Історія лікарки-ветеринарки з Луганщини: від власної клініки до нової практики на Хмельниччині

Яна Кунченко — ветеринарна лікарка із Сіверськодонецька з понад десятирічним практичним досвідом роботи у сфері ветеринарної медицини. Вона є засновницею та керівницею сучасного ветеринарного простору «Crazy Pets» у Сіверськодонецьку, який до повномасштабного вторгнення спеціалізувався на стоматології, хірургії та дерматології.

Після вимушеної евакуації лікарка продовжила діяльність на Хмельниччині. За підтримки ветеринарної спільноти вона розпочала роботу з реалізації програм стерилізації тварин, що стало початком її професійної взаємодії з громадою. Згодом Яна Кунченко відкрила ветеринарний кабінет у Красилові.  Паралельно жінка обіймає посаду хірурга у приватній ветеринарній клініці в Хмельницькому.

В інтерв’ю для SD.UA Яна Кунченко розповіла про створення ветклініки в рідному місті, складну евакуацію з регіону, а також про виклики й можливості, що трапилися на її шляху до відкриття власної справи на Хмельниччині.

 - Пані Яно, з чого почалася ваша історія у ветеринарії? Чому обрали саме цю професію?

 - Моя історія у ветеринарії почалася ще в дитинстві — я дуже любила тварин і завжди намагалася допомагати їм. Уже тоді я чітко знала, що хочу стати ветеринарним лікарем. Попри те, що я добре навчалася та закінчувала математичний клас, а вчителі й батьки бачили для мене інший професійний шлях, я була впевнена у своєму виборі. У 1998 році, коли я закінчувала школу, ситуація в країні була непростою: приватних ветеринарних клінік практично не існувало, колгоспи та радгоспи занепадали, і перспективи працевлаштування ветеринарів здавалися невизначеними. Батьки хвилювалися, запитували, де я планую працювати, адже навіть утримання великої рогатої худоби стрімко скорочувалося. Я ж відповідала, що хочу лікувати котів і собак. Тоді це звучало доволі незвично, адже культура відповідального ставлення до домашніх тварин лише починала формуватися. Моє рішення викликало чимало емоцій і здивування, однак батьки все ж підтримали мене та не стали перешкоджати моєму вибору.

Навчалася я з великим задоволенням: спочатку закінчила ветеринарний технікум, згодом — університет. Після отримання диплома одразу почала працювати за фахом.

 - Протягом 15 років ви працювали у найманому форматі. Який досвід став для вас визначальним і що зрештою спонукало відкрити власну клініку у Сіверськодонецьку?

 - П’ятнадцять років роботи в наймі дали мені надійний професійний фундамент, за плечима вже багато стажу. З часом я відчула, що готова до наступного етапу розвитку. Хотілося рухатися вперед, впроваджувати нові підходи, підвищувати стандарти сервісу та ветеринарії. На жаль, у клініці, де я працювала, керівництво зупинилося у розвитку: його вже не цікавив рух вперед, фокус був переважно на фінансовій складовій. Фактично останні роки заклад тримався завдяки команді, адже адміністрація майже не була залучена до операційних процесів.

Переломним моментом став продаж клініки. Це рішення було прийняте без урахування думки колективу, і для нас це стало сигналом: настав час брати відповідальність за свою професійну долю. Ми зібралися буквально за один день і ухвалили рішення відкривати власну справу.

До того ж власники тварин уже тривалий час підштовхували нас до цього кроку – казали, що довіряють нам, що ми достатньо самостійні та професійні, аби створити власну клініку. Їхня підтримка додала впевненості. На новому місці ми змогли втілити всі професійні й організаційні принципи, про які давно мріяли.

Яна Кунченко

 - Чому саме назва «Crazy Pets»? Яка ідея закладена в неї?

Хотілося обрати оригінальну, впізнавану назву, яка не повторюється і відрізняється від типових варіантів. Такі назви, як «Лапушка» чи «Фауна», на мою думку, досить поширені й надокучливі. Назва «Crazy Pets» з’явилася з практики. Більшість наших пацієнтів – це домашні улюбленці популярних порід: британські та шотландські коти, чихуахуа, той-тер’єри. Вони дуже темпераментні, емоційні, шалені  [сміється – ред.] і часто потребують особливого підходу. Звісно, «crazy» у нашому випадку — це з гумором і любов’ю. Наша команда вміє знайти підхід до кожного.

Наприклад, якщо на підстригання кігтів приходить ротвейлер, зазвичай процедура проходить спокійно та впевнено. А от із маленькими декоративними породами все може бути значно складніше: інколи потрібні рукавиці, рушники, допомога асистентів. Це не про розмір тварини, а про її темперамент. У Сіверськодонецьку таких порід було дуже багато, і ми добре знаємо специфіку роботи з ними.

Я запропонувала назву «Crazy Pets» команді — і вона одразу відгукнулася. Це було щось нове, нестандартне, з настроєм.

 - Якою була ваша клініка до повномасштабного вторгнення та чим вирізнялася серед інших ветеринарних закладів міста?

 - До повномасштабного вторгнення наша клініка була насамперед сильною хірургічною базою. Ще з часів роботи в наймі ми мали великий досвід у проведенні стерилізацій котів і собак, активно співпрацювали з волонтерами. Виконували операції через мінімальні розрізи, застосовували сучасні методики ушивання – зокрема, внутрішньошкірний (потаємний) шов із саморозсмоктувальними нитками. Усе це задля комфорту тварини, швидшого загоєння та мінімізації ускладнень.

Після операцій безпритульні тварини перебували у нас у стаціонарі два-три дні на перетримці, а потім ми повертали їх волонтерам. Власники домашніх улюбленців бачили наш підхід, якість швів, результати хірургічної роботи – і це формувало довіру. Коли ми відкривали власну клініку, було хвилювання, що клієнти можуть залишитися в попередньому закладі, однак практично всі пішли за нашою командою.

Ми не позиціонували себе як «надсучасний» центр із дорогим обладнанням – нашою головною перевагою були досвід, відповідальність і чесність. Якщо ми розуміли, що випадок виходить за межі наших можливостей, ми не бралися за нього, а скеровували до колег, які могли надати вузькоспеціалізовану допомогу. Наприклад, на той момент у нас не було власного УЗД-апарата, тому ми направляли клієнтів до спеціаліста в Рубіжне, який приїжджав раз на тиждень. Для нас важливо було не «втримати» клієнта, а забезпечити тварині якісну допомогу.

У хірургії в місті нас добре знали –  багато хто відзначав, що операції ми проводимо на високому рівні, з сучасним підходом.

Окрему увагу ми приділяли атмосфері. Ми створили комфортну зону очікування, пригощали відвідувачів кавою, облаштували велику ветеринарну аптеку. Ми прагнули створити не просто ветеринарний заклад, а комфортний простір — і для тварин, і для їхніх власників. Ми продумали інтер’єр до деталей – 3D-фігури тварин із картону та дерева, картини з ілюстраціями. Власники часто казали, що почуваються, як у сучасній клініці за кордоном, і навіть не відчувають звичного «лікарняного» середовища.

На жаль, з початком повномасштабного вторгнення клініка була повністю розграбована: усе майно винесли через вікно. Єдине, що залишилося, – два операційних столи, оскільки їх було незручно виносити. Батькам вдалося врятувати стаціонар на дев’ять кліток. Тепер від клініки залишилися лише фотографії та спогади.

Робота

 - Пані Яно, коли ви усвідомили, що доведеться залишити дім і як склалося, що опинилися на Хмельниччині?

 - Усвідомлення прийшло дуже швидко. Уже на десятий день повномасштабного вторгнення я зрозуміла, що потрібно залишати все й рятувати дитину – на той момент їй було лише 3,5 роки.

Спочатку жила надією, що це ненадовго, що ми обов’язково повернемося. Але коли опинилися у відносній безпеці, поступово прийшло гірке розуміння: повернення може й не бути. З кожним днем ця надія згасала.

Виїжджали дуже-дуже важко. На третій день вторгнення ми виїхали з Сіверськодонецька до Борівського – до батьків.  Здавалося, там безпечніше: був підвал, де можна сховатися. Але це рішення виявилося помилковим, російські війська дуже швидко підійшли й туди. Ми чули постріли, вибухи, усе відбувалося зовсім поруч.

3 березня ситуація стала критичною. Ми спробували виїхати, завели машину, але саме тоді розпочався затяжний бій за аеропорт. Рухатися було неможливо. Одинадцять годин ми просиділи в погребі – у страху та сльозах. Знайомі з Сіверськодонецька уже перебували в Лисичанську й чекали на евакуаційний потяг.

4 березня зранку мені надіслали контакти людей, які займалися евакуацією. Ми заздалегідь зв’язалися з поліцією, уточнювали, чи безпечний маршрут, чи немає на дорозі окупантів. Нас вивезли волонтери церкви нового покоління автобусом до Краматорська. Там ми переночували, а вже звідти потягом вирушили до Львова.

Старший син виїжджав із Харкова, і ми з чоловіком паралельно шукали можливості, де зупинитися родиною. Відгукнувся наш однокурсник — у нього був друг у Старокостянтинові, який запропонував допомогу з житлом. Спочатку син тимчасово проживав у нього, а згодом вдалося знайти окремий будинок. З часом чоловік запропонував переїхати до Красилова, адже там є філія АТ «Укртрансгаз». У Сіверськодонецьку він працював у «Підземгазі», тому з’явилася можливість продовжити роботу за фахом. Родина розпочала пошуки житла вже в Красилові.

У той період я з молодшим сином кілька місяців перебувала в Польщі. Ми приїхали до Красилова й почали облаштовувати нове життя. Спочатку сприймали цей переїзд як тимчасовий. Проте минуло вже чотири роки – і це місто стало для нас домом. Ми звикли до людей, до громади.

Родина

 - Розкажіть, будь ласка, про період адаптації та професійного переосмислення. Скільки часу знадобилося, щоб внутрішньо дозволити собі знову планувати та будувати професійні перспективи?

 - Мабуть, мені знадобився б значно більший час, якби не підтримка ветеринарної спілки та можливість брати участь у безкоштовних стерилізаціях. Тоді я ще не була готова «підробляти» чи відкривати власну справу, їздила в Хмельницький і, по суті, плила за течією. На кінець літа 2022 року я побачила пропозицію від ветеринарної спілки для клінік щодо проведення безкоштовних стерилізацій, але умова була — бути ФОП і ВПО. Ми з чоловіком порадилися, і я уточнила, чи можна проводити процедури вдома. Мені відповіли, що це можливо. Тож я швидко облаштувала операційний куточок на веранді, а перший інструмент надала інша ветеринарна компанія безкоштовно. Ветеринарна спілка підтримувала мене у фінансовому плані — витрати на стерилізацію компенсувалися. У межах цієї діяльності мене почали помічати місцеві жителі, вони побачили інший рівень ветеринарної медицини.

Саме тоді у мене з’явилася ідея подальшої організації власного кабінету в Красилові.  Я підготувала бізнес-план для проєкту Благодійного фонду «Карітас – Хмельницький УГКЦ» і отримала грант на розвиток. Завдяки цьому вдалося придбати частину необхідного обладнання — зокрема, сухожар, оксигенатор та тонометр. Це дозволило облаштувати невеликий веткабінет і надавати на місці широкий спектр послуг, навіть в обмежених умовах.

 Яна Кунченко

 - Пані Яно, чому вирішили відкривати справу в Красилові, а не, до прикладу, в Хмельницькому?

 - Я розуміла, що грантових коштів буде недостатньо для відкриття та облаштування конкурентоспроможного закладу в Хмельницькому. Сучасна ветеринарна практика передбачає наявність УЗД-апарата, рентгену та іншого обладнання, а це значні витрати. У Красилові таких високих вимог до початкового оснащення не було, тож відкривати кабінет там було реалістично та доцільно. У місті на той час ветеринарна медицина відставала на кілька років, і розвитку практично не відбувалося. Для основної діяльності кабінету в Красилові мені було малувато, а як додатковий заробіток у поєднанні з роботою в приватній ветклініці в Хмельницькому – доволі таки непогано.

У Красилові я можу запропонувати власникам тварин послуги, які зазвичай потребують поїздки в Хмельницький. Наприклад, забір крові чи інших аналізів на місці. Далі я везу їх до лабораторії в Хмельницькому, і вже наступного дня власник отримує результати. Це дуже зручно для тих, кому важко самостійно їздити за кілька десятків кілометрів.

Для роботи на місці я придбала електронний отоскоп, щоб оглядати вуха тварин, перевіряти на наявність сторонніх тіл, а також мікроскоп для дослідження мазків при проблемах зі шкірою чи підозрі на кліщів. Якщо виникає проблема, навіть без явних симптомів, я беру кров чи роблю мазок, досліджую його під мікроскопом, визначаю збудника і проводжу необхідне лікування. Наступного дня тварина вже почувається добре.

Мій багаторічний стаж дуже виручає у таких випадках. Якби я приїхала сюди 15 років тому, можливо, не знала б, як діяти. Сьогодні я — сформований лікар із багажем знань і практичного досвіду, що дозволяє оперативно та якісно надавати допомогу.

Робота

 - З якими викликами ви зіткнулися на етапі відкриття — організаційними, фінансовими, професійними?

 - Найбільшим викликом на початку були фінанси, адже оренда приміщення та житла виявилася дуже дорогою. Нам пощастило: одна жінка запропонувала оренду будинку. На території, де він розташовувався, було окреме приміщення без ремонту. Власниця дозволила його облаштувати під ветеринарний кабінет. Ми з чоловіком швидко зважили всі «за» та «проти», зробили невеликий ремонт та обладнали кабінет.

Оскільки мій кабінет знаходиться поруч з будинком, я можу приїхати після роботи в Хмельницькому десь о шостій вечора і ще до дев’ятої приймати тваринок по місцю, в Красилові.

 - З якими запитами найчастіше звертаються власники тварин?

 - Більшість запитів мають сезонний характер. Наприкінці зими та на початку весни багато власників звертаються щодо стерилізації собак і кішок. Раніше ця процедура у місті проводилася дуже погано, і люди неохоче приводили своїх тварин.

Влітку зростає кількість операцій через наслідки гормональних ін’єкцій – завмерлі вагітності, піометри. Також навесні, восени та влітку дуже поширені випадки укусів кліщів і перенесення піроплазмозу. Хоча я вже привчила власників до профілактики у вигляді спеціальних таблеток, ці звернення досі трапляються. Круглий рік фіксуються шкірні алергії та алергічні отити.

 - Хто, окрім котиків та собачок, ще приходить до вас за послугами?

 - Я можу підстригти кігтики морським свинкам та папужкам, але лікуванням цих тварин не займаюся.

У Сіверськодонецьку я консультувала власників морських свинок, шиншил, а також працювала з екзотичними тваринами — єнотами та тхорами, яких ми навіть стерилізували. В Красилові таких екзотичних тварин немає.

Тут є запити на консультації щодо кіз та корів, проте для цього потрібні додаткові ресурси та спеціалізоване обладнання, тому на цей час основна діяльність кабінету зосереджена на котах і собаках.

 - Чи є у вашій ветеринарній практиці ситуації, які можна назвати професійними тригерами?

Думаю, що ні. Я дуже люблю свою професію та отримую задоволення від роботи з тваринами. Мене практично неможливо «тригернути» якимось професійним моментом – я спокійно ставлюся до будь-яких ситуацій і намагаюся підходити до них з холодною головою та професійною відповідальністю.

Робота

 - Що б ви хотіли сказати підприємцям, які через війну втратили власну справу та вагаються починати знову?

 - Треба пробувати. Якщо ви щиро «горите» своєю справою, навіть з маленького кроку можна почати відновлювати діяльність. Я дуже вдячна за можливість отримати гранти, які допомогли мені запустити власний кабінет. Важливо не зупинятися: шукати можливості, пробувати та повертатися до того, що любите робити.

 - Пані Яно, які поради дасте власникам тварин?

 - Найважливіше – дотримуватися базових правил профілактики: своєчасно обробляти тварин від бліх, кліщів і глистів, робити вакцинації та контролювати харчування. Якщо ці рекомендації виконуються, ми вже виключаємо близько 80% поширених захворювань, зокрема діареї, гастрити та інші проблеми шлунково-кишкового тракту.