«Треба орієнтуватися на те, що жити треба зараз і сьогодні», - Роман Власенко

Голова Сєвєродонецької РДА Роман Власенко після остаточної окупації Луганської області та рідної Попасної продовжує допомагати людям у хабах в Івано-Франківській та Чернівецькій областях. Кожного місяця їздить на схід комунікує з військовими та місцевими.

За цей час адміністрація встигла відкрити шелтер, створити хаб, реалізує цікаві проєкти.
Про війну, вдалі та невдалі проєкти, політичні світові процеси, допомогу людям та майбутнє Луганщини Роман Власенко розповів в інтерв’ю «Сєвєродонецьк онлайн».

 - Ми з вами розмовляли восени 2022 року. Тоді якраз пройшов вдалий контрнаступ, у тому числі на Луганщині. Настрій був піднесений, очікування – тільки переможні. Не сталося. З яким настроєм ви сьогодні?

 - Визнаємо, що у нас бувають завищені очікування від бойових дій. Зараз то є, то немає розуміння стратегії наших воєнних дій, але ми не можемо тримати цю навалу симетрично. Ми ж розуміємо, що у них більші й чисельність, і фінансові можливості, і техніка. Проте за підсумками майже 2 років бойових дій ми бачимо слабкі сторони кремля, путіна. Є розуміння того, чого вони бояться. І я думаю, що це якраз ті больові точки, на які ми маємо тиснути.

 - Які, наприклад?

 - Перша та основна – це переведення війни на територію рф. Там культивується такий міф, що це не війна, а СВО, що все відбувається на території України, що наша країна – «це ісконно руські землі». Що війна десь далеко, стосується вона тільки контрактників. Якщо ми переведемо війну на їхню територію, я думаю, що у людей має змінитися ставлення до СВО. Вони зможуть відчути, що війна стосується кожного, а не десь далеко. Погіршується в них і ситуація з зарплатами, виплатами. Відбувається подорожчання або дефіцит продуктів, палива.

Вже зараз відбуваються атаки на нафтогазові підприємства, на військові об’єкти, я думаю, що це з точки зору стратегії – дуже непогано.

Друга больова точка путіна – Крим і все, що з ним пов’язано. Тут три нюанси. Сам Крим, його мешканці, територія, кримський міст, чорноморський флот. Як тільки ми атакуємо флот, бачимо, як вони захищають бухту Севастопольську, Кримський міст. Це болюче б’є по іміджу самого путіна. Для нього це символ, фетиш. Атаки на Крим у цілому дуже шкодять іміджу.

Третя больова точка - гроші. Заморожені активи. У мене є враження, що путін сприймає це за власні гроші. Вони створили корпорацію умовно, сприймають російський бюджет як власний. Є група людей, яка керує росією, її грошима, економікою. І як тільки з’являються розмови, що ці гроші передадуть Україні, або доходи з цього майна передаватимуться нам – вони болісно реагують. Тому треба лобіювати це питання. І навіть не чекати, що ці гроші підуть на оновлення України, а зараз починати їх використовувати. Є така концепція – грошима путіна воювати проти нього. Це втрата як іміджева, так й особиста.

Четверта точка - нафтогазова галузь самої рф. Зрозуміло, що це країна-бензоколонка. Це основа експорту рф. Руйнація логістики, виробництв дуже суттєво впливає на бюджет, на можливості використовувати вільні гроші на війну проти України. Наші атаки на цю галузь – дуже вірний крок. Треба їх нарощувати.

Остання, п’ята точка, це питання особисто путіна та легітимності його перебування на посаді. Навіть російські опозиційні сили культивують таку думку, що балотування путіна на наступний термін – незаконно. В інформаційному сенсі треба теж цю тему роздмухувати. Що, як і Лукашенко, він стане нелегітимним очільником рф. Люди можуть почати підтримувати антивоєнну риторику. Це може зіграти нам на руку. Як точка неповернення, можливість для революції електоральної.

 - Чи можливий бунт та підтримка його світом? Не так, як було з Лукашенко

 - Якщо процес піде, опозицію зареєструють, то, гадаю, у них вистачить спроможності захистити результати виборів і показати справжній рівень підтримки путіна.

 - Але наразі бачимо лише активну підготовку до, як їх називають, «виборів путіна». Зокрема, на окупованій території. Що Луганщина може їм дати на цих виборах?

 - Для легітимізації всього цього їм важлива картинка, їм треба показати, що люди йдуть на вибори, згодні з ними. Зараз задача продемонструвати високі показники явки місцевого населення. Підписні листи збирають, зараз почалося формування територіальних комісій. Наразі запускається агітаційна кампанія. Представники ЦВК ходитимуть по хатах та агітуватимуть людей приходити на вибори. Відомо, що всі бойові підрозділи, які існували на Луганщині ще з 2014 року, вони переформатовані або у збройні сили рф, або, у більшості, у підрозділи росгвардії. Їм на виборах виділяється окреме місце. Готують також журналістів під себе.

 Роман Власенко

 - Але ж там можна говорити лише про якісь середньовічні технології. На новоокупованій території, її значній частині, ані інтернету, ані зв’язку. Чим агітувати? Газетами?

 - Білборди ще є. Вони передбачили голосування у кілька днів, на дому, онлайн. Є розмови, що допустять людей навіть без громадянства рф. Навіть з паспортом України можна буде взяти участь. Також сюди заселяють багато росіян. Іде асиміляція. Щоб підняти явку нібито місцевого населення.

 - Гасла змінюються від попередніх псевдовиборів? Що обіцяють?

 - Показові ремонти. Це фактично і є агітація. Є гасла на майбутнє, викладені у різноманітних довгострокових документах до 2030 і так далі років. Передбачено відновлення населених пунктів, підприємств, створення вільних економічних зон, є обіцянки запустити «Азот», НПЗ. Але насправді я вважаю, що це нереалізовані обіцянки. Це потребує значного фінансування. Воно, скоріш за все, не з бюджету. Вірогідність невелика. Зараз навіть на староокупованій території занепад – і шахти, і підприємства не в найкращому стані. Тільки що агропромислові підприємства якось ще живуть. А новоокупована територія - це буферна зона.

 - Ще одна важлива подія цього року – вибори у США. І Дональд Трамп наразі багатьох лякає….

 - Я думаю, що Трамп багато каже того, що робити не буде. Не все так погано, думаю. Трамп – відвертий ворог Китаю. Це може бути плюсом для нас. Та ж підтримка Борисом Джонсоном Трампа була несподіваною. Можливо, не все так однозначно. Плюс США – електоральна демократія. Якщо буде запит на допомогу – його змусять це зробити. Плюс європейські партнери готуються нам допомагати навіть без США. Плюс треба озброюватись самостійно. Але, звісно, буде важко. Проте не забуваємо, що все у політиці не так однозначно та передбачувано.

 - Який сьогодні настрій нашої спільноти, яка виїхала? Чи є ще надії на повернення?

 - Я думаю, що глобально у людей не справдилися очікування, які були завищені. Всі хотіли скорішого повернення. І саме цей факт заважає людям рухатися вперед. Вони відкладають на потім важливі речі, сподіваючись на повернення. Я думаю, треба орієнтуватися на те, що жити треба зараз і сьогодні, облаштовувати побут, шукати роботу. Коштів у державному бюджеті не вистачає на програми соціальної підтримки, будівництво житла. Це довготермінові питання та важкі на підйом у фінансовому плані.

Найбільше люди незадоволені забезпеченням житлом. Плюс-мінус послуги надаються добре. З роботою теж більш-менш нормально, гарні спеціалісти можуть влаштуватися. Бізнес може залучити гранти. Є багато прецедентів. Але оренда житла – проблема. Ринок перенасичений. Вартість зросла як оренди, так і придбання. Певні є можливості для окремих верств населення. Треба йти працювати, створювати бізнес, воювати, наближаючи Перемогу, беручи участь у підйомі економіки.

Роман Власенко

  - Проте з майбутнім законом про мобілізацію – чи є вірогідність, що частина бізнесу піде в тінь, щоб не світитися?

 - Головне питання тут – справедливості. Частина людей пішла добровільно, частину мобілізували. Вони служать давно. Зараз частина готова йти, частина ні. Новий закон намагається цю справедливість врегулювати. Є можливість бронювання для промислових та важливих підприємств, є можливість відстрочки для тих, хто має на те право. Класних спеціалістів бронюватимуть підприємства. На сьогодні від 1 до 3 мільйонів чоловіків в Україні не задіяні ні в ЗСУ, ні в економіці, ні у навчанні. Вони не долучені ні до чого. Це або майбутній мобілізаційний ресурс, або ресурс для розбудови економічного потенціалу.

 - Ну, ось з останнього. Ви підписали розпорядження «Про підготовку та проведення приписки громадян України 2007 року народження до призовної дільниці Сєвєродонецького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки». І вже пішли коментарі не дуже позитивні…

 - Воно підписується щорічно. Це не вперше. Мова йде про юнаків, які мають стати на облік вперше. Так сталося, що Луганщина на сьогодні окупована. Неможливо певні процеси організувати на її території. Але всі районні та обласні ТЦК працюють. Відновлюють облік, співпрацюють з суб’єктами господарювання, військовими адміністраціями, комунальними підприємствами. Налагоджують стосунки з релокованими підприємствами. Вся ця робота триває. Якщо людина зареєструвалася як ВПО в іншій області, стала на облік в їхніх військкоматах – це не наші клієнти. А наші – саме ті люди, які виїхали, але не зареєструвалися по місцю як ВПО.

 - Як їх шукатимуть?

 - Я думаю, що якраз для цього і покликано створення реєстру військовослужбовців. Повинна бути комунікація з місцевими органами влади, правоохоронними органами, із залученням податкової Цей реєстр буде створений.

До того ж є рекрутингові кампанії. Вони допоможуть розкрити певні таланти, навички людей, які хочуть піти у військо.

 - Але після вторгнення і наш військкомат мав не дуже гарну репутацію, коли його співробітників просто не було у Сєвєродонецьку. Чи зможуть вони тепер побудувати цю комунікацію?

 - Є певні проблеми з комунікацією, з тим, що мобілізація відбувається не так, як хотілося б. І наразі я думаю, що з приходом нового міністра оборони це питання намагаються вирішити. Запущені інформаційні кампанії, визначені терміни служби , забезпечено навчання.

 - Повертаючись трохи назад, до питань житла. На Івано-Франківщині відкрили безкоштовний шелтер для луганських ВПО. Але заповнений він був не повністю. Наскільки це вдалий досвід, враховуючи, що розташований він у селі Середній Березів і це не близько до міста?

 - Так, він і зараз не повністю заповнений. Тут питання можна розділити на кілька частин. Дійсно, економічно спроможні молоді люди мають бути прив’язаними до робочого місця. Тобто ми розуміємо, що більшість працюючих винаймають житло та працюють, маючи дохід.

Шелтер – це більше тимчасове рішення. І в нашому випадку це спрямовано на соціально-незахищених, на пенсіонерів, які не є частиною економічного потенціалу України. Це може стосуватися родин військових, чоловіки у яких служать. В тихому безпечному місці можна перебути. Це не вихід з ситуації глобальний. Але це має право на існування, проте ми це рішення приймали відповідно до територіальної нашої приналежності, по наших фінансових можливостях.

Шелтер

Ми розуміли, що у нашому бюджеті немає ресурсів, щоб будувати житло. Для цього ми залучали допомогу донорів. До останнього часу це була відповідальність не Луганської адміністрації та адміністрацій, це була відповідальність держави та приймаючих громад. Я не можу сказати, що це прям вдалий досвід, але об’єктивно - це непоганий шелтер, там є можливість на сьогодні заселитися. Ми облаштували там мінікотельню на дровах, там тепло, там є електроенергія. Наразі там проживає 4 родини. Тобто хоча б їм ми допомогли без бюджетних грошей на його облаштування.

Треба розуміти, що тимчасові рішення ніколи не будуть популярними. Для реального розв’язання проблеми, виплат треба дуже багато коштів, а наразі всі вони йдуть на війну.

 - Торік на Франківщині проживало десь 5,5 тисяч луганчан. На сьогодні цифра змінилася?

 - У цьому сенсі ситуація по Франківщині радикально не змінилася, ми бачимо, що деякі люди виїжджають, деякі приїжджають і по чисельності мало що змінилося. Приблизно 5,5 тисяч. Загалом люди намагаються переважно жити у містах. У сільській місцевості переважно люди старші. Так і залишаються затребуваними Київ, Дніпро, Харків, центральна частина України – там багато наших.

 - З якими проблемами сьогодні звертаються?

 - Відновлення документів, первинна правова допомога, допомога у реєстрації пошкодженого майна. Це питання працевлаштування, забезпечення житлом, гуманітарної допомоги. На неї залишається великий попит. Підтримка продуктами, ліками, наборами – дуже важлива.

 - А міжнародна підтримка тане?

 - За позицією наших міжнародних партнерів, допомога має йти до 2 років. На той час, поки люди реально у кризовій ситуації. Далі мають йти розвиткові проєкти, люди мають стати частиною економічної системи. Але, звісно, до всього підходимо індивідуально.

 - Ви часто їздите на лінію зіткнення. Буваєте і серед військових, і серед цивільних. Які настрої ближче до фронту?

 - У військових настрій більш позитивний, вони не живуть в нашій інформаційній бульбашці. У них проблеми або особисті, або в зоні бойових дій. Вони розуміють, що та як вони роблять. Є моменти, коли є проблеми, наступ, втрати. Люди звикли до того, що відбувається.
Місцеві підтримують Україну. Багато нашої символіки, прапорів. Підтримують ЗСУ, радіють, що не окуповані. Звісно, є і проросійські.

 - Чим сьогодні допомагаєте військовим?

 - Тут треба розділити волонтерську підтримку, донорів і допомогу громад. Ми розуміємо, що райадміністрації не мають таких можливостей, як громади у плані бюджетів. Тому більше займаємося на волонтерських засадах, використовуючи наявні можливості. Це все триває. Не зменшуємо обертів. Спочатку це були мавіки, зараз все пов’язано з опаленнями, грілками, допомагаємо з роботою FPV-дронів, облаштуванням, ребами.

За 2023 рік громади Сєвєродонецького району надали допомоги на 270 мільйонів гривень. Це у вигляді придбання обладнання, транспорту, дронів, які передавали підрозділам. Плюс громади з 2023 року ініціювали допомогу родинам військових.

 - Доволі довго обговорювали відставку Валерій Залужного. Вчора це сталося. Що можете сказати про нього?

 - Валерій Залужний став символом українського війська, яке дало гідну відсіч значно переважаючим силам агресора! Він увійде в історію як великий полководець, уже увійшов! Думаю, цю війну будуть вивчати в школах та військових вишах, як знищити флот супротивника без власного флоту? Як із ПТРК, зі "Стугни" знищити гелікоптер? Дрони-камікадзе - це ноу-хау яке народилося на цій війні! Пану Залужному - повага і вдячність!

 - Останнім часом вас то критикують, то обговорюють. Ви не оминаєте тих дискусій. Що задіває найбільше?

 - Я відкритий до критики, але терпіти не можу наклепи. Чорний піар, замовні статті. Є об’єктивна інформація, а є вигадка. І ось на хамство, наклеп я реагую. З 2004 року я на державній службі, працюю за законом, за мною немає шлейфу корупційного. І коли всіх під одну гребінку називають корупціонерами – не розумію такого. У кожного злочину є прізвище, посада. Якщо розібратися, то 99% звинувачень не мають підтвердження.

Я намагаюся робити все, що можна без бюджетних грошей. Ми орендуємо хаб без бюджетних грошей, зробили шелтер, військовим допомагаємо теж. От з бусом не можна було інакше. Але процедура законна. Аудит перевіряв, питань до нас немає.

 - Герб району. Ще одна доволі дискусійна тема. Поки рішення відклали. Чому?

 - Обурення пов’язано з тим, що не на часі. Але я думаю, також пов’язано з певним обуренням від того, що відбувається загалом. Друге – є питання до процедури. Але, скоріш за все, ми ще подумаємо над процедурою затвердження. Третє – звільнився спеціаліст, який опікувався.

Виданий макет був, ми зібрали побажання від громад. Були зауваження щодо розміщення атрибутики, також геральдичне товариство надало свої щодо кольорів і самої структури герба.

 - Також зараз бурхливо обговорюють перейменування вулиць. Ваша думка? Враховуючи те, що ворог займається перейменуванням, насадженням свого одразу…

 - У контексті того, що це елемент нашої ідейної боротьби з окупантами – звісно, що це на часі. Тут не може бути не на часі питання з тим, що стосується контрпропаганди і боротьби з російським імперіалізмом, радянщиною. Думаю, якраз це один з інформаційних приводів, який нас розводить з рф і черговий доказ того, що ми не один народ, що ми не визнаємо спільну історію, це можливість долучити у нас нових героїв, видатних людей. Всі побоювання до фінансових видатків – безпідставні.

 - Ви відстежуєте настрої на окупованій території?

 - Настрої там змінюються відповідно до ситуації на полі бою. Я думаю, що є багато людей там, у тому числі і на старих окупованих територіях – так званих флюгерів, які підлаштовуються під владу, яка переможе у цій війні. Є реально проросійські налаштовані, які, скоріш за все, покинуть територію після звільнення. Але є частина тих, хто розуміє ситуацію, аналізує. Не сказати, що вони проукраїнські, але чекають визволення, вважають себе українцями. Але більша частина там не ототожнює себе з прапором, країною.

Проблема в тому, що багато росіян заходить туди. Гастарбайтери, чиновники, соціальна сфера. І вони асимілюються, приносять свої ідеї. Багато військових, представників «малих народів». І їх вже стає більше, ніж місцевих. Але коли ми повернемося, прийдуть назад українці.

 - А не настає певне прозріння?

 - Думаю, що люди розуміють, хто винний, хто руйнував міста. Але не визнають цього. В умовах ідейних, в умовах повернення українського прапора не буде складно відвоювати розуми назад. Але багато залежатиме від дій влади після деокупації.

 - Майбутнє Луганщини…Змінилася ваша думка з минулої бесіди?

 - Багато залежатиме від того, як ми туди повернемося. Якщо в умовах бойових дій, путін залишиться при владі - це один напрямок. Це посилення кордону, мілітаризації, прикордонних поселень, баз ПВО. Не самий сприятливий сценарій. Але найбільш вірогідний. Якщо в рф пройде зміна влади, будуть демократичні процеси, розпад країни – то інша ситуація. І всі ці мілітаризаційні заходи робитимуться, але не будуть такими масштабними. Я думаю, умовна парасолька НАТО дасть нам більше, ніж укріплений кордон.

Багато чинників. Будемо в НАТО чи ні. Будемо в ЄС чи ні. Що буде з рф. Від цього залежатиме. Думаю, що люди зможуть повернутися на Луганщину не через 10 років, а значно швидше. Я не вірю, що ми будемо розміновувати десятки років. Це міф. Люди зараз там живуть, ходять містами. Все ж підряд не мінується. 10 років ми будемо розміновувати певні ділянки.
А відновлення – питання до людей. Їхнього бажання повернутися. Треба комунікувати громадам з людьми. Щоб розуміти потреби.

 - А що там може бути в плані розвитку, враховуючи масштаби руйнувань, пограбувань?

 - Це питання філософське. Але ми починаємо над цим думати Є галузі економіки, які не потребують масштабів великих. Креативні індустрії. 3-Д-прінтери, легка промисловість, ІТ. Я не думаю, що вугільна промисловість буде актуальна. Щодо промислових гігантів – то це вже питання до їхніх власників. Будуть нові стратегії розвитку. Але після закриття питань безпеки.