День прапора. Синьо-жовтий символ нескореної Луганщини

Щорічно 23 серпня, починаючи з 2004 року, в Україні вшановують один з трьох ключових державних символів – синьо-жовтий стяг. Як повідомляє Український інститут національної пам’яті, синьо-жовте поєднання утвердилося як українські національні кольори під час європейської «Весни народів» у XIX столітті. Проте поєднання блакитного тла та жовтого малюнку зустрічається в символіці українських населених пунктів, починаючи з часів Русі. 4 вересня 1991 року національний синьо-жовтий прапор замайорів над Верховною Радою України. А за кілька місяців, 28 січня 1992-го, ВРУ офіційно затвердила його Державним Прапором України.

З моменту повномасштабного вторгнення росії до України минулого року Луганщина втратила майже всю свою територію. Проте Силам оборони вдається втримувати невеличкий відсоток нашої землі, доєднуючи до нього нові звільнені населені пункти. Кожен з них политий кров’ю захисників. Кожен прапор, що вдалося підняти, є символом нескореності, віри та надії. Як і ті, що люди виносили на мітинги в окупації на Луганщині. Чи ті, що чекають свого часу в окупації. 

Сьогодні «Сєвєродонецьк онлайн» згадує моменти боротьби в окупації та підняття прапора на звільнених землях Луганщини разом з тими, хто поділився з редакцією своїми світлинами.

Звільнена Луганщина

Голова патрульної поліції Луганської області Віктор Левченко показав нам свої фото зі звільненої Луганщини - з Невського, а також Серебрянського лісництва.

с. Невське

«Серебрянський ліс, Біля Торського (Донеччина (ред.). Бойова робота», - поділився він.

Серебрянський ліс

З моменту повномасштабного вторгнення йому довелося пройти непростий шлях.

«Наш шлях був приблизно такий: Рубіжне - Сєвєродонецьк - Лисичанськ - Лозове - Андріївка - Сухий ставок - Благодатівка - Давидів Брід - Балаклія - Ізюм - Яцьківка - Рідкодуб - Нове - Ямпіль - Лиман - Торське - Ямполівка - Терни - Невське – Макіївка», - згадує Левченко.

Волонтерка Ольга Зайцева також поділилася з нами своїми світлинами. Наприклад – з Невського.

Команда Ольги. Розвезення гуманітарної допомоги

Проте наголошує – ситуація на звільненій Луганщині складна. І прапора, який ще вчора висів, сьогодні вже може не бути, бо щільність обстрілів нереальна.

«Ось тут раніше був прапор в Макіївці. Але зараз немає. Я навіть не знаю, куди він дівся - через обстріли, мабуть, вже злетів. Туди так важко зараз заїхати. Там в декількох кілометрів русня на стовби повісила птури і тільки автівка під’їжджає - одразу точково летить. Вже багато загинуло. У Макіївку просто треба їхати через Греківку, а там на горі вже кладовище автівок і загиблих.», - розповіла Ольга.

Ольга Зайцева, с. Греківка

Невське

Не краща ситуація і в інших звільнених селищах.

«Там наразі Невське, Макіївка, Новолюбівка приблизно усього 54-57 авіа воронок. Літак просто залітає і скидає міни», - каже Ольга.

Команда Ольги. Луганщина

Світлинами зі свого архіву поділився також ексочільник Луганщині Сергій Гайдай.

«Це знакова світлина прапору зі звільненого села Макіївка у Красноріченській селищній громаді Сватівського району Луганської області Її вдалося деокупувати восени минулого року. Цей напрямок й досі залишається одним з найважчих», - розповів Гайдай.

 
с. Макіївка 

Село Невське Красноріченської селищної громади Сватівського району звільнили також восени минулого року. На цьому фото бійці СОО чіпляють прапор на будівлю пошти.

с. Невське

Село Стельмахівка Коломийчиської сільської громади Сватівського району також звільнили у жовтні 2022 року. Все розбите, підняти прапор було нема куди навіть.

с. Стельмахівка

Білогорівка — селище міського типу в Україні, у Лисичанській міській громаді Сєвєродонецького району Луганської області. Бійці НГУ з прапором. Як відомо, це найважчий напрямок на Луганщині, селище розбите вщент.

смт Білогорівка

Боротьба в окупації 

Проте не можна забувати, що прапор став зброєю у населених пунктах, які швидко окупували росіяни. Люди виходили на вулиці, щоб показати окупантам – їм тут не місце.

Білокуракине, кінець лютого 2022 року. Один з мітингів людей. Це вкотре доводить, що люди, які вимушено опинилися в окупації, до останнього боролися. Зброєю тоді залишався тільки прапор.

Білокуракине

Така ж ситуація була й в Старобільську. Місцеві показово на очах в окупантів знімали російський прапор і повертали під гімн український на своє місце.

Старобільськ

У цей час на півночі Луганщини за прапор вже лилася кров. Окупанти під час мітингу місцевого населення відкрили по них вогонь. Це скрін сторіс містянки.

Часто в знищених російськими обстрілами подвір'ях, будинках, квартирах у різних населених пунктах області працівники ДСНС, які вирушали на ліквідацію наслідків, бачили синьо-жовті прапорці. Їх завжди було багато.

Це фото мешканки Попасної. Символи стояли прямо на її подвір’ї. Березень минулого року, тобто повномасштабна війна в самому розпалі.

Попасна

Сєвєродонецьк, фото біля Міського Палацу культури, яке зробив тодішній очільник Луганщини Сергій Гайдай.

«Фото виглядає мирним, але, якщо придивитися, то можна побачити вибиті вікна. Це березень. Евакуація. Тоді було похмуро постійно. А цього дня вийшло сонце. А потім знову почався обстріл», - згадує Сергій.

Сєвєродонецьк

Будівля лисичанського «Гаранту». Після пожежі прапор вцілів.

"Гарант"

Сєвєродонецьк, фото з волонтерської автівки. Вулиця Науки.

Потрощена будівля Луганського обласного українського музично-драматичного театру. Після окупації прапор майорів ще деякий час, бо росіяни боялися, що залишки будівлі можуть бути замінованими.

Театр

Вежа сєвєродонецького «Азоту». Цей прапор сфотографований у травні. Він провисів дуже довго, бо після захоплення міста росіяни його не одразу побачили, тож прапор став певним символом боротьби. І має особливу історію.

Вежа сєвєродонецького «Азоту»

"У той час мої особисті повідомлення в усіх соцмережах були завалені. Щоночі я їх розбирав, здебільшого це звернення про допомогу, або ж повідомлення про пересування окупантів, і тут відкриваю повідомлення від парубка, який скинув це фото. Написав, що хай всі знають, що Сєвєродонецьк - це українське місто та він з його побратимами буде й надалі за нього боротися. Питаю, чи треба при публікації фото заблюрити обличчя? І був вражений відповіддю: "Можна, ми ж на своїй землі". Останній раз ми списувалися з ним у березні 2023 року, на жаль, не знаю, що з ним зараз. Хочу вірити, що цей Герой живий", - згадує Гайдай.

Марківка, 1 червня 2022 року. День захисту дітей. Правда на асфальті. Діти намалювали прапори, проте окупанти замалювали їх.

Марківка

Цікавий факт. У квітні 2022 року вперше відкрито за вісім років війни в окупованому Луганську примусово вивезені рубіжани простягнули український прапор.

І зараз українські прапори часто змушують нервувати окупантів глибоко в тилу окупованої області. Активісти руху "Жовта стрічка" щоденно в окупації чинять спротив, залишаючи українські символи у громадських місцях.

Активісти "Жовтої стрічки"

Наостанок пригадаємо знакову подію, яку, віримо, повторимо. 16 лютого, коли до повномасштабного вторгнення лишався тиждень, у Сєвєродонецьку провели День єднання.

"Мешканці різних районів області крокували головним проспектом Сєвєродонецька зі стометровим прапором в руках. І, здається, що тоді люди щось відчували і намагалися закарбувати в пам'яті кожну деталь. Багато прапорів на головній площі Сєвєродонецька мало би бути увечері 24 лютого, сєвєродончани планували висловити свою позицію, проте не встигли.", - каже Сергій Гайдай.

Ми віримо, що з кожним новим днем український прапор повертатиметься на нашу землю, бо це мрія величезної кількості людей. Зі святом!

Фото з архівів Віктора Левченка, Ольги Зайцевої, фейсбук-сторінки та архіву Сергія Гайдая