«Вони дивились, чи зламаюся»: історія полону та повернення додому військового з Луганщини

Олександр Спасібко з Луганщини, який пішов на війну добровольцем, у 2022 році потрапив до російського полону, який тривав три роки та чотири місяці.

Про свою історію полону та повернення додому луганець розповів в інтерв’ю Суспільному.

Він розповів, що сам пішов до військкомату у Львові, куди вивіз евакуаційним потягом дружину з маленькою донькою, записався добровольцем та наступного дня вже був у військовій частині. 14 квітня 2022 року поблизу Попасної його взяли у полон.

«Мене взяла "народна міліція ЛНР". Дісталося мені там по повній! Коли побачили паспорт, що я з Луганської області, почалося: "О, так ти ще й місцевий! Чого ти проти земляків пішов?" Я нічого не доказував. Думаю: здоров’я дорожче», – згадує чоловік.

Далі, за його словами, його доправили «на підвал» у Первомайську.

«Там були журналісти. Це насправді й врятувало. Дружині зателефонували з окупації, розповіли, що бачили мене на місцевому телебаченні… Тих, кого знімають на камеру, зазвичай не "обнуляють". З тобою не будуть лагідно поводитися, але є велика ймовірність, що виживеш», – сказав Олександр.

У полоні, за його словами, люди помирали від хвороб, знущань та постійного тиску. А допити, які були регулярними, – «це одна велика провокація».

«Перший тривав чотири години: електричний струм, побиття, постійні погрози. Вони дивилися – чи зламаюся. "Боксер" там такий є – любить боксерськими рукавичками "лупашить", боксує на людях… Допит – це одна велика провокація. Деякі не витримували, казали: "Пишіть що хочете, я все підпишу". І підписували. Брали на себе "Гради", вбивства цивільних і отримували по 15–20 років вироку», – розповів він.

Після Луганського СІЗО його доправили до 36-ї виправної колонії у Суходільську на Луганщині, де Олександр пробув два з половиною роки. За його словами, «порівняно з тим, що було пізніше, –  майже свобода. Можна вийти у двір, позайматися на спортивному майданчику, поговорити з людьми».

У грудні 24-го його вивезли у маріїнськ кемеровської області. Це вже була маленька камера з відеоспостереженням, у якій перебували десятеро людей, та особливий режим – без команди нічого не можна робити. Там був постійний психологічний тиск, цілодобова пропаганда. Змушували співати «гімн лнр», росії, «Любє», Газманова – «цілий репертуар». Якщо щось забув чи не так заспівав – могли побити гумовими палицями. Також вчили вірші – Пушкіна, Єсеніна, Лермонтова.

«Полон страшний не побоями. Найважче – морально. Найстрашніше, коли починаєш втрачати себе. Коли ти не знаєш, скільки це ще триватиме», – зізнався експолонений.

Через погане годування чоловік сильно втрачав вагу. Листів від дружини, яка писала йому регулярно, він отримав лише два: перший, написаний у 22-му, із запізненням на два роки, другий – за місяць до обміну. Самим полоненим писати й телефонувати не дозволяли.

«Про обмін не казали до останнього… Нас забрали десь 19-20 серпня 2025-го. З автозака – в автозак, потім на літак. Очі замотані скотчем, руки зв'язані. Казали, нібито Україна нас не хоче міняти, не приймає список. Переживали, що розвернуть назад… Потім, 24 серпня, День Незалежності — літак до Гомеля. Там нарешті розв'язали руки, дали по два пакети – "від президента Республіки Білорусь", посадили в автобус і повезли на кордон. На кордоні ми просто помінялися автобусами з кацапами. Вони заходили відгодовані, з бородами, з животиками. Наші – напівживі, з порожніми очима», – розповів луганець.

Після визволення – зустріч із родиною, лікування.

За його словами, найперше, що його вразило після повернення – це зміна настроїв у країні.

«Я йшов добровольцем у 2022-му, тоді був підйом. А зараз відкриваю новини й "прозріваю": люди тепер не так з окупантами воюють, як з ТЦК. Це мене вибило з колії. Я там, у полоні, жив думкою про повернення додому, а вдома тепер усе інакше. Але я все одно пішов би на обмін. Хочу жити в Україні. Бо під окупацією життя немає – тебе або зламають, або змусять воювати проти своїх», – зізнався він.

Читайте також: «Били струмом і водили на розстріл»: 66-річний боєць з Луганщини розповів про три роки полону