Площа Перемоги

Площа Перемоги

Появі площі Перемоги сєверодончани мали б завдячувати Микиті Хрущову, а от назві площі – Леоніду Брежнєву. Посади цих керівників Радянського Союзу вказувати не буду, якщо хтось із молодих не знає, то погуглить.

Як це не дивно виглядає, але це так.

Проєкт генплану Сєверодонецька 1950 року не передбачав розвитку міста за сучасний проспект Хіміків. Але у 1953 році керівником країни став Хрущов, який покладав великі надії на науково-технічну революцію і хімію, які допоможуть досягти комунізму уже до 1980 року. На пленумі ЦК КПРС 1958 р. він навіть увів у сакральну ленінську формулу новий елемент: “Якби жив Володимир Ілліч Ленін, то, очевидно, зараз він сказав би приблизно так: “Комунізм – це радянська влада, плюс електрифікація всієї країни, плюс хімізація народного господарства”. Після цього було переглянути план розвитку Лисичанського хімкомбінату. Крім кислот і добрив слід розвивати і виробництва органічних продуктів, тоді покладали великі надії на пластмаси. З розвитком комбінату мало рости і місто.

У1961 “Укрміськбудпроєкт” розробив новий проєкт генплану міста, розрахованого на 100 тисяч жителів. Центральний проспект мав зв’язати північний і південний парки, він став головною композиційною віссю планування міста, став своєрідним екватором і місцем великих будівництв. Саме тут зведені найбільш визначні об’єкти Сєвєродонецька: Палац культури хіміків, будівля міської ради, Палац культури будівельників (нині Міський палац культури), Палац спорту (нині ДЮСШ-1) , кінотеатр “Сучасник”, ресторан “Кристал”, магазин «Дитячий світ», Льодовий палац. Замість Льодового планувався театр, за яким мав бути парк.

На перетині проспекту з вулицею Лисичанською (нині Гвардійський проспект) навколо площі мав сформуватися науковий центр із корпусів Науково-дослідний інститут керуючих обчислювальних машин, сєверодончанам звичніша російська абревіатура назви НИИУВМ, нинішній НПО “Імпульс”, та Сєверодонецького філіалу ВНДІХіммашу, неподалік індустріальний технікум. А щоб наукові працівники не відчували себе відірваними від культури великих міст, то поруч запланували і театр. Для командированих в Сєверодонецьк науковців передбачили семиповерховий готель.
Першим на майбутній площі Перемоги почали будувати “Дитячий світ”. Але будівництво затягнулося до 1966 року. Тоді ж відкрився і кінотеатр “Сучасник”, ресторан “Кристал”, готель “Центральний”. Щоправда готель збудували п’ятиповерховий, без ліфтового господарства вище п’ятого поверху тоді будувати не дозволялося. З театром теж не склалося, напевно не дозволили, бо така розкіш дозволялася лише обласним центрам.

У січні 1963 було закладено фундамент, а в серпні наступного – здано в експлуатацію першу чергу головної будівлі корпусу НИИУВМ. Під новий рік перший підрозділ інституту заселився у новий корпус, а весною почалося масове переселення співробітників інституту з будівлі, яка розташовувалася на 2-й прохідній хімкомбінату. До літа 1967 з хімкомбінату перемістився в нову будівлю і Сєверодонецький філіал Всесоюзного науково-дослідного і конструкторського інституту хімічного машинобудування «НДІхіммаш».

 Наступ на піски

Забудовується вул. Лисичанська. Будуються “Дитячий світ” та НИИУВМ.
На місці СФ “ВНИИХИММАШ” ще піски
 

Це була окраїна міста, на якій робили першу зупинку автобуси, які прибували з Ворошиловграда, Щастя, Старобільська, Новоайдара.

Місто швидко будувалося, так швидко, що до початку 1969 року уже був готовий новий генплан, розрахований на 110 тисяч жителів. Принципово новим у ньому було те, що тепер у нових мікрорайонах будуть будуватися дев’ятиповерхівки. Представляючи його, тогочасний головний архітектор Сєверодонецька І. І. Казібрід в газеті “Комуністичний шлях” 27.02.1969 писав: “Між п’ятиповерховими інститутами здіймається вгору “Сучасний Прометей”, а навколо нього бризкальні фонтани з декоративними деревами – різними як за кольором, так і за величиною крони. І все це на фоні цікавого за задумкою критого спортивного комплексу”. Мова йде про пам’ятник, який мав за рік постати на площі між інститутами. У кабінеті головного архітектора вже стояв макет фігури “Сучасного Прометея” з вогнем у руках, втілюючи не лише минуле, але й майбутнє, у якому міф про вогонь мають замінити атоми і електроніка.

Пам’ятник мав символізувати порив до науки, за якою майбутнє.

Фонтани збудували, дерева посадили, замість театру звели “критий спортивний комплекс” – Льодовий палац спорту, а от “здіймається” замість “Сучасного Прометея” колона з орденом “Победа”. З пам’ятником архітектори не вгадали, не вловили вони змін у політиці партії.

У жовтні 1964 Леонід Брежнєв очолив змову проти Хрущова і став 1-м секретарем ЦК КПРС. У 1965 р. він відновив День Перемоги зі статусом державного свята й неробочого дня. У Сєеродонецьку вирішили відзначити 9 травня мітингом на майбутній новій площі. В організаціях і підприємствах оголосили і запросили на мітинг, але добровільно, без обов’язкової присутності. Якщо за тиждень до цього на першотравневу демонстрацію зібралося 7-8 тисяч працівників Лисичанського хімкомбінату, то в цей день колона ЛХК мала формуватися біля недобудованого кінотеатру “Сучасник”. Хіміків прийшло ледь трохи більше півсотні, принаймні, усі помістилися на ґанку кінотеатру. Учасники розповідали, що вони пройшли до площі правою стороною Радянського проспекту побоюючись, чи не переписує або фотографує їх хтось. Хоч це було офіційно, але вперше, незвично, і не було впевненості, що за кілька днів чи тижнів свято знову не скасують, а учасників покарають.

На площі зібралося кілька сотень дорослих, організованих школярів не було, і дітей з собою теж ніхто не ризикнув привести. В центрі площі на високій трибуні стояли керівники міста. Мітинг тривав недовго. Заклали камінь з написом про те, що на цйому місці зведуть пам’ятник в честь Перемоги. Про те, що майбутню площу вирішили назвати площею Перемоги на мітингу не прозвучало. Але в середині травня повідомили, що у протоколі мітингу було рішення про назву площі. Очевидно, керівники вирішили, що для відзначення 20-річчя закінчення радянсько-німецької війни не достатньо лише мітингу, який проводився скрізь; не кожне місто могло виділитися тим, що в честь події назвав площу.

На якийсь час про камінь з обіцянкою пам’ятника забули. Але згадали, коли появилися плани з пам’ятником Прометею. Хрущовські ідеї з науково-технічною революцією і близьким комунізмом уже виявилися не актуальними. Тепер почалася міфологізація минулого. Організували комсомольців на збір коштів для пам’ятника Перемоги. З кінця 1960-х почалися комсомольські “воскресники”, розповсюджували серед комсомольців спеціальні значки ціною 1 рубль замість звичних 10-20 копійок. Куди подів ті кошти міськком комсомолу – невідомо, але вони зникли. А на підході вже були 30-і роковини Перемоги. От тоді й поставили замість каменя тимчасовий ерзац-пам’ятник у формі прямокутного паралелепіпеда, на вершині якого був прилаштований макет ордена “Побєда”.

                    Площа 9 травня 1976

Площа Перемоги 9 травня 1976 року. Видно тимчасовий пам’ятник.

У той час йшла підготовка вулиць до тролейбусного сполучення, тож вулицю Лисичанську реконструювали і до цієї дати перейменували на проспект Гвардійський. Назвали в честь 41-ї гвардійської стрілецької дивізія, яка звільняла селище від німецьких окупантів. Про це свідчила меморіальна дошка, яку повісили на стіні будівлі НВО “Імпульс” “вечно благодарные северодончане”. Ці ж “вдячні” сєверодончани у 2019 році дошку і зняли, посилаючись на необхідність виконання “законів про декомунізацію”.

Але головним подарунком місту до цієї дати стало відкриття Льодового палацу спорту 5 травня 1975 року, яке було приурочено до 30-річчя Перемоги у війні 1941-1945 років.

Справжній пам’ятник на площі Перемоги було встановлено у 2004 році, до 70-річчя Сєверодонецька. 14-метрова колона з червоного граніту постала на чотиригранній призмі. Колона увінчана бронзовим макетом ордена “Побєда”. З назвою монументу трохи не пощастило. Офіційна назва його Памятник воїнам-переможцям у Великій Вітчизняній війн – вона задовга, а назва війни застаріла. Тому його називають по різному: Монумент Перемоги, Пам'ятник-стела переможцям ..., а назву війни називають по-різному. Тільки чому стела, якщо це колона?

Тепер на площу Перемоги сєверодончани приходять не лише в День перемоги, а й на святкування Дня міста, тут проводяться святкові гуляння й інші масові заходи.

Колона Победы

Для Сєверодонецьк-online

Комментарии для сайта Cackle