Сєвєродонецьк - Київ: що у них спільного? Пояснюємо разом з Аріфом Багіровим

Аріф Багіров – краєзнавць, культуролог, активіст. Його ім’я часто лунає поруч зі всім, що пов'язано з розвитком та популяризацією Сєвєродонецька. Це саме він виїхав із вже майже окупованого росіянами міста в останній момент велосипедом, а до цього волонтерив у Сєвєродонецьку доки це взагалі було можливо.

Зараз Багіров перебуває у Києві і, серед іншого, продовжує досліджувати урбаністику. Тепер вже в новому для себе місті. За його словами, хоч би яким це не здавалося неймовірним, але в столиці та Сєвєродонецьку можна знайти схожі мотиви та тенденції в архітектурі. «Сєвєродонецьк онлайн» разом із Аріфом згадали «старе місто» та подискутували на тему радянської диктатури. Що цікавого розповів дослідник рідного краю - читайте в нашому матеріалі.

- Отже, Аріфе, ти знайшов щось спільне між Сєвєродонецьком та Києвом?

- Оскільки ці міста свого часу перебували в одному культурному середовищі, то, звичайно ж, можна знайти паралелі між Києвом та Сєвєродонецьком. А оскільки Сєвєродонецьк – місто молоде та сучасне, будівництво почалося 80 років тому, то в архітектурі можна знайти дуже багато збігів. Вони є не лише у Сєвєродонецьку чи Києві, а й в інших містах. Наприклад, найкрасивішим місцем “Сєвєра” його мешканці вважають колишню вулицю Леніна, нині Дружби народів. Ще раніше вона називалася Горького. Найпривабливіші будинки у Сєвєродонецьку знаходяться саме там і саме їх вважають історичною спадщиною міста. Чому? Тому що вони є унікальними.

При тому, що це загальний стиль – радянське бароко. Після сталінського ампіру (пролетарська класика), коли відійшла так звана «міць перемоги» після 30-х років, в 50-х було м'яке бароко. Бароко – це рослинні візерунки та м'які та хвилясті грані. Саме це ми бачимо на фасадах будинків у «старому» Сєвєродонецьку. Це архітектурний стиль, під час якого почалося велике будівництво.

У Києві я бачив багато таких будівель. Не таких точно, а виконаних у схожому стилі. Вони будувалися водночас, мотиви – майже ідентичні.

На той час ще не розпочалася «боротьба з надмірностями». Коли до влади прийшов Хрущов, то наприкінці 50-х оголосив боротьбу з надмірностями, тобто усією тією ліпниною, про яку ми говоримо і любимо. Він оголосив це «прикрасою» та «неекономним витрачанням коштів».

З цього моменту архітектурна прикраса Сєвєродонецька бароко як така відсутня. Далі був тільки бруталізм та модернізм. Був лише один період бурхливого зростання Сєвєродонецька, коли місто намагалися зробити гарним з архітектурної точки зору.

Старожили пам'ятають – на вулиці Леніна були так звані обмежувачі на клумбах. Вони були відлиті з бетону. Тобто плитка, яка захищає клумбу від тротуару. У ті роки тротуар клали не асфальтом, а цеглою. «Ялинкою», як паркет. У старих районах ще можна знайти «оголення» старої цегли.

У Сєвєродонецьку такого багато, тому що на заводі силікатної цегли, згодом у Домобудівному комбінаті, була така майстерня або цех, де працював відомий художник, член спілки художників України Валентин Пухальський. Крім того, що він був людиною творчою, він був ще й викладачем Донецького художнього інституту. Пухальський разом зі своїми студентами розробляв ту саму ліпнину. Це все унікальні розробки Сєвєродонецького домобудівного комбінату.

- Тобто розробки та ескізи особисто Пухальського?

- Це велике питання. Власне я не думаю, що метр особисто займався промальовуванням кожної лінії, але факт – це відбувалося під його наглядом. Він був керівником студії. Наскільки він сам був залучений до процесу? Важливо інше: на заводі крім просто ремісництва, примітивного штампування залізобетонних плит, займалися декоруванням.

Архітектура – це такий елемент загальної культури, який точно впаде у вічі. Ти точно це побачиш. Ти можеш не ходити в галереї та на спектаклі, навіть у кіно, але архітектуру ти помітиш точно.

Пухальський створив місце, яке сєвєродончани й досі називають душею міста. Далі пішли вже нові «хрущовки».

У Києві, як у багатьох інших містах, в такому стилі виконано багато будівель. Усі будинки, які з’явилися у 50-ті роки, мають елементи бароко, але скрізь ці елементи різні. Тобто я бачив у столиці дуже багато подібної ліпнини, але точнісінько як у Сєвєродонецьку – поки що ні. Виходить, що вся ліпнина цього стилю на будинках – вона вся авторська.

- Як тоді могло статися так, що одночасно Пухальський робив це у Сєвєродонецьку, а будь-який інший умовний скульптор – у Києві. Навряд чи вони радилися телефоном. Як з'явилася ця тенденція та напрямок настільки масово? Звідки пішов цей «тренд» із бароко?

- То справді був тоталітарний лад, у якому всі «тренди» спускалися «згори». За указом. Наприклад, будівля в історичному центрі Києва, в якій ми зараз знаходимося, 1903 року забудови – це модерн, загальносвітовий стиль. Потім прийшли «совєти», взяли владу та відмовилися від будівництва так званих буржуазних будівель, оголосили курс на нову архітектуру. Конструктивізм – різні квадратно-округлі, кутові елементи. 1932 року авангард оголосили поза законом і почалося будівництво класицизму. Це колони, типові до стилю дахи «доміком».

Після війни класицизм перетік у ампір. Ампір - це стиль, який з'явився у 19 столітті після перемог Наполеона. Тріумфальна арка в Парижі, наприклад, це ампір. Прапори, гармати, статуї та велич. Велич імперії. Для Сєвєродонецька – це Драматичний театр. На момент побудови – Палац культури хіміків, який проєктувався в ампірі, а по факту був побудований в класицизмі на «мінімалках».

І саме після ампіру настала епоха бароко. М'які, приємні рослинні орнаменти. Це період дуже бурхливого будівництва у Сєвєродонецьку. Той час для нашого міста - це короткий момент, дуже яскравий спалах.

До 53-го року Сєвєродонецьк був закритим містом, будували лише вкрай невибагливі будівлі, аби розселити працівників. Як бараки, так і капітальні будинки. Останній барак у Сєвєродонецьку знесли у 60-ті роки, він знаходився на території нинішнього Центрального ринку.

1953 року місто відкрили, оголосили комбінат всесоюзно-комсомольським будівництвом. На той момент це було буквально місто майбутнього. Люди їхали з усіх кінців СРСР у місто, яке не мало ніякого бекграунду. Місто – чистий лист на рівнині. Саме тому Сєвєродонецьк такий паралельно-перпендикулярний, люди могли собі це дозволити при проектуванні та будівництві. Наявна в старому місті ліпнина Пухальського зараз виглядає приємно, а на момент появи виглядала супер-ультрасучасно.

Сєвєродонецьк 50-60-х років - це ультра місто з білої цегли. Будинки, про які ми говоримо, комбіновані з білої та червоної цегли. Це зараз колір уже потьмянів і вигорів, але тоді це було просто буйство фарб. Через ці кольори сєвєродончани часто називали місто Світлоградом.

Сєвєродонецьк 80-х років для Луганської області був взірцем урбаністики. Так, наприклад, п'ята школа була базовою для проведення конференцій вчителів хімії із сучасною лабораторією. Місто було сучасним експериментальним майданчиком. Я дуже хотів би перенестися в часі і потрапити в той Сєвєродонецьк, що будується. Відчути дух тієї молоді. На той час середній вік сєвєродончан складав 27 років. Саме тому в місті було стільки дитячих садків та ясел. Дітей не було на кого залишити, люди приїжджали до міста без бабусь, дідусів, мам та тат. Половина виробництва у Сєвєродонецьку на той момент створювалася вперше. Люди експериментували, пробували та створювали нове. Ліпнина Пухальського якраз і говорить про дух того Сєвєродонецька.

У Києві, як і в усіх містах тогочасного СРСР, спостерігалися схожі моменти в архітектурі. Художникам, скульпторам та архітекторам надали деяку самостійність для творчості.

Ми говоримо, що у Сєвєродонецьку та Києві є схожі мотиви в архітектурі, але я більш ніж впевнений, що наші земляки, які знаходяться буквально у всіх містах України, знаходять такі ж риси там, де їм довелося опинитися. І в цей момент згадують про Сєвєродонецьк.

«Сєвєродонецьк онлайн» пропонує нашим читачам уважно придивитися до вулиць міст, які вимушено стали нашими будинками сьогодні. У випадку, якщо Ви бачите щось, що нагадує про Сєвєродонецьк – зробіть фото та надішліть нам на пошту info@sd.ua або в будь-який з месенджерів у соцмережах. В результаті ми зробимо добірку ваших фотографій і разом згадаємо рідне місто. Те, яким воно було. А ось яким воно стане після деокупації та відновлення, поговоримо трохи пізніше. Всьому свій час.

Нагадаємо також, що у розділі Історія краю ви можете знайти більш 160  унікальних і дуже цікавих статей по історії нашого міста.

Артем Брюханов