Пам’ятники Радянської епохи

sd.ua: У вас есть интересные воспоминания и фотографии по истории Северодонецка?
Поделитесь с нами для публикации в рубрике по истории региона.
Пам’ятники Радянської епохи

Пам'ятники ставлять щоб пам'ятати людину чи подію. Пам'ятник має не лише нагадувати про минуле, але й бути красивим, гармонійним і довговічним. У Радянській країні пам’ятники були ще й елементами монументальної пропаганди.

Але ж памʼять не вічна, нові події витісняють давні; ставлення до історичних персонажів чи подій змінюється, як змінюються і поняття про красу і гармонію; матеріали, з яких роблять памʼятники, теж мають свій термін давності.

Ще давньогрецький філософ Геракліт сказав: “Все тече, все міняється”. Тож і ставлення до пам'ятників теж міняється, і, як виявляється, іноді досить швидко. Це можемо бачити навіть на прикладі короткої історії Сєверодонецька, заснованому уже в недавню Радянську епоху.

Селище Лисхімстрой, з якого виріс Сєверодонецьк, було таке маленьке, що у ньому і пам’ятники ставити не було де. Тому фігури вождів Леніна і Сталіна було поставлено у Лисхімстроївському парку.

У лютому 1956 відбувся ХХ з’їзд КПРС, де було засуджено культ особи й ідеологічну спадщину Сталіна. Почалася десталінізація і знімання пам’ятників Сталіну. З парку пам’ятники зі Сталіним теж прибрали. А на постамент від Генералісимуса встановили бюст Леніна. На фото 1970 р. він ще стояв на клумбі посеред алеї, яка вела до Паркового озера. А от після 100-річчя вождя у парку, схоже, зробили реконструкцію, алею розширили, клумбу разом з пам’ятником прибрали. Напевно, через те, що роздягнені відпочивальники ходили повз нього з озера, що здавалося політично некоректним.

парк Сталин парк Ленин парк

Не зважаючи на протести сталіністів, в одну з ночей 1956 р. фігури зі Сталіним з парку було винесено. На постамент генералісимуса встановлено бюст Леніна

Після 1953 року, коли не стало Сталіна, бараки з ув’язненими, які працювали на будівництві хімкомбінату і селища, почали зникати. Тепер вхід на майбутню Радянську площу вже став вільним. До 7 листопада 1953 заселили будинок у стилі “Сталінський ампір” з гастрономом перед площею. У 1954 році збудували Дім громадських організацій (міськрада).

Підходи до площі активно засаджували деревами і кущами, парк “виходив” у місто. А разом з ним і пам’ятники.

А перший пам’ятник з бюстом Леніну, який став першим у Ленініані Сєверодонецька, “вийшов” з парку і постав на місці воріт у колишню зону виправно-трудових таборів, на перехресті вулиць Леніна і Першотравневої.

  1956_Lenin 

В середині 1950-х активно будувався хімкомбінат і місто при ньому. Гроші на будівництво державою виділялися. У 1956 вже майже сформувалася Радянська площа. Почалася забудова Радянського проспекту. Але тоді проспекту не було, а були дві вулиці: Ворошилова і Свердлова. Керівники міста почали думати, що пора прикрашати місто пам’ятниками, як це буває у великих містах.

Про появу пам’ятників у Сєверодонецьку існує легенда. Перекажу її у викладі бібліотекаря Сєверодонецької бібліотеки для юнацтва Т. Забірко. У 1956 р. керівник тресту “Лисхімбуд” П. Ф. Новіков поїхав на Митищинський завод замовити памʼятники. Процес цей довгий: оформити замовлення і чекати виконання. Але на заводі уже були виготовлені кілька пам'ятників для обласних міст, які не змогли вчасно оплатити замовлення. Новіков протягом декількох днів викуповує ці пам'ятники і замовляє ще кілька. Для селища це занадто велике замовлення, і це стало відомо в Кремлі. За цю авантюру Новіков отримує догану по партійній лінії.

Гадаю, що це спрощене уявлення. І навряд чи більш детально дізнаємося, бо свідків тих подій уже не знайдемо; хіба що в архівах якісь деталі цієї легендарної історії з придбанням такої кількості пам’ятників, можливо віднайдуться.

Думаю, що Новіков лише будував, а замовником був хімкомбінат, і фінансування йшло від комбінату. І навряд чи Новіков сам їздив на завод. Якщо хто й отримав догану, то директор хімкомбінату, бо у 1958 Новіков отримує звання Героя Соціалістичної праці, а директор Лисичанського хімкомбінату Г. І. Вілєсов, який ще з 1954 мав орден Леніна, звання Героя не отримав.

Я бачу цю історію трошки інакше. Після десталінізації було не дуже зрозуміло, кому пам’ятники можна ставити, а хто вже в опалі. Керівники Сєверодонецька вирішили, що можна придбати бронзову фігуру Леніна і бюсти аполітичних Д. Менделєєва, Т. Шевченка, І. Франка і М. Горького, на великі фігури не замахувалися. Представник поїхав робити замовлення. Замовлення прийняли, але ж виконане воно буде не скоро. Запропонували дешево взяти готові фігури, від яких відмовилися з різних причин замовники обласних центрів – Ворошилова, Калініна, Свердлова, Горького і Гоголя.

Бронзові фігури в повний ріст почали встановлювати одразу у 1957 р., їх виготовлення не довелося чекати. А от пам'ятники Шевченку і Франку, як мені відомо, були встановлені у жовтні 1959 біля Клубу хіміків, який зараз є приміщенням театру. Напевно, приблизно тоді ж було встановлено бюст Дмитру Менделєєву на Другій прохідній хімкомбінату і бюст Горькому на вулиці Горького біля будівельного училища № 9, яке у 1961 стало ПТУ № 24. Від моменту замовлення до встановлення пройшло кілька років. За цей час встигли виготовити якісні постаменти з чорного лабрадориту.

Менделеев Франко Шевченко Горький

Бюст Горького і досі стоїть у тихому місці, хоча не всі сєверодончани про нього знають. Це вже був другий пам’ятник Горькому, бо перший, бетонний, поставлено було у парку в 1954 році. Аналогічні фігури письменника у той час ширилися країною десятками. Точно таку ж скульптуру у різні часи було встановлено у Рубіжному, Лисичанську, Донецьку, Таганрозі, Кривому Розі, Єйську, Пермі, Челябінську... І в Москві. Це був “класичний” пам’ятник роботи авторського колективу скульпторів ‒ І. Шадр, В. Мухіна, Н. Зеленська, З. Іванова. Пам’ятник тиражували з різного матеріалу ‒ простого залізобетону, залізобетону, обрамленого міддю (Рубіжне), або з бронзи (Москва). У 1990-х роках, коли парк перестали фінансувати і доглядати, пам’ятник почав руйнуватися, не без допомоги дикунів, які трапляються у будь-якому місті. Сєверодонецьк, на жаль, не виключення. Пошкоджену фігуру довелося зняти.

Усі знають пам’ятник Горькому у сквері за виконкомом. Він появився найпізніше. Вважається, що його встановили у 1956 році, до 20-річчя з дня смерті. Але на мій погляд, це помилкове твердження. Фігура бронзового Горького у повний ріст постала на місці Ворошилова після 1961 року. На фотографіях 1961 року можна бачити тут ще Ворошилова, який стоїть повернутий до вулиці Ворошилова. У той час навпроти Ворошилова, через сквер, стояв пам’ятник Свердлову і дивився на вулицю Радянську.

Виготовили і придбали фігуру Горького у 1956, але встановили на цьому місці Ворошилова. Напевно, коли почалася процедура закупівлі пам’ятників на Митищинському заводі, то фігуру Ворошилова замовник відмовилися забирати, все ж – друг і соратник Сталіна, якого щойно засудили на ХХ з’їзді КПРС. І автор пам’ятника Алещенко ніби-то подарував його землякам Ворошилова, адже батьки Ворошилова з Воронового і Боровського.

Михайло Степанович Алєщенко був досить відомим скульптором, професором, але якимсь нещасливим. Він під керівництвом Є. Вучетича працював над меморіальним ансамблем на Мамаєвому кургані у Волгограді. Бронзова фігура жінки з мечем – його робота. Але через конфлікт з Вучетичем його навіть не включили у список на Ленінську премію. От і з пам’ятником Ворошилову теж не пощастило. У жовтні 1961 року відбувся ХХІІ з'їзд КПРС, який посилив заходи боротьби з культом особи Сталіна. Було вирішено живим ще вождям пам’ятники не встановлювати і їх іменами міста не називати. Живому ще Ворошилову, який був другом і сподвижником Сталіна, пам’ятник довелося прибрати. Замість фігури Ворошилова на постамент поставили бронзового Горького. З вулиці ім’я Ворошилова теж прибрали, утворивши з двох вулиць Ворошилова і Радянської один Радянський проспект. Назва для проспекту дуже підходяща, адже Я. М.

Свердлов за життя був головою ВЦВК Рад робітничих і солдатських депутатів, а К. Є. Ворошилов у той час був головою Президії Верховної ради СРСР.

Замість Ворошилова на постаменті поставили у повний зріст “пролетарського” письменника Горького, а бронзовий напис “К.Є. Ворошилов” на постаменті збили На його місці прикріпили мідну пластину “А. М. Горький”. Це був уже третій памʼятник Горькому в місті. Цей варіант скульптури — унікальний, у такій позі письменника бачити більше не доводилось. Погляд бронзового Горького був звернений на вулицю Горького, де стояв бюст Горького. А недалечко, у Парку культури і відпочинку імені Горького, стояв ще й бетонний Горький. З часом місцеві варвари табличку збили і здали в металобрухт, на камені лишився слід від напису “К. Є. Ворошилов”. Зняли з постаменту Ворошилова разом з верхнім монолітним каменем. При встановленні ж Горького верхній ряд постаменту зробили не монолітним, а з фрагментів. У щілини між ними потрапляла вода і з часом постамент почав руйнуватися. Тепер до Горького наближатися небезпечно, бо у будь-який момент облицювальні камені можуть відпасти. І виглядає цей памʼятник Горькому якось недоглянутим і неестетично.

Ворошилов Горький Ворошилов

У 1961 в сквері за виконкомом фігуру Ворошилова замінили Горьким.
У 1981 Ворошилова знову втановили біля автостанції, де він простояв до 16 червня 2015 р.

У 1981 році, коли стало ясно, що обіцяного комунізму не бачити, а ставлення до Сталіна і його соратників почало теплішати, згадали про 100-річчя Ворошилова. Пам’ятник, який земляки сховали на РМЗ “Азоту”, дістали і встановили біля автостанції. Там він і простояв до 16 червня 2015 року, коли виконком прийняв рішення – демонтувати “з метою охорони об’єктів культурної спадщини”. Тож “об’єкт культурної спадщини” ще десь лежить і чекає свого часу.

У 1957 році разом з фігурою К. Ворошилова придбали також фігури Я. Свердлова і М. Калініна. Пам’ятник Калініну поставили в кінці вулиці Леніна, перед інтернатом. Усі ці пам’ятники радянським діячам були демонтовані у 2015 році.

А от головний у місті пам’ятник Володимиру Леніна роботи скульптора М. І. Ласточкіна, який стояв на Радянській площі, було демонтовано 23 серпня 2014 року. Цей пам’ятник було урочисто відкрито 21 квітня 1960 року, до 90-річчя з дня народження вождя. В радянські часи на цій площі біля пам’ятника встановлювалася святкова трибуна, повз яку 1 травня і 7 листопада проходили колони сєверодончан. Із усіх пам’ятників, придбаних у 1950-х роках на Митищинському заводі художнього литва, пам’ятник Леніну простояв менше всіх – пізніше встановили і раніше зняли.

Свердлов Калинин Ленин

Радянська епоха скінчилася. З нею відійшли і її пам’ятники.
Народжується нова епоха. Появляться нові герої і нові пам’ятники.

Для Сєверодонецьк-online

Комментарии для сайта Cackle