Висоцький у Сєверодонецьку

Актор, поет і бард Володимир Семенович Висоцький 25 січня 1978 року святкував своє сорокаріччя у Сєверодонецьку.

Згадав про цей епізод тому, що це історична дата для міста. Історична не тому, що Висоцький. У Сєверодонецьку бували й не менш відомі знакові особи — політики, актори, співаки, спортсмени... Наприклад, Хрущов, Кучма, Янукович, Пугачова, Ротару, Родніна та інші. Подумалось, що Сєверодонецьку — 88 років, а це відбулося 44 роки тому. Не лише середина шляху, а й пікова середина. Вершина. Будемо сподіватися, що перша, але не остання.

Висоцький прилетів 21 січня авіарейсом Москва — Сєверодонецьк. Працював Сєверодонецький аеропорт, з якого щодня вилітали десятки літаків у Москву, Київ, Ригу, Кишинів, Мінськ, Одесу, Донецьк, Сімферополь, Сочі, Івано-Франківськ, і навіть у Сватове. І це не повний перелік рейсів. Зараз це втрачено.

Того року 1 січня у Сєверодонецьку на маршрут № 1 вийшли перші п’ять тролейбусів. Сєверодончани пишалися тим, що серед небагатьох міст СРСР з населенням до 200 тисяч жителів, у нас появився тролейбус. Тролейбуси збереглися. А от Льодовий палац спорту, де виступали сотні артистів і спортсменів, практично втрачено. Сюди на видовища з’їжджалися глядачі з усіх навколишніх міст і селищ. У той час у Сєверодонецьку було близько 115 тисяч жителів. І вони пишалися, що у них є аеропорт, тролейбус, Льодовий палац, яких немає навіть у багатьох обласних центрах.

Однак у країні в той час настав «період застою», який вів до колапсу і розпаду Радянського Союзу. У 1978 році уже очевидними стали прикмети «застою». Але Сєверодонецьк ще певний час тримався. Тому я й кажу що це був кращий час в історії міста.

Приїзд з концертами Висоцького в Сєверодонецьк і відбувся через те, що тут був аеропорт, який зв’язував з Москвою, і був Льодовий палац, який вміщував 5 тисяч глядачів. Це давало можливість в короткий п’ятиденний період виступити перед великою аудиторією. А йому потрібні були гроші на поїздку до Франції, де проживала його дружина Марина Владі. Він не хотів там жити на її кошти. Тому він погодився на приліт в Сєверодонецьк навіть не дивлячись на те, що у цей період у нього був сороковий рік народження.

Висоцькому довгий час не дозволяли виступати зі своїми піснями. Лише після того, як у 1973 р. він написав листа міністру культури Демічеву, йому «як артисту розмовного жанру» було присвоєно концертну філармонічну ставку — 11 рублів 50 копійок за виступ.

У Сєверодонецьку Володимир Висоцький виступав не лише в Льодовому палаці, а й у НВО «Імпульс». Як я розумію, саме його працівники і були ініціаторами організації приїзду Висоцького. А крім того, він дав концерти ще й у Палаці культури Лисичанського содового заводу, який вже не існує. В останній день 25 січня, коли йому сповнилося 40 років, він на прохання обкому партії дав три концерти ще й у Ворошиловграді, який зараз називається Луганськ.

У книзі відгуків Льодового палацу 24 січня він залишив запис:

«Не чопорно и не по-светски –
По-человечески меня
Встречали в Северодонецке
Семнадцать раз в четыре дня».

А 25 січня зранку він виступив в Актовій залі «Імпульсу», а потім ще дав три концерти у Ворошиловграді. Вмходить, що у цю поїздку за п’ять днів він виступив 21 раз.

Виступи Володимира Висоцького лишили у сєверодончн незабутні враження. Це була подія, яку пам’ятають і досі. Про ці гастролі артиста в Сєверодонецьку багато писали. Я не буду вдаватися в деталі. Молоді сєверодончани при бажанні можуть знайти інформацію в інтернеті. Про деякі деталі тих гастролей журналіст Семен Перцовський писав у спогадах «Как Высоцкому в Северодонецке голос вернули». Додам лише маловідому деталь. Через проблеми з горлом в останній день гастролей Висоцький з гітарою появився в кабінеті лор-лікаря Білецького і заспівав кілька пісень для хворих і персоналу. Так у Сєверодонецьку відбувся ще один — незапланований — концерт.

Здавалося б, досить давня подія, та й не історичного масштабу. Чого про це згадувати? Але ж, напевно, для тих, хто жив у Радянському Союзі, це був досить значущий епізод в їх житті. Подумав про це зараз, коли отримав книгу донецького журналіста Олега Попельницького – чотиритомник «Донбасс. Высоцкий. Последние гастроли». Після захоплення російськими бойовиками Донецька і кількаразових викликів його до органів МГБ, автор вирішив, що треба звідти перебиратися на непідконтрольну територію. І вже тут, під Києвом, почав працювати над книгами про Володимира Висоцького і Василя Стуса. Ще в 2017 р. він звертався до мене за матеріалами, їздив у Сєверодонецьк і Лисичанськ, зустрічався зі свідками і учасниками та організаторами концертів Висоцького. Він телефонував і писав у різні кінці світу у пошуках інформації.

Ці чотири книги — ніби щоденник, у якому зафіксовані усі деталі пошуків інформації про останні гастролі артиста у Донбасі. Якщо людина, яка вимушена була покинути у Донецьку свій дім і свої речі в ньому, живучи зараз в погано облаштованому гуртожитку під Києвом, взялася писати про концерти Висоцького в Донбасі, то це вже означає, що та подія небуденна.

Ці чотири томики, які в сумі складають 900 сторінок тексту, по суті є однією книгою, яка виходили в світ поступово, в міру того, як автору вдавалося назбирати грошей на черговий том. У книзі чимало деталей про Сєверодонецьк тодішній і сучасний, про його людей, зокрема й організаторів і причетних до тих гастролей, багато з яких уже живуть в інших містах і країнах. А багато вже й на небесах. Виявляється, ті концерти Висоцького лишили у сєверодончан слід у пам’яті і в душі. Можливо, комусь із сєверодончан історія із Висоцьким у Сєверодонецьку буде цікавою в деталях, то зможуть ознайомитися в книзі Олега Попельницького.

Мене ж приємно вразив той факт, що людина, яка зроду до того не бувала в Сєверодонецьку, настільки зацікавилася подією, яка відбулася в місті 44 роки тому, що спеціально приїздила сюди і написала та видала власним коштом книгу в чотирьох томах. Це ж напевно свідчить про цікаву та багату на події історію міста Сєверодонецька, яке ми ще досі вважаємо молодим і перспективним.