорція», - каже Шведов.

У звільнення територій він вірить.

«Я думаю, що це закінчиться так само, як і почалося – в один якийсь день просто зупиниться і все», - вважає військовий.

Проте у багатьох воїнів знищене житло, а навкруги зруйнована інфраструктура. Росія ж після себе залишить велику дотаційну за населенням територію. Місцеве населення зараз живе під пропагандою, а на територію Луганщини завезли півтора мільйона росіян.

«Україна отримає тягар. Можливо, якщо туди зайдуть якісь компанії і вкладатимуть кошти у розробку чогось, то ті території локально оживатимуть.  Але не згідно з нарізкою міст та населених пунктів, яка була, а  оживатимуть згідно з економічною доцільністю розвитку конкретного родовища. Чи витягне Україна це?» - вважає Шведов.

Тож звільнення обов’язково буде, але чи буде це таким святом, як у 2014-му, питання.

«Люди хочуть звільнити територію саме через, як ви кажете, моральну сатисфакцію. Це бажання відновити історичну справедливість. Вигнати загарбників. Це так, безперечно. Але багато з тих, хто воює, вже не збирається там жити. Через токсичне середовище, яке буде довгий час. У зв’язку  з місцевим населенням, з тим, що там розбита інфраструктура, депресивний район. Тобто люди реально оцінюють ситуацію. Такого свята, як було у 2014-му, вже не може бути», - каже Шведов.

 Читайте також: Антон Потурайко: "Те, що було в 2014 році - лише тінь того, що коїться зараз"