Люди їдуть з міста, люди приїжджають у місто

У перший же свій день у Кременчуці я сходив на залізничний вокзал та на автостанцію. Мій принцип – у житті завжди треба знати, як і куди можна уїхати. В даному випадку мене цікавила можливість уїхати в Київ, куди на цей час вже повернувся син. Після нетривалої евакуації на Західну Україну.

Розклад руху по залізничному вокзалу спантеличував убогістю: у розкладі були лише два пасажирські та два приміські поїзди. Пасажирські поїзди були до Києва («Столичний» експрес) та до Івано-Франківська (через день). Приміські поїзди - до Полтави та до Знам'янки, по одному рейсу. Вдень ніяких поїздів на вокзал Кременчука не приїжджало, але групка волонтерів з 6 хлопців та дівчат я там бачив – вони мали допомагати переселенцям.

Не порадував й розклад автобусів, практично всі міжміські рейси було скасовані. А перший рейсовий автобус із Кременчука до Києва відправився в рейс лише 18 квітня. А ось кількість автобусів, що відправлялися з майданчика біля «Амстора», була значно більшою і ці автобуси вирушали переважно на Західну Україну і далі за кордон. На автобусах так і було написано, наприклад – Львів (Польща). Попит був саме на цей напрямок - багато жителів Кременчука користувалися ситуацією, щоб виїхати з країни. І навряд чи мали намір повертатися.

Водночас до Кременчука приїжджали внутрішньо переміщені особи з Харківської, Луганської та Донецької областей. У тому числі – з Сєвєродонецька. Багато хто вже встиг влаштуватися на роботу, і ми дізнавалися, що нас обслуговують земляки, купуючи щось у магазині, або перебуваючи у медичному центрі.

На початку квітня Кременчуцька міськрада публікувала такі дані: за день місцевий ЦНАП обробляв в середньому тисячу звернень, з яких лише 100 – мешканців міста. Решта – приїжджих.

Через таку велику кількість людей процедури реєстрації були досить тривалими. 24 березня ми звернулися до управління соцзахисту Крюківської райради (у Кременчуці два райони міста – Автозаводський та Крюківський) для оформлення статусу внутрішньо переміщених осіб і нас записали на прийом на 14 квітня. Щоправда, потім передзвонили та перенесли дату прийому на 29 березня. А довідки переселенців ми отримали 5 квітня. 5 квітня ми on-line записалися на прийом до ЦНАПу для оформлення допомоги ВПО, під час запису дату прийому нам призначили на 11 квітня.

Людей і в управлінні соцзахисту, і в ЦНАПі було дуже багато. У соцзахист дехто приходив з дітьми та речами. Напевно, дехто щойно приїхав. Можливо, декому гостро не вистачало коштів. Наприклад, щоб винайняти житло. І для них таке довге очікування на отримання статусу - це додаткові проблеми.

Проте навіть за такої великої кількості біженців ставлення до них місцевих жителів було переважно позитивне, я жодного разу не чув висловлювань на кшталт «понаїхали». А деякі випадки готовності допомогти з боку пересічних містян просто захоплювали.

Випадок із життя: під час подання заяви про взяття переселенця на облік потрібно було додати копії документів – паспорту, інкоду, свідоцтва про народження дитини. Копії я робив у магазині канцтоварів, схожому на «Канцлер» у Сєвєродонецьку. Копії для чотирьох осіб – досить значний пакет. Але коли я хотів розрахуватись, продавець сказала, що це безкоштовно. І це звичайний підприємець, який заробляє собі на життя зокрема таким копіюванням. Крім того, вона витратилася на тонер, папір. Ніхто її до такої благодійності не спонукав, жодних матеріальних чи моральних бонусів від цього вона не отримувала. Хіба що похвалитися у своєму колі, що допомогла черговим біженцям із Донбасу.

Були в мене й інші подібні випадки. Наприклад, мені надали знижку на стрижку у перукарні. І знижку на прийомі в окуліста у комерційному медичному центрі (де працював переселенець з Сєвєродонецька) . Це не надто впливало на мій фінансовий стан, але все одно було приємно та зворушливо.

І ще, робота ЦНАПу у Кременчуці мене вразила. Це величезне приміщення, де облаштовано близько 40 робочих місць. Співробітники відокремлені від відвідувачів прозорими екранами, на кожному робочому місці є комп'ютер, принтер, сканер. Прийом відбувався виключно за електронною чергою. Завдяки цьому в ЦНАП приймали в день багато сотень відвідувачів, понад 90% яких – внутрішньо переміщені особи.