Сіверськодончанка робить консервацію для військових: як переселенки почали нове життя на Волині

71-річна Людмила Чехута разом з онукою Вілорою з Сіверськодонецька на початку повномасштабної війни знайшли прихисток у селі Княгининок на Волині. Поки бабуся готує консервацію для ЗСУ, онука допомагає.

Як жінки облаштувалися на Волині, розповіли Суспільному.

Людмила Чехута каже, що її оселя згоріла дотла, навіть стіни попадали. Дім залишила ні з чим. Разом з внучкою їхала через Дніпро, де два дні ночували у шкільному спортзалі.

Прихисток знайшли у знайомих на Волині. За оренду житла нічого не платять, лише за комунальні послуги. Жінці вперше довелось жити в селі, а не в місті.

Людмила Чехута працювала медиком. Спочатку у пологовому будинку, а потім у фельдшерсько-акушерському пункті. Нині закриває варення та консервацію для військових.

"Тут гарний погріб, наше укриття, як кажуть. Ми закрили огірків дуже багато, що і людям, і на війну передавала. У мене пенсія дуже маленька, з переіндексацією 3 000 гривень. У квітні мені буде 72 роки. Вважаю, що попри все — життя прекрасне", — додає жінка.

Людмила Чехута, березень 2026 року. Суспільне Луцьк

До повномасштабної війни Вілора, як і її батько, займалася офроудом. У кімнаті, де зараз живе, облаштувала куточок з нагородами батька, який був майстром спорту, та фотографіями.

"Важко, коли залишаєшся без дому, але кожна людина, яка втрачає дім, переоцінює, що важливіше. Ти вже не женешся за ремонтом, за побутом. Ти не живеш так, щоб показати іншим. У мене є дах. Тут тепло. Неважливо, де ти живеш: в будинку чи у квартирі. Ти живеш", — каже Вілора.

Веліора біля куточка з нагородами та речами для оуфроуду, березень 2026 року. Суспільне Луцьк

Наразі "Вавілона" має чотири вищі освіти, їх здобула в університеті, який з Луганська "переїхав" у Сіверськодонецьк.

Волонтерка "Вавілона", березень 2026 року. Суспільне Луцьк

"Українці відрізняються від інших націй тим, що не ховають біль, не хочуть, щоб він стихнув. Вони конвертують це в рух. І це єдине, що допомагає нам наразі жити це життя так, як нам хочеться", — каже дівчина.

Її бабуся додає, що варто допомагати солдатам, аби якомога швидше кожна родина могла повернутися додому.

Читайте також: Історія кардіохірурга Олега Сімікова, який через війну переїхав до Житомира