Площа Соборна

У Сєверодонецьку лише три площі. І кожна з них уособлює певний етап розвитку міста і його історії. Вони і виникали одна за одною. Площа Миру  – це період сталінської історії країни і період становлення міста від початку будівництва хімкомбінату і до його пуску.

Площа Перемоги виникла у хрущовсько-брежнєвський період історії Радянської країни і втілює бурхливий розвиток хімічного комбінату в часи науково-технічної революції, з активізацією і розвитком наукових установ у місті.

А площа Соборна (вебкамера) втілює період розпаду Радянського Союзу і становлення Незалежної України. Як Україна постає на уламках СРСР, так і площа Соборна разом з побудованим на ній Христо-Різдвяним храмом постала на тому, що лишилося у спадок.

Певний символізм є і в тому, що перші дві площі виникли на перехресті: Миру – бульвару Дружби Народів і проспекту Центрального, Перемоги – проспектів Центрального і Гвардійського. А площа Соборна – не на перехресті, а на проспекті, для чого проспекту Космонавтів довелося навіть вигнутися, щоб об’їхати Соборну площу. І як колись місто починало рости на місцевості, яку називали Сахарою, так і Соборна площа та Собор виникли на вільній, порожній і піщаній території.

Але ж як так вийшло, що Соборна площа виникла на пустирі, хоча не на околиці, адже за нею вже були збудовані нові мікрорайони? У 1991 році, році незалежності, коли було створено першу православну общину міста і незабаром почалося будівництво храму, уже існували 71–85 мікрорайони за проспектом Космонавтів. При зародженні площ Миру і Перемоги місто ще планувалося кварталами, а Соборна площа розташовувалася уже в 77 мікрорайоні.

Справа в тому, що від 1955 року Сєверодонецьк дуже активно розвивався. Якщо у Лисичанську, якому підпорядковувався тоді Сєверодонецьк, від 1955 до 1962 року населення виросло з 30 885 до 41 302 жителя, то у Сєверодонецьку – з 22 694 до 46 233. Середньорічний приріст у місті складав 2600 чоловік. Від 1963 року Сєверодонецьк уже вивели з підпорядкування Лисичанська, він став містом обласного підпорядкування.

У той час Київський зональний науково-дослідний інститут експериментального проєктування дав Сєверодонецьку характеристику міста інтенсивного будівництва. У 1969 р. Харківський інститут “Укрміськбудпроєкт” розробив проєкт детального планування другого житлового району, де забудова велася б уже не кварталами, а мікрорайонами. До нього мали увійти мікрорайони 75 (8 тис. мешканців), 76 (9 тисяч), 77 та 78 (по 11 тисяч). Проєктом передбачена територія забудови в 394 гектари. У нові мікрорайони мав переміститися і адміністративний центр Сєверодонецька.

В районі Чистого озера планувалося закласти міський парк культури і відпочинку та лісопарк на 400 га. Планувалося посеред озера побудувати павільйони-острівці з декоративно обладнаними перехідними містками. У місті мали з’явитися 12 нових вулиць і три бульвари. Навколо міста збиралися прокласти кільцеву автомагістраль для вантажного транспорту. А починаючи з 75 мікрорайону мали будувати напівпідземні гаражі манежно-боксового типу для власників автомашин.

Ніякої церкви проєкт не передбачав. І площа теж не планувалася. На тому розі Гвардійського проспекту і Космонавтів, де зараз площа Соборна, планувався найвищий будинок міста – 16-поверхова адміністративна будівля, Тут мали працювати усі керівні служби міста й громадські організації. Поруч з цим будинком планували побудувати кіноконцертний зал з 10-поверховим готелем. Уздовж Космонавтів розташовані велика будівля бібліотеки, виставкової зали, а перед вулицею Новікова – ресторан. Усі ці об’єкти розділялися скверами і спортмайданчиками. Гарний проєкт – з розмахом, на перспективу. Проєкт втілили, але не увесь. Побудували лише будинки, дитсадки і школи у тих місцях, де вони й заплановані. А громадські і культурні об’єкти у нас завжди вважалися розкішшю, без якої можна жити. Їх відклали на потім.

Макет архітектурного проєкту забудови 77 і 78 мікрорайонів можна бачити у музеї “Азоту”.

Але потім наступили 1980-і роки, коли магазини спорожніли, і людям стало не до виставкових і кіноконцертних залів. Стало зрозуміло, що так жити не можна. Настала “перестройка” і розпад СРСР.

І тут виявилося, що комуністам не вдалося не те, що побудувати комунізм, а навіть не змогли виховати “радянську людину”, яка б не покладалася на Бога, а лише на комуністичну партію. У молодому місті, збудованому в радянські часи, не всі жителі виявилися атеїстами. 11 листопада 1991 року було утворено православну общину, яка взялася за будівництво храму. В день Святої Трійці 19 червня 1994 на досить великій території, яка колись планувалася для найвищих будівель міста, освятили і заклали першу плиту у фундамент храму. 25 лютого 2000 року освятили вже збудований Христо-Різдвяний храм, який у 2007 став кафедральним собором.

Коли храм звели, зрозуміли, що перед входом не вистачає місця для відвідувачів і для служб. Довелося проспект трохи вигнути для об’їзду храму. Зате появилася площа, яку назвали Соборною, а у Христо-Різдвяного кафедрального собору появилася поштова адреса: Соборна площа, 1.

Святе місце порожнім не буває. Не будували бібліотеки, виставкові та кіноконцертні зали, то їх місце займають церкви. Радянський Союз почав з руйнування церков і швидко скінчився. Україна почала відновлювати церкви і будувати собори. Будемо сподіватися, що її майбутнє виявиться кращим.