Радянська спадщина VS Туризм

Сєвєродонецьк – індустріальне місто. Це такий сталий стереотип, що має під собою суттєве підґрунтя. Місто молоде, побудоване за радянських часів, про що нагадують і архітектура, і подеякі пам’ятники «вождів» тих часів. Чому подеякі? Бо завдяки декомунізації залишки радянської пропаганди поступово зносять.

Найпершими прибрали Леніних. Їх у місті було аж два – погруддя та у повний зріст. Погруддя демонтували, начебто, для реставрації – шість років тому невідомі накинули на нього гумову шину та підпалили. На місце бюст так і не повернули. А того Леніна, що пам’ятник, валив особисто Олег Ляшко у 2014 році, напередодні Дня Незалежності України. На площу тоді підігнали трактор, причепили до пам'ятника троси. Після повалення статуї, до неї збіглися люди з жовто-блакитними прапорами, схвальними вигуками привітали цю подію.

«Олег Ляшко в даному випадку виступав у якості бульдозера, бо якби хтось місцевий спробував – було б проблем до неба. Звичайно, тоді довелося б зважати на настрої населення, а прорадянські налаштованих у Сєвєродонецьку багато», – ділиться спогадами місцева жителька Єлизавета Іванова. Вона додає, що краще не встановлювати нікому пам’ятники, не робити народові ідолів.

Сьогодні на місці колишнього пам’ятника Леніну біля Палацу культи хіміків встановлено знак «Я ♡ Сєвєродонецьк» та розбито клумбу троянд.

А от пам’ятник Ворошилову поблизу міського автовокзалу зносили аж двічі. Вперше його демонтували наприкінці 1950-х років за рішенням уряду. Після цього він до 1981 року зберігався на складі ремонтно-механічного заводу. І вже вдруге - у 2015 році. Сьогодні від пам’ятника Ворошилову залишився лише постамент, що височіє над клумбою. Взагалі, прослідковується послідовність – на місці усіх знесених колишніх ідолів (Ленін, Калінін, Свердлов), висаджують квіти.

«Після усіх подій, що ми пережили у 2014 році, містяни ще побоювалися висловлювати свої думки відкрито. А ще мені здається, що прорадянські пам’ятники прибирали уночі. Пригадую, що статую Калініна прибрали ще затемна, бо якось на ранок її вже не було. Ходили чутки, що це якийсь «бандерівець» зробив, але що з пам’ятником було далі ніхто не в курсі», - говорить Микола Скурідін, громадський активіст, фотограф Сєвєродонецька.

А гідний хто?

Звичайно, що серед містян інколи підіймаються питання, мовляв «зносити – не будувати», потрібно знайти гідну заміну монументальній пропаганді комунізму. Проте… далі розмов справи не йдуть. Так на думку Миколи Скурідіна слід відзначити внесок видатного будівельника Сєвєродонецька – Петра Новікова.

«Без Новікова наше місто було б зовсім інакшим. Але віддячили ми йому лише табличкою на міському Палаці культури. Вважаю, що він заслуговує на пам’ятник. Але хотілося б, щоб міська влада також брала участь у такій свого роду просвітницькій діяльності. Як показала історія зі встановленням пам’ятних табличок у Сєвєродонецьку, це потрібно лише ініціативній групі», - зауважує Скурідін.

Довідка: Петро Пилипович Новіков – Заслужений будівельник Української РСР, керуючий будівельним трестом «Лісхімпромбуд» у місті Сєвєродонецьку. За ініціативою Петра Новікова у місті створена перша футбольна команда, зведені Палац тенісу, Будинку культури будівельників (ред. Z).

А ось Сергій Каленюк, краєзнавець та автор книг «Сліди на сакмі», «Роти полку Депрерадовича. Мандрівка Лисичанським краєм у пошуках першопоселенців», вважає, що увічнювати потрібно не когось, а щось.

«От я б зробив сквер Поезії з фігурою відомого міського поєта – Йосипа Курлата. Але це має бути не просто пам'ятник, а скверик з лавочками, кав’ярнею та відкритим простором для зустрічей творчих людей Сєвєродонецька. Десь у затишному місці. Біля озера Чисте, наприклад… Також слід подумати про відзначення засновників міста, які мріяли про прекрасне місто хіміків. От про Олександра Дмитровича Забєльського майже ніхто не знає, а без нього не було б Сєвєродонецька. Петро Новіков, Ілля Барський, Генадій Вілєсов - всі вони заслуговують на пам'ять. Це могло б бути щось спільне для засновників чи першобудіників» - розмірковує дослідник.

Довідка: Йосип Курлат – сєвєродончанин, дитячий поет, перекладач, засновник Всеукраїнського фестивалю дитячої поезії. Був членом Союзу письменників СРСР та Національної спілки письменників України. Лауреат премії імені «Молодої Гвардії» (ред. Z)

Колишню ідеологію можна перетворити на туризм

Більш підприємливі сєвєродончани сходяться на думці, що на темах індустріалізації та радянської спадщини можна побудувати нові туристичні напрямки. Хтось наводить приклад Сватівського краєзнавчого музею. Там зібрали усі «декомунізовані» пам’ятники діячам радянського режиму, які тільки можна було знайти на території Сватівщини, і говорить про таку виставку як про туристично привабливу атракцію. А інші стверджують, що слід розвивати індустріальний туризм.

Завідувач кафедри міжнародної економіки і туризму у СНУ ім. В. Даля Юрій Д'яченко стверджує, що слід використовувати ті ресурси та можливості, які ми вже маємо.

«Наша промисловість може бути цікавою для тієї групи туристів, що охоче відвідує Чорнобиль. Наші підприємства можуть створити гідну конкуренцію. Окрім того на Сєвєродонецькому об’єднанні «АЗОТ» є музей, про який мало хто знає. Так, він класичний, традиційний, розповідає про створення заводу за радянських часів, але може стати потенційною родзинкою екскурсійної діяльності. Є люди, яким цікаво подивитися і зрозуміти велич хімічного підприємства», - говорить Юрій Д'яченко.

На відміну від Хорватії чи Словаччини, де люди можуть відвідувати з екскурсіями цілком діючі промислові об'єкти, в Україні індустріальний туризм ще на початку свого шляху, тому слід робити ставку на внутрішні екскурсії регіоном, вважає Олег Невениця, очільник громадської організації «Асоціація з розвитку туризму в Луганській області».

«Не потрібно вигадувати колесо, слід лише скористуватися вже успішно діючими кейсами. З точки зору економіки для Сєвєродонецька була б успішною стратегія розвитку туризму вихідного дня. Візьмемо як приклад Словаччину. У п’ятницю ввечері Братислава порожніє. Звичайно хтось обирає шопінг чи спокійний туризм, а хтось усією родиною їде на екскурсію рудниками Словаччини», - говорить Олег Невениця. На його думку Сєвєродонецьк має свою унікальну промислову історію для того, щоб привабити туристів – терикони, шахти, заводи тощо. Чого вартий лише підтоплений вугільний кар'єр у Лисичанську, де цього року «Фестиваль думок 2020» облаштував другий день офлайн дискусій.

Окрім того, варто розуміти, що будь-який туризм не одноосібний, це супутній бізнес – ресторани, кінотеатри, торговельно-розважальні центри, прокат транспорту тощо. В світовому сприйнятті індустріальний туризм це не лише про заводи, будівництва, підприємства та шахти. Це також колишні фабрики, яким дали шанс на друге життя, перетворивши приміщення на музей чи коворкінг, це галереї, творчі виставки та кав’ярні, що розповідають унікальні історії стін. З таким успіхом можна дати шанс і вплести в екскурсійні маршрути ті пам’ятники, що залишилися у Сєвєродонецьку. Погруддя українським письменникам Івану Франку та Тарасу Шевченку, що розташовані у сквері поблизу обласного театру, цілком органічні й привертають до себе увагу. А на вулиці Заводській, біля другої прохідної Сєвєродонецького об'єднання «Азот», стоїть бюст хіміку Дмитру Менделєєву. З ним взагалі пов’язана цікава легенда про створення міста, варто лише правильно розповісти.