Олександр Гришков про переїзд Луганського театру: «Я знаю давно, що нас чекали у Києві»

У червні на Шекспірівському фестивалі в Івано-Франківську директор театру - художній керівник Луганського обласного академічного українського музично-драматичного театру Олександр Гришков розповів нашому виданню, що їхній колектив розглядає можливість переїзду. Тоді вже були попередні домовленості, але місто не називалося.

У серпні стало відомо, що театр переїхав з Сум до Києва й тепер функціонуватиме за адресою: Алея Героїв Небесної Сотні, 1 у приміщенні МЦКМ (колишній Жовтневий палац).
В інтерв’ю «SD.UA» Олександр Гришков розповідає про нові виклики, переїзд, готовність до конкуренції та шлях до свого глядача.

 - Розкажіть детальніше про переїзд. Хто допомагав вам на цьому шляху?

 - Все робили своїми силами. Я ще навесні почав шукати у Києві, куди нам можна переїхати, писав листи різним організаціям, спілкам, фондам. Зверталися до всіх і всюди. Був і в центрі Довженка, і в Будинку кіно. Дуже багато роботи було проведено. Я почав це робити ще з квітня. Було декілька варіантів, домовленостей. Після Шекспірівського фестивалю я поїхав до столиці та почав шукати остаточне місце для нас. В останній момент заїхав до Жовтневого палацу й вони дали згоду. Це дуже швидко сталося і я був неймовірно радий, що ми переїздимо до Жовтневого палацу. Нам у цьому допомогла Луганська облдержадміністрація, виділено кошти на оренду. І взагалі ми завжди відчуваємо їхню підтримку. Тому зараз ми вже базуємося у МЦКМ, колишній Жовтневий палац. 6 серпня ми виїхали з Сум, повністю зі всіма речами. Це була велика фура з нашими декораціями, костюмами. 7-го, у перший робочий день, коли люди виходили з відпустки, ми зібралися у Києві та розвантажували цю фуру вже на території МЦКМ.

 - Багато речей?

 - Три роки роботи та життя, вистави є, дуже багато у нас декорацій, костюмів, обладнання. Тому треба було все забрати. Бо у Сіверськодонецьку ми були вимушені все залишити.

 - Як Сумщина відпускала вас?

 - Сумщина дуже шкодувала, що ми їдемо. Бо, дійсно, у нас вже був свій глядач там. Багато містян писало, що сумуватимуть за нами, що коли будуть у Києві, приходитимуть до нас. Шкода, бо мова про три роки життя, Сумщина дала нам прихисток та можливість працювати. Актори двох театрів дуже дружньо жили, працювали разом. І наші актори в них, і їхні в нас. Проте всі розуміли, що так не могло бути завжди. Ми не мали там свого приміщення, тому вирішили поїхати, як тільки безпекова ситуація погіршилася.

 Вперше після відпустки та після переїзду до Києва зустрілися на сцені. Привітали Білокуракінську громаду з 10-річчям від Дня заснування 

 - Які плани на новому місці?

 - Зараз розпочинаємо роботу, дуже багато планів. Ми оголосили конкурс на заміщення вакантних посад, шукаємо акторів, кастинг відбудеться 30 серпня. Розпаковуємося, починаємо роботу над виставами. Зараз з репертуаром трошки складно, тому що деякі актори з Сумського театру залишилися в рідному місті. Але нічого, ми впораємося. Ми у 2022 році у Сумах вже з цим стикалися і пройшли цей період. Ще у нас є питання по сцені, тому що в Києві у нас буде своя, окрема сцена на майже 80 місць. У самому МЦКМ сцена дуже велика на 2 тис. глядацьких місць, не завжди будемо нею користуватися, але наступного року плануємо на неї вийти. Поки ж наприкінці вересня готуємося відкрити театральний сезон нашою останньою прем’єрою «Емігранти». До цього часу вже побудуємо сцену, облаштуємо та відкриємося для глядачів повністю.

 - Багато колективу залишилося у Сумах?

 - Деякі люди виявили бажання поїхати за нами та також братимуть участь у конкурсі 30 серпня. Проте багато лишилося у Сумах, тому що частина колективу з Сумського театру працювала за сумісництвом. І вони вирішили залишитися там.

Багато людей з нашого театру з початку повномасштабного вторгнення поїхали саме до Києва, а не до Сум. Зараз я маю завдання повернути цих людей до театру. Наразі веду перемовини з ними. Бо вони саме з Луганська, з Луганщини. Було б суперово, якби вони долучилися до нашої команди.

Деяких посад у нас не було, будемо вводити. Погодили новий штатний розклад. Наприклад, нам потрібна прибиральниця. Детальніше можна ознайомитися тут. 

 - А творчі вакансії наскільки закриті?

 - Потреба в акторах є, але вона наразі мінімальна, тому й добираємо, бо не вистачає людей. Зараз ми думаємо над програмою для ВПО, які мешкають у Києві. Звертатимемося до хабів, бо нам треба попрацювати з нашими людьми, щоб вони відчули зв'язок з Луганщиною. Зараз починаємо над цим працювати. Це плануємо втілити наприкінці вересня-початку жовтня.

 - Як ті луганчани, що вже мешкають у Києві, сприйняли цю новину? Писали вам?

 - Зараз ми не можемо це відчути, бо ще не було прямого зв’язку з глядачем. Проте люди писали нам повідомлення, нашим акторам. Це дуже приємно. І я знаю давно, що нас чекали у Києві. Коли ми відкривали у столиці театральний сезон у листопаді минулого року, ми це теж відчули, бо дуже багато людей було.

 - Як сприйняли переїзд актори? Все ж таки столиця – мрія багатьох творчих людей…

 - Звісно, радість була. Але переїзд – це завжди важко. І сприймається нелегко. Коли людина знаходиться у своїй бульбашці на місці, у Сумах, то це одне. А коли ти виходиш зі своєї зони комфорту, то це складно. Відчуття у них були неоднозначні. Проте всі підходили, казали – добре, що переїздимо до Києва. Бо так, стріляють, але не так, як у Сумах. Безпекова ситуація у багатьох на першому місці стоїть.

 - У вас у Києві багато творчих друзів, з якими вже були творчі колаборації. Як вони сприйняли новину про ваш переїзд? Наприклад, Римма Зюбіна. Чи плануєте щось нове для неї?

 - Друзі нас прийняли дуже гарно, вони раді, що ми все ж таки в Києві. Я сподіваюся, що цього року ми зробимо якусь виставу з Риммою Зюбіною.

 - Про оптимістичні сторони переїзду ми поговорили, а з якими труднощами стикаєтеся?

 - Всі познаходили житло, винайняли. Ніби нормально облаштувалися. Починають потрошки звикати. Так, треба час, щоб звикнути до столичного ритму, бо це інші відстані.

Перепони поки що у мене можуть бути якісь організаторські, тому що треба і знайти людей, і провести деякі комунікації, і починати робити закупівлі – оцей весь побут. Це переслідуватиме нас певний час, поки ми не доробимо сцену та не вийдемо на неї.

Зараз закуповуємо матеріали для сцени, подіумів. Ми ще не розпакували обладнання, теж потрібно буде встановлювати звук, світло, усе це налаштовувати. Зараз іде підготовча робота до відкриття.

«Емігранти»

 - Ви сказали, що розпочинаєте сезон «Емігрантами». А які плани далі?

 - Плануємо відкривати сезон «Емігрантами», потім випустимо декілька нових вистав за пʼєсами сучасних драматургів та драматургинь, зараз ведемо переговори, згодом буде вистава для дітей. У жовтні ми плануємо поїхати на фестиваль «Золотий лев» з моновиставою заслуженої артистки України Наталії Карчкової «Деціма» за пʼєсою Сергія Марена. У жовтні хочемо реалізувати президентський грант, Дмитро Некрасов ставитиме виставу «Пам’ятники» за п’єсою «Виживуть тільки пам’ятники» драматургині Оксани Гриценко. У листопаді почнеться підготовка до новорічної казки, яка стартуватиме 6 грудня. І того ж місяця плануємо ще одну виставу, будемо робити пропозицію Риммі Зюбіній зіграти у нас. Зараз обираємо матеріал. Я розумію вже, що це має бути. Це буде на військову тематику вистава.

 - Не боїтеся столичної конкуренції?

 - Чесно кажучи, страху немає. Бо кожен театр має свого глядача. У нас є планка, яку ми встановили ще у Сіверськодонецьку, і, я сподіваюся, що за ці роки ми її не знижували. Тримаємо її. Випускаємо дуже якісний продукт. Я думаю, що у нас завжди буде глядач, як у кожного театру у Києві. Немає тієї конкуренції. На кожен театральний продукт є свій покупець. Десь понад 50 тисяч людей у Києві, які переїхали з 2022 року з Луганщини. Тому тих, хто ходив до нас у Луганській області, ми залучимо тут. Люди потребують цього зв’язку. Я впевнений у нашій команді. Їх впізнають, люблять, вони на слуху.

 - А міжнародні гастролі не плануєте?

 - Принаймні, цього року точно ні. Але є зв’язки з театром міста Сент-Етьєн, це місто-побратим Луганська. Вони виявили бажання поспілкуватися. І, може, щось вийде творче з цього.