Водна станція на Дінці

Перед Павлоградським мостом справа за пляжною зоною на березі Сіверського Дінця є невелика паркова зона, яку всі знають як "Водна станція". Зараз Лисичанська громадська організація "Місто-сад" взялася за відновлення колишньої слави цього колись знаменитого місця, де не лише змагалися відомі майстри водних видів спорту, але й любили відпочивати лисичани і сєверодончани.

Було це тоді, коли Лисичанськ і Сєверодонецьк були одним цілим чи принаймні мали тісні адміністративні зв'язки.

Нагадаю забуту історію виникнення Водної станції.

Кому довелося жити в Радянському Союзі, пам'ятають організацію ДОСААФ, абревіатура російського "Добровольное общество содействия армии, авиации и флоту», яка утворена з трьох інших організацій, попередником яких ще з 1927 року була організація «Осоавиахим» — «Общество содействия обороне, авиационному и химическому строительству». У ті часи країна готувалася до війни, передбачалося, шо на нас нападе ворог, чи ми на нього. З 1931 року навіть ввели програму патріотичного виховання молоді ГТО — «Готов к труду и обороне СССР».

У Лисичанську із сприянням армії на суші проблем не було. Для сприяння авіації відкрили аероклуб і парашутну вишку. З флотом було складніше, моря поблизу не було, та й річного берега теж, бо по ньому прокладена залізниця, а лівий берег відносився до Рубіжанського району.

У 1931 році в Лисичанську стало відомо, що тут будуть будувати великий хімічний комбінат. Появилися плани розташувати соцмісто хіміків між Лисичанськом і Пролетарськом, об’єднати ці поселення ще й з Верхнім, пустити трамвай, побудувати оперний театр… А на роботу хіміки будуть перебиратися з високого Лисичанського берега на лівий фунікулером чи якоюь канатною дорогою. Там хіміки проходитимуть через паркову зону і потрапляти на прохідну ЛХК. А вона мала бути з боку Лисичанська.

20 лютого 1932 р. ВУЦВК приймає рішення: «Зважаючи на економічне та адміністративне тяжіння Борівської, Метелкінської та Воєводівської сільрад Рубіжанського району Харківської області до Лисичанського району, … перечислити ці сільради до складу Лисичанського району (Донбас)». «Тяжіння» було повʼязано з тим, що на землях цих сільрад мали будувати Лисичанський хімкомбінат, а селяни його будуватимуть.
Тепер, коли лівий берег Дінця буде належати Лисичанську, можна зробити тут Водну станцію для виконання задач «Осоавіахіму». На її будівництво було відпущено 30 тисяч рублів.

Літом 1932 р. водна станція запрацювала, ставши базою для водних видів спорту не лише Лисичанська, а й всієї України. Тут були не лише причали для човнів, але й десятиметрова вишка для стрибків у воду, збудовані трибуни для глядачів. В рік відкриття тут відбулася Всеукраїнська олімпіада з водних видів спорту, в якій прийняли участь найсильніші спортсмени України.

Про відкриття цієї олімпіади на Водній станції писав лисичанський краєзнавець Ю. П. Костриця. Процитую.

«В короткое время территория вокруг водной станции превратилась в образцовое место для отдыха с прогулочными аллеями, цветочными клумбами, площадками для спортивных мгр и для детей. Появились буфеты, павильоны и различные торговые точки. Соорудили летнюю эстраду для выступления духового оркестра, знаменитого хора ДК им. 1 Мая, исполнителей песен и танцев.
Участвовать в соревновании приехали спортсмены и судьи из Киева, Харькова, Днепропетровска, Горловки и других городов, где водные виды спорта получили развитие. Все было празднично и торжественно. Как и положено, музыкальное сопровождение должен был осуществлять оркестр. Кому-то из организаторов пришла мысль, пренебрегая мерами безопасности, разместить оркестр на верхней площадке десятиметровой вышки, чтобы все выглядело оригинально, и мелодии с высоты разносились далеко по округе. Так и было, оркестр заиграл на самой верхней площадке вышки и его хорошо было слышно по обеим берегам реки. Однако радость присутствующих была не долгой. Крепление всей конструкции вышки не выдержало нагрузки двух десятков музыкантов с инструментами и она стала наклоняться, а затем вместе с оркестром рухнула в воду. От неожиданности зрители и участники соревнований на мгновение замолкли. А затем, придя в себя, наиболее решительные из присутствующих бросились к лодкам и начали спасать музыкантов… К счастью, все обошлось благополучно: все музыканты и дирижер были спасены. Хотя часть музыкальных инструментов поднять со дна реки не удалось.»

Після Другої світової війни Лисичанська водна станція була відновлена. Тут можна було взяти човен на прокат. Сюди любили ходити не лише лисичани, а й лисхімстроївці, адже селище відносилося до Лисичанська. До початку 1950-х років дорога проходила через хімкомбінат і через прохідні пропускали вільно. Німецькі учені-хіміки, які працювали в Сєверодонецьку, не дивлячись на заборону відлучатися із селища, теж ходили влітку сюди відпочивати. Одного разу, коли вони пройшли через хімкомбінат на Донець в шортах, це викликало культурний шок у сєверодончан, і їх попередили, щоб цього більше не повторювалося.

З появою в Сєверодонецьку скульптора В. І. Пухальського парк Водної станції був буквально заставлений скульптурними виробами Сєверодонецької архітектурно-будівельної майстерні. Не обійшлося без класичної «Девушки с веслом». Компанію їй склали «Плавець» і «Волейболістка»

 У післявоєнні 40-50-і роки Водна станція була місцем проведення Всесоюзних змагань з плавання Центральної ради ДСО «Шахтер» і тут була можливість дивитися виступи найсильніших плавців країни цього спортивного товариства.

Про спортивно-культурні заходи, які відбувалися на Водній станції можемо судити із газетної замітки

У 1958 році в Сєверодонецьку у парку зробили штучне озеро. І тепер в літні спекотні дні сєверодончани відпочивали на березі Паркового озера ніби на євпаторійських пляжах – дно піщане, вода прозора, ніби скло, навколо зелень парка... Відпала необхідність ходити так далеко, аж на Донець. А з 1963 року і саме місто Сєверодонецьк вийшло із опіки Лисичанська, ставши містом обласного підпорядкування. Поступово Лисичанська Водна станція на Сєеродонецькій території почала занепадати. Її рідше стали відвідувати і лисичани.

Довгий час Водна станція лишалася базою лисичанської школи веслувальників на байдарках. Тут були підготовлені заслужений майстер спорту, олімпійський чемпіон М. Чужиков, майстри міжнародного класу Г. Нецвєт, О. Сабора, 12 майстрів спорту СРСР В. Прокопенко, В. Садовський, В. Божко та інші, 75 кандидатів у майстри спорту.
Спортивна сторінка історії Водної станції, то окрема велика і цікава тема.

Для Сєверодонецьк-online