«Старі меблі мають шанс на друге життя. Підлаштовувати їх під сучасні інтер’єри – неймовірно цікаво»: історія майстрині з Луганщини

Наталія Черна – сіверськодончанка, яка нині мешкає на Хмельниччині та дарує друге життя старим меблям. Перефарбовування, реставрація та редизайн для неї – не просто робота, а спосіб змінювати простір і знаходити красу навіть за обмежених можливостей.

Довгий час Наталія обіймала керівні посади в торгівлі. Хоча хист до творчості проявився ще в дитинстві, справжній вихід ця пристрасть знайшла лише у дорослому житті – у той момент, коли це стало особливо важливим.

Наталія Черна розповіла «SD.UA» про складну евакуацію, втрати та улюблену справу, яка стала для неї не лише джерелом доходу, а й своєрідним «пластирем».

Перші кроки у світі редизайну

За словами Наталії, інтерес до оновлення меблів з’явився ще в юності.

«Ми жили біднувато. У радянські часи батьки отримали непогані меблі, але мені завжди здавалося, що можна краще, – розповідає майстриня. – Коли підростали, набридала одноманітність: руді шафи, радянські дивани, крісла. Хотілося чогось іншого, кращого».

Перший редизайн Наталія зробила ще зовсім молодою – разом із сестрою вони оновили диван і два крісла. Для цього використали старі шкіряні дублянки з м’якою підкладкою: зі шкіри зробили підлокітники, а з підкладки – нижню та бокові частини меблів.

Дитинство та перші спроби

«Диван був зелений, страшненький. Ми повністю змінили його зовнішній вигляд. Грошей на ремонти не було, тож намагалися облаштувати кімнату гарною по-своєму», – розповідає вона.

Велику роль у формуванні інтересу до роботи з меблями відіграв батько жінки –  він був столяром. Усі процеси – виготовлення меблів, дверних луток, вікон — відбувалися на її очах.

«Люди в селі зверталися до тата по допомогу. Мені це було дуже цікаво, але долучатися не дозволяли — бо я дівчинка», – говорить співрозмовниця «SD.UA».

Наталія

Більш серйозно до редизайну меблів Наталія повернулася у 2021 році. Поштовхом став приклад куми:

«Я прийшла до неї в гості й побачила, як вона перефарбувала шафу. Непрофесійно, але дуже щиро. Квартира була орендована, власники дозволили. Вона просто освіжила простір – і мені це неймовірно сподобалося».

Побачене надихнуло Наталію спробувати власні сили. Першими експериментами стали кухня та шафа у власному домі.

«Я вирішила спробувати для себе. Перефарбувала свої меблі – і зрозуміла, що мені це дуже подобається», - розповідає вона.

У 2022 році Наталія разом із чоловіком відкрила невелику майстерню. Спочатку це було радше хобі, ніж бізнес – можливість робити те, що приносить задоволення. Проте повномасштабна війна переписала всі плани.

У майстерні

Рік випробувань: війна та особисті втрати

Евакуація з Сіверськодонецька, за словами Наталії, була надзвичайно важкою. Жінка – з родини військових: і батько, і чоловік стали на захист країни ще у 2014 році.

За тиждень до початку повномасштабного вторгнення родина дізналася про важкий діагноз матері – онкологію.

«23 лютого маму виписали з лікарні після крововиливу та повезли додому у Старобільський район. Ми готувалися їхати до Києва на лікування та чекали на результати біопсії», – ділиться Наталія. Утім, 24 лютого все змінилося.

«Чоловік подзвонив і сказав: почалося. Фізично ми були готові до виїзду, психологічно – ні. Я забрала маму, сестру та племінника зі Старобільського району. Навколо були вибухи, хаос і страх», – згадує жінка.

З чоловіком

Спочатку родина евакуювалася до Сіверськодонецька, згодом – вирушила на південь, адже Київ був у блокаді, а лікар-онколог виїхав за кордон. До Одеси добиралися через Покровськ, однак стан матері стрімко погіршувався й вона потребувала термінової медичної допомоги.

У квітні 2022 року померла мама Наталії. Її батько наполіг, щоб родина виїхала до Кам’янця-Подільського — до його товариша. Менш ніж за два тижні жінка втратила й батька. Усе це сталося протягом одного року: війна, втрата рідних та вимушена евакуація.

«Певний час я була в страшній депресії, – зізнається Наталія. – Було дуже важко. Але поряд був чоловік, нас дуже підтримали добрі люди, волонтери: надали харчі, памперси, ми адаптувалися до нових умов. Також допомагала фірма, на якій я працювала раніше: до 2024 року виплачувала мені зарплатню».

Попри біль і втрати, майстриня поступово почала повертатися до справи, яка колись приносила радість і відчуття життя.

З чоловіком

Друге життя для речей і для себе

У складний період, говорить Наталія, почала шукати опору в історіях інших. У соцмережах вона спостерігала за жінками, які поверталися до своїх  улюблених занять.

«Я бачила, як дівчата знову починали робити те, що любили. Мене це надихнуло. Можливо, саме це й стало порятунком мого стану», – ділиться наша співрозмовниця.

Наталія

Жінка пройшла професійний курс з перефарбування меблів і почала брати участь у конкурсах. Уже на першому навчанні стала переможницею — виграла конкурс зі своїм столом. Це було повне відновлення: ремонт, перефарбування та зміна дизайну. Саме тоді, за словами Наталії, її по-справжньому затягнуло.

Стіл «Шкульгавий» (бо відломана ніжка була, ставила на металевий штифт), який Наталія взяла на навчання і посіла перше місце в голосуванні на конкурсі. Його потім назвали «Красуня зі сходу»

Далі були нові курси, конкурси, написання грантових заявок та постійний розвиток.
 

Шафа з ДСП, яку майстриня повністю облицювала дерев’яними рейками з подальшим фарбуванням. Вона зайняла третє місце у конкурсі серед учнів редизайнерів
 

Сьогодні перефарбування та реставрація стали основною діяльністю жінки. Каже, саме реставрація є більш прибутковою – адже йдеться про коштовні, якісні речі.

«Старі меблі мають шанс на друге життя. Підлаштовувати їх під сучасні інтер’єри – неймовірно цікаво. Я змінюю не лише дизайн, а й функціонал, замість того щоб відправляти речі на смітник», – відзначає сіверськодончанка.

Частину меблів Наталія знаходить на онлайн-платформах, щось передають військові з прифронтових територій, а щось вона буквально рятує від смітника.

«У Сіверськодонецьку чоловік навіть «побився» за два стільці на смітнику біля гаража. Він випадково побачив стільці, коли їхав за мною на роботу. За ними вийшов безхатько, який вважав ті баки «своїми».  Це був преміумсегмент – деревина, стиль, гарна оббивка. Просто відклеїлася ніжка», – сміється жінка.

Стільці

Історія вийшла кумедною, але саме вона стала початком спільної справи. За словами майстрині, чоловіка самого це захопило. Саме тоді він по-справжньому долучився до її ідеї: допомагав облаштовувати майстерню, утеплювати приміщення, знаходити інструменти та буржуйку. Більшість обладнання родина втратила під час евакуації, тож на Хмельниччині починали майже з нуля – зібрали лише найнеобхідніше.

Чоловік

Про натхнення, ідеї та експерименти

Найбільше майстриня пишається своєю останньою роботою – найскладнішою її реставрацією за весь час.

«Це було трюмо з Рижського гарнітуру, приблизно 1956-1970 років,  буквально з курятника: занедбане, страшне та майже без шансів на відновлення. Завдання було свідомо непростим — знайти предмет, над яким хотілося плакати. Я навіть не вірила, що зможу щось із нього зробити», – зізнається редизайнерка. – У процесі роботи практикувала виготовлення спідниці, корони та ніжок – усі елементи вдалося виконати з першого разу. Ніжки  відреставрувала зі старого трюмо й замінила на естетично вивірені, завдяки чому виріб набув дорогого, цілісного та завершеного вигляду».

Роботи Наталії

Серед інших робіт майстриня також виокремлює врятований стіл і стільці.

«Стіл з відламаною ніжкою буквально розсипався, а два радянські стільці перебували у стані, коли їх зазвичай викидають», – розповідає жінка.

Вона виконала повний редизайн: зняла старі покриття, працювала з деревиною та додала декор. У результаті вийшов новий, гармонійний комплект.

Роботи Наталії

За словами майстрині, зазвичай вона одразу бачить приблизну ідею виробу, однак інколи предмет не вписується в загальний інтер’єр – тоді робота відбувається інтуїтивно, «у моменті», і концепція може змінюватися.

 «Якщо помилився – завжди можна переробити, перефарбувати. Мені подобається, що творчість не має меж, це як у художника: різні варіації та ідеї. Головне – тренувати надивленість», – пояснює Наталія.

Для натхнення вона переглядає Pinterest, роботи закордонних майстринь і фільми, постійно навчається та експериментує. Наталія зазначає, що реставрація допомогла їй не лише знайти справу усього життя, а й поступово зібрати себе після пережитих втрат.